МУЗЕЙ ІСТОРІЇ НУВГП

  •  Рівне, вул. Соборна, 11
  •  e.o.filipovych@nuwm.edu.ua
ВХІД — БЕЗКОШТОВНИЙ
Екскурсії проводяться щоденно з 10:00-16:00,
крім вихідних та святкових днів

Основні віхи історичного шляху університету

1915

І. Початковий період (період зародження і формування у довоєнні роки)

Членами Товариства по розповсюдженню освіти (групи професорів Київського політехнічного інституту) створено Київське середнє сільськогосподарське гідротехнічне училище

1915

1920

Училище реформовано в меліоративне відділення Київського сільськогосподарського технікуму

1922

Створено Київський меліоративний технікум (КМТ) на базі меліоративного відділення Київського сільськогосподарського технікуму

1922

1924

Київський меліоративний технікум перейменовано в Київський інженерно-меліоративний технікум (КІМТ)

1927

На базі Київського інженерно-меліоративного технікуму та Київського землевпорядного технікуму організовано Київський меліоративно-землевпорядний політехнікум (КМЗП)

1927

1928

КМЗП увійшов до складу Київського сільськогосподарського інституту (КСГІ)

1930

Організовано Київський інженерно-меліоративний інститут(КІМІ) на базі виведених із КСГІ інженерно-меліоративного та культуртехнічного факультетів

До КІМІ приєднано інженерно-меліоративний факультет Харківського сільгоспінституту

1930

1933

До складу студентів ІІІ курсу факультету водопостачання, як окрему групу (19 чол.), зараховано студентів колишнього факультету “Наземні спорудження” Київського машинобудівного інституту

До складу КІМІ увійшов Одеський інженерно-меліоративний інститут

1934

КІМІ перейменовано в Київський гідромеліоративний інститут(КГМІ)

1934

1939

До КГМІ приєднано торфомеханічний факультет Київського інституту кераміки і скла

1941

ІІ. Період Другої світової війни (1941-1945 рр.)

Часткове перебазування до Харкова (липень)

Евакуація КГМІ в Алма-Ату (жовтень)


Приєднання КГМІ та КСГІ, як факультету, до Середньоазійського сільськогосподарського інституту

Відкриття окупаційною владою КГМІ на тій базі, яку не вдалося евакуювати з м.Києва (листопад)

1941

1942

Ліквідація нацистами комсомольського підпілля, очолюваного студентом КГМІ Г.Сініциним, закриття інституту, часткове вивезення молоді до Німеччини, знищення фашистами матеріально-навчальної бази інституту (червень)

1943

Реевакуація КГМІ з Алма-Ати до Києва (листопад)

1943

1943-1944

Відбудова та відновлення роботи інституту

1945

Налагодження мирної праці та нормалізація умов навчання у КГМІ

1945

1947

ІІІ. Післявоєнний київський період (період становлення та розвитку)

Відокремлення лісомеліоративного факультету КГМІ та влиття його у Київський інститут лісового господарства

1955

Переведення гідромеліоративного факультету Дніпропетровського сільськогосподарського інституту до Київського гідромеліоративного інституту

1955

1957

Перейменування інституту в Київський інститут інженерів водного господарства (КІІВГ)

1959

IV. Рівненський період

Переведення КІІВГ до Рівного та перейменування його вУкраїнський інститут інженерів водного господарства (УІІВГ)

1959

1982

УІІВГ нагороджено орденом Дружби народів

1995

V. Період років у незалежній Україні

УІІВГ надано статус Української державної академії водного господарства (УДАВГ)

1995

1998

На базі академії, автотранспортного та текстильного технікумів м.Рівного утворено Рівненський державний технічний університет (РДТУ)

2002

X.

РДТУ отримує назву Український державний університет водного господарства та природокористування (УДУВГП)

УДУВГП стає лауреатом премії ім. М.А.Гаркуші

2002

2004

УДУВГП надано статус Національного університету водного господарства та природокористування (НУВГП)

2012

Реорганізація НУВГП, зміна структури, факультети та деякі структурні підрозділи отримали статус навчально-наукових інститутів

До складу НУВГП увійшов Надслучанський інститут

2012

2013

До складу НУВГП увійшов Березнівський лісотехнічний коледж

2015

Трудовий колектив НУВГП отримав найвищу відзнаку Верховної Ради України - Грамоту за заслуги перед Україною

2015

Фармаковський Володимир Володимирович
(1915 – 1920 рр.)Фармаковський Володимир Володимирович
Професор кафедри прикладної механіки Київського політехнікуму (відділ паровозів), Директор Київського середнього сільськогосподарського гідротехнічного училища з 15 вересня 1915 р.
Крамаренко Леонід Петрович
(1920 — 1923 рр.)Крамаренко Леонід Петрович
Директор Київського сільськогосподарського технікуму (1920-1922 рр) Директор Київського меліоративного технікуму (1922-1923 рр)
Нерехтський В.Д.
(1922-1923 рр.)Нерехтський В.Д.
Директор Київського меліоративного технікуму
Вєтров Олександр Якович
(1923 — 1927 рр.)Вєтров Олександр Якович
Директор Київського меліоративного технікуму (1923-1924 рр) Директор Київського інженерно-меліоративного технікуму (1924-1927 рр)
Михайлов Іван Євгенович
(1922 — 1928 рр.)Михайлов Іван Євгенович
Директор Київського землевпорядного технікуму (1922-1927 рр) Директор Київського меліоративно-землевпорядного політехнікуму (1927-1928 рр)
Мазуркевич Григорій Савович
(1928-1930 рр.) Мазуркевич Григорій Савович
Директор Київського сільськогосподарського інституту
Луковський М.П.
(27.08.1930-27.12.1930 рр.) Луковський М.П.
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Горбач Сергій Петрович
(1930-26.01.1934 рр.)Горбач Сергій Петрович
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Гзовський Іван Сильвестрович
(1934-8.10.1934 рр.)Гзовський Іван Сильвестрович
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Коротун Семен Терентійович
(1934-1936 рр.)Коротун Семен Терентійович
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Бобко С.К.
(січень 1936-29.09.1937 рр.)Бобко С.К.
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Горецький Євдоким Іванович
(22.03.1938-14.08.1941 рр.)Горецький Євдоким Іванович
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Сніцар Я.Е.
(жовтень 1941 – червень 1941 рр.)Сніцар Я.Е.
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Скобліков Павло Андрійович
(01.12.1943 – 1947 рр.)Скобліков Павло Андрійович
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Салата П.В.
(1947 – 1948 рр.)Салата П.В.
Директор Київського гідромеліоративного інституту
Власов Михайло Васильович
(1948 – 1949 рр.)Власов Михайло Васильович
В.о. директора Київського гідромеліоративного інституту
Семенов Кость Семенович
(1949 – 1970 рр.)Семенов Кость Семенович
Директор Київського гідромеліоративного інституту (1949– 1957 рр.) Директор Київського інституту інженерів водного господарства (1957 – 1959 рр.) Ректор Українського інституту інженерів водного господарства (1959 – 1970 рр.)
Вознюк Степан Тихонович
(1970 – 1998 рр.)Вознюк Степан Тихонович
доктор сільськогосподарських наук, професор Ректор Українського інституту інженерів водного господарства (1970 – 1995 рр.) Ректор Української державної академії водного господарства (1995 – 1998 рр.)
Кравець Святослав Володимирович
(1998 — 2005 рр.) Кравець Святослав Володимирович
Доктор технічних наук,професор Ректор-організатор Рівненського державного технічного університету (1998 – 2002 рр.) Ректор Українського державного університету водного господарства та природокористування (2002-2004 рр) Ректор Національного університету водного господарства та природокористування (2004-2005 рр)
Гурин Василь Арсентійович
(2005-2012 рр.) Гурин Василь Арсентійович
Доктор технічних наук, професор Ректор Національного університету водного господарства та природокористування
Сорока Микола Петрович
(2012 — 2014 рр.)Сорока Микола Петрович
Доктор наук з державного управління, професор Ректор Національного університету водного господарства та природокористування (червень 2012-листопад 2012 рр) Президент Національного університету водного господарства та природокористування (листопад 2012- березень 2014 рр.)
Мошинський Віктор Степанович
з 2014 року і до сьогодніМошинський Віктор Степанович
Доктор сільськогосподарських наук, професор Ректор Національного університету водного господарства та природокористування з 2014 р.
Професор Дата присвоєння № протоколу вченої ради За які заслуги присвоєно звання
Степан Вознюк 17.10.1997 протокол № 10 За особистий винятково вагомий внесок у розвиток матеріальної бази, організацію наукової та навчальної роботи (за клопотаннямректорату)
Віктор Хорєв 17.10.1997 протокол №10 За особистий винятково вагомий внесок у розвиток матеріальної бази, організацію наукової та навчальної роботи (за клопотаннямректорату)
Борис Баховець 17.10.1997 протокол №10 За особистий винятково вагомий внесок у розвиток матеріальної бази, організацію наукової та навчальної роботи (за клопотаннямректорату)
Євген Бабич 26.12.1997 протокол №13 За особистий винятково вагомий внесок у розвиток матеріальної бази, організацію наукової та навчальної роботи (за клопотаннямректорату)
Ігор Кірієнко 31.08.1998 протокол №8 За винятково вагомий внесок в розвиток діяльності УДАВГ (за поданням Вченої роди ГТФ)
Леонід Дворкін 26.11.1999 протокол №13 За особистий винятково вагомий внесок у розвиток наукової та навчальної роботи (за поданням Вченої Ради ФБА)
Віктор Лемешев 27.04.2001 протокол №4 За вагомий внесок в пропаганду і впровадження в життя завдань "Укрводгоспу" та за постійне замовдення кадрів (за поданням кафедри експлуатації гідромеліоративних систем)
Анатолій Мацнєв 29.06.2001 протокол №6 За особистий винятково вагомий внесок у розвиток матеріальної бази, організацію наукової та навчальної роботи (за клопотаннням ректорату та експертної комісії РДТУ)
Леонід Калініченко 28.12.2001 протокол №11 За сприяння фінансування будівництва (12 млн.крб.) спортивного та навчальних корпусів №2,6,7, гуртожитків №2,3,4 і №5,6,7 - розвиток матеріальної бази своєї "Альма-матері" (за поданням ректорату РДТУ)
Станіслав Гончаров 27.09.2002 протокол №5 За активну роботу з підготовки спеціалістів та вагомий внесок у підготовку науково педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням вченої Ради факультету інституту водного господарства)
Іван Науменко 27.09.2002 протокол №5 За активну роботу з підготовки спеціалістів та вагомий внесок у підготовку науково педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням вченої Ради факультету інституту водного господарства)
Володимир Зінь 27.09.2002 протокол №5 За активну роботу з підготовки спеціалістів та вагомий внесок у підготовку науково педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням Вченої Ради механічного факультету) 
Едуард Сухарєв 27.09.2002 протокол №5 За активну роботу з підготовки спеціалістів та вагомий внесок у підготовку науково педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням Вченої Ради механічного факультету) 
Віталій Лелявський 27.09.2002 протокол №5 За активну роботу з підготовки спеціалістів та вагомий внесок у підготовку науково педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням вченої Ради факультету інституту водного господарства)
Анатолій Яцик 27.09.2002 протокол №5 За активну роботу з підготовки спеціалістів та вагомий внесок у підготовку науково-педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням ректорату УДУВГП)
Василь Сташук 26.05.2004 протокол №5 За вагомий внесок у підготовку науково-педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням Вченої Ради факультету економiки)
Олександр Олійник 26.11.2004 протокол №12 За вагомий внесок у підготовку науково-педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням Вченої Ради ФВГ та ГТБ)
Михайло Хвестик 26.11.2004 протокол №12 За вагомий внесок у підготовку науково-педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням Вченої Ради факультету економiки)
Петро Коваленко 30.04.2005 протокол №4 За активну роботу з підготовки спеціалістів та вагомий внесок у підготовку науково педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням НАН України)
Микола Клименко 30.04.2005 протокол №4 За активну роботу з підготовки спеціалістів та вагомий внесок у підготовку науково педагогічних кадрів і розвиток науково-технічної бази університету (за поданням Вченої Ради факультету екології)

 
Поглиблено досліджуючи документи та інформаційні джерела 30-х років ХХ ст., знаходимо наступні відомості. Одним із феноменів 1930-х рр. стало розгортання так званого „горьківського почину” – створення історії заводів і фабрик (ІФЗ). Згідно ініціативи пролетарського письменника М. Горького потрібно було за кілька років створити багатотомну „Історію фабрик та заводів СРСР”. Мова йшла не просто про заклик до перегляду всієї старої, „буржуазної” історії. Горький, по суті, проголосив роботу з „Історії заводів...” полігоном для вироблення принципово нової організації, методології і методики історичного дослідження на основі використання нової джерельної бази. Головним завданням цієї акції було внесення у свідомість робітників почуття причетності до великих революційних звершень, виховання патріотизму та відданості своєму підприємству. Звідси розпочиналася підготовка до створення фундаменту під музеї історій підприємств – основи майбутніх їх експозицій.
 
 За першопочатковим задумом історія мала бути написана і записана самими робітниками, тобто народжуватися „знизу”. Ініціативу М. Горького підтримали сотні тисяч робітників. Було зібрано велику кількість документів і матеріалів, більша частина яких осіла в різноманітних архівних установах. По ходу справи почали з'являтися ентузіасти-активісти із числа робітників, котрі оволоділи навиками дослідника-історика та літературною творчістю. Історії окремих заводів та фабрик, які вийшли із друку на той час, урочисто вручалися кожному працівнику підприємства на зборах трудових колективів. Однак постійне втручання згори Головної редакції ІФЗ, вказівки, як і про що потрібно писати, постійні „виправлення” підготовлених до друку текстів призвели до того, що „горьківський почин” і його рух усе більше віддалявся від свого початкового задуму, перетворюючись у своєрідний вихолощений ритуал видавничої діяльності. Видані історії фабрик і заводів майже нічим не відрізнялися одна від одної, перетворювалися на типові шаблонні виклади і втрачали власну унікальність, як об’єкта історичного дослідження.
 
На хвилі „горьківського почину” при заводах і фабриках почали організовуватися і функціонувати аматорські музеї історії. Пролеткульт і агітпроп підхопив дане явище, підживлюючи розвиток мережі музеїв підприємств ідеологічними установками, розробками серій плакатів для оформлення музейних зал та методичними вказівками по роботі. Музеї, як і всі ЗМІ СРСР, перетворилися на трибуну ідеології комуністичної партії та радянського уряду. Відкриття музею історії на підприємстві чи в установі піднімав престиж виробничого колективу. А тому партійні, комсомольські та профспілкові осередки мали за обов’язок організовувати у своїх первинних організаціях хоча б куточок зі стендами про власну історію і давати активістам громадські доручення відповідати за наповнення та презентацію експозицій. Фронт ідеологічної роботи з робітниками та персоналом розпочинався із музею власної історії.
Проте формальний підхід до справи не обминув і музеї історії підприємств та установ. Багато аматорських музеїв через ряд причин зазнавали занепаду в роботі, а згодом – і ліквідації.
 
На превеликий жаль, в документальній архівній базі Київського інженерно-меліоративного та Київського гідромеліоративного інституту нема навіть і натяку на те, що в інституті організовувався хоча б куточок історії навчального закладу. По-перше, попри поширені культурні нововведення та модні віяння в інституті утрималися створювати власний музей історії – і без того бракувало місця для занять. Інститут працював у три зміни. В ролі „музею” виступали самі викладачі та працівники, частина яких стояла біля витоків історії навчального закладу. Не виключено, що під час виховної та просвітницької роботи зі студентами їх живе слово про минуле важило багато. Проте все ж краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Значення експонату, як наочності, переоцінити важко. По-друге, перебазування інституту в 1934 р. із Рейтарської, 37 на цілих 4 роки у наспіх пристосоване для навчання приміщення на сусідній вулиці, не сприяло б роботі аматорського музею історії КГМІ. По-третє, в роки „великого терору”, коли про „горьківський почин” вже стали забувати, багато хто взагалі волів тримати язик за зубами та про „життя за царя” не згадувати навіть і подумки, щоб часом не звинуватили в антирадянській пропаганді.
 
Незважаючи на брак приміщення, відсутність фахівців із архівної справи та елементарних матеріалів (клею, картону, папок, шпагату і т. п.) для впорядкування документів для довготривалого зберігання, в першій половині 1930-х рр. в інституті таки з’явився власний архів. Це була вимога вищестоящих інстанцій. Завдяки зусиллям рядових працівників канцелярії КГМІ розпочалося накопичення архівних документів, які в основному і лягли у фундамент історії нашого навчального закладу за київський період.
 
Під час Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945 рр.) архів інституту було вивезено в Алма-Ату разом із тією часткою майна та студентами, яких встигли евакуювати із Києва в липні 1941 року.
 
У повоєнний час перед всіма і кожним постало основне завдання відбудови народногосподарського та промислового комплексу країни, створення нових підприємств, налагодження і нормалізація життя та побуту громадян. Інститут отримав можливість розширити та зміцнити власну матеріально-технічну базу. На Солом’янці на місці руїн київського передмістя руками студентів та працівників КГМІ звели студентський гуртожиток, гідравлічну та хімічну лабораторії, парк техніки, стадіон та будинок для викладачів.
 
Однак інститут розростався і для нього потрібна була нова сучасна споруда. Архітектурними установами Києва в середині 50-х рр. завершили розробку проектно-кошторисної документації для нової будівлі інституту та хрущовський указ про боротьбу із архітектурними надмірностями у будівництві поставив хрест на перспективі справити колись новосілля в новобудові. Можливо, там і передбачили б місце для музею історії Київського інституту інженерів водного господарства. У 1959 р. на державному рівні було прийнято рішення про переведення інституту з Києва до Рівного.

Так що в Київському періоді історії нашого навчального закладу музею його історії не було.
Конкретна дата заснування музею історії Українського інституту інженерів водного господарства (УІІВГ) достеменно не відома. Однак є відомості про те, що у 1962 році з метою зміцнення зв’язків між київськими та ровенськими поколіннями студентів і збереження наступності в історії інституту спільними зусиллями ректора УІІВГ Костянтина Семеновича Семенова та групи ентузіастів, очолюваних Оленою Самсонівною Столовою – кандидата наук, доцента кафедри вищої математики, у „воднику” розпочалася робота по збору матеріалів та експонатів для майбутнього музею історії.
 
Ініціативна група викладачів, працівників та комітету комсомолу здійснили велетенську роботу, залучаючи до збору документів і матеріалів і випускників-виробничників, яких просили надсилати відомості про себе, однокурсників та про виробничі об’єкти, де працювали, будували чи виступали проектантами. Великою допомогою для формування майбутніх музейних фондів була організація зустрічей випускників інституту з нагоди річниці випуску тієї чи іншої групи, державних свят та Днів Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Випускники залишали на згадку численні фото, документи, особисті речі, пов’язані з роками свого навчання, праці, участі у бойових діях. Цей здобуток матеріалів та експонатів і становить на даний час основний музейний фонд НУВГП.
 
Музей починався з кількох стендів у холі четвертого поверху головного корпусу інституту біля дверей комітету комсомолу. Випускники УІІВГ 1967 р. пригадують, що коли вони приходили зніматися з обліку інститутської комсомольської організації, то очікуючи своєї черги на коридорі, розглядали виставлені на стендах матеріали з історії інституту. Коли і з нагоди чого було організовано оту експозицію – сказати їм про це було важко. Так що умовною датою започаткування музею історії УІІВГ прийнято вважати 1967 р.
 
В газеті “Трибуна студента” (№ 42 /394/ за четвер, 24 листопада 1977 року) у дописі завідуючої музеєм Людмили Бартків “Запрошує Музей”, зазначено, що після реконструкції музею історії інституту, у нього з’явилося власне приміщення – колишня аудиторія на другому поверсі головного корпусу. Там музей і перебував з 1977 по 2002 рр.
Спочатку ні штатних завідувачів, ні екскурсоводів, ні інших працівників музей не мав. Експозиція розповідала про чотири історичні етапи: від заснування до початку Великої Вітчизняної війни; період Великої Вітчизняної війни; інститут у післявоєнні роки; ровенський період. Екскурсії вели активісти з музейної ради – викладачі, аспіранти, лаборанти, студенти-комсомольці.
 
 Аматорський підхід до справи неналежним чином вплинув на подальший добір матеріалів до музейного фонду та на правильне його зберігання, а про реставрацію експонатів годі й говорити. Через те, що завідування музеєм виглядало, як доручення парткому, окремо у штатному розписі посада завідувача музею інституту була не передбачена. Завідувач музею числився лаборантом кафедри суспільних наук, за що і отримував відповідну платню. Ідеологічна міфотворчість радянських часів суттєво вплинула на уявлення і подачу відвідувачам музею власне історії нашого вищого навчального закладу. Дана методологія пропаганди активно формувала у студентів та у викладачів усталені стереотипи поглядів на соціалістичну дійсність та її історію. Відповідно, відвідування музею набули формального - заорганізованого вигляду, іноді обмежуючись побіжним переглядом експонатів студентами та гостями...
 
У 2002 році в рамках підготовки святкування 80-річчя НУВГП було вирішено здійснити кардинальну реконструкцію музейної експозиції та перевести музей в інше приміщення. До 2005 року проблеми з фінансуванням не дозволяли оперативно виконати запланований об’єм робіт. За даний період змінилося два завідувачі музею – В.І. Малахова та С.О. Поровчук.
 
З 8 вересня 2005 року музей очолила Єва Олександрівна Філіпович, а 4 вересня 2007 року, після 5-річної перерви, музей відновив свою роботу. В рамках відзначення 40-річчя музею історії університету в грудні 2007 р. студенти НУВГП зустрічалися із донькою Президента Головної Визвольної Ради 1944 р. Наталею Кирилівною Осьмак, яка розповідала про свого батька Кирила Осьмака та сестру Ларису Осьмак – випускницю КГМІ 1941 р., члена підпілля УПА в роки окупації України німецько-фашистськими загарбниками.
 
Нова експозиція Музею історії Національного університету водного господарства та природокористування містить наступні розділи: початковий період 1915-1922 рр.; ранній київський період 1922-1941 рр.; період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.; післявоєнний період 1945-1959 рр.; ровенський період 1959-1991 рр.; роки Незалежності – з 1991 р.; сьогодення університету.
Музейна зала прикрашена галереєю портретів почесних професорів університету та кольоровими фото академічного містечка, виконаних фотохудожником Олександром Харватом.

Оглядова екскурсія триває близько години, тематичні екскурсії під лекції з історії науки та техніки – до 1,5 години. Маршрут екскурсії – 30 метрів. Загальна площа музейної зали становить 94,5 м2. В експозиції демонструється близько 1500 одиниць зберігання з музейного фонду, котрий ще знаходиться на стадії вивчення і обліку.
 
Музей історії НУВГП є своєрідною „штаб-квартирою” „Клубу випускників”. Зустрічі випускників усіх років розпочинаються із відвідування музейної зали, де випускники уявно повертаються в роки своєї студентської юності, діляться власними спогадами про життя і навчання у „воднику” та слухають розповідь представників ректорату про сучасний стан справ університету.

Традиційно усі першокурсники організовано групами приходять в музей для ознайомлення з історією університету, який в майбутньому дасть дорогу в життя ще не одній плеяді випускників з „водного”.

ГОСТИННО ПРОСИМО ВІДВІДАТИ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ НУВГП!

Єва Філіпович
завідувачка музею історії НУВГП,
член Національної спілки журналістів України.

При використанні матеріалів - посилання на сайт  обов'язкове

Всі права захищені законодавством України

Технічна підтримка сайту

Image

Україна, 33028, м. Рівне, вул. Соборна 11, тел. (0362) 63-32-09

mail@nuwm.edu.ua

Наші координати

Image

При використанні матеріалів - посилання на сайт  обов'язкове

Всі права захищені законодавством України

Технічна підтримка сайту

Україна, 33028, м. Рівне, вул. Соборна 11,

тел. (0362) 63-32-09

mail@nuwm.edu.ua

Наші координати

2021 Національний університет водного господарства та природокористування