95-річчю від дня народження Степана Тихоновича Вознюка присвячується…

31 липня виповнилося б  95 років  колишньому ректору НУВГП (а на той час - УІІВГ), Степану Тихоновичу Вознюку. Це була справді людина-легенда, щирий, добрий,  чуйний чоловік, який  майже три десятиліття очолював заклад. Складно  перерахувати всі заслуги та здобутки Степана Тихоновича, а недоліків, напевно, і не було. А найважливішим його здобутком  стала  повага тисяч людей: випускників та студентів, науковців та співробітників…

Ректор Українського інституту інженерів водного господарства з 1970 по 1998 р. Степан Тихонович Вознюк добре відома людина. Степан Тихонович – доктор сільськогосподарських наук, заслужений діяч науки і техніки України, член Української академії екологічних наук, Міжнародної академії екологічних наук та Міжнародної академії комп’ютерних наук, відомий ґрунтознавець не лише в Україні, а й по всьому світу.

За часів його керівництва університетом значно зміцнилася матеріально-технічна база, було створено іноземний факультет. Вже 1981 року в аспірантуру зараховано першого аспіранта з Німеччини. Окрім того, студенти отримали можливість проходження практики по усьому колишньому Радянському Союзу, могли спробувати себе у якості як робітника, так і майстра, а творчі розробки та винаходи студентів з конструкторських бюро експонувалися на виставках по усьому Союзу.

Саме Степан Тихонович став засновником наукової школи «Генезис, еволюція та вивчення гідроморфних і меліорованих ґрунтів» на кафедрі агрохімії, ґрунтознавства та землеробства, яку очолював з 2013 року. Діяльність школи спрямована на дослідження комплексу проблем, пов’язаних з ефективним використанням ґрунтів гумідної зони України.

Під його керівництвом підготовлено 21 кандидата та 8 докторів наук, серед яких і нинішній ректор НУВГП Віктор Мошинський . В своєму доробку вчений мав понад 200 наукових праць , серед яких 12 монографій та 5 навчальних посібників.

Своїми спогадами про Степана Тихоновича поділилися колеги і учні науковця.

Тарас Личук, колишній аспірант Степана Тихоновича,  випускник  спеціальності «Екологія» 1999 року, а нині -   науковий співробітник  дослідного центру Міністерства сільського господарства  Канади.

  • Доля звела мене із Степаном Тихоновичем Вознюком ще у студентські роки, коли на другому курсі в аудиторію увійшов усміхнений сивочолий чоловік, представився і пояснив, що ми починаємо вивчати предмет «Грунтознавство». Мені дуже сподобався стиль та методи викладання, що використовував Степан Тихонович. Це і постійні наукові дискусії зі студентами, і цікаві життєві історії із життя науковців, що допомагали нам краще зрозуміти матеріал, гумор і доброзичлива атмосфера, все це було «візитною картою» , стилем Степана Тихоновича, який вирізняв його серед інших викладачів. До  цього часу згадую ті дні, але тоді мені це і на думку не спадало, що за десять років сам став членом «наукової школи Вознюка», як зараз називають його учнів, які успішно працюють на науковій ниві.

У ті роки навіть не здогадувався, що зустріч із цим чоловіком стане вирішальною у моєму житті, а наука про грунт – сферою моїх наукових інтересів.

Після закінчення університету переді мною постав вибір: займатися науковою діяльністю чи йти на виробництво. Я обрав науку і з того часу ні секунди не жалкував про прийняте рішення, адже моїм науковим керівником в аспірантурі став Степан Тихонович Вознюк. Надзвичайно приємно було працювати  з цією чуйною і  інтелігентною людиною. Під час навчання в аспірантурі я майже кожного дня зустрічався із Степаном Тихоновичем: працював у наукових бібліотеках, виїжджав у  поле відбирати зразки ґрунтів, проводив лабораторні дослідження, отримував зауваження щодо дисертаційної роботи. Відчував я його підтримку і тоді, коли протягом року продовжував  фахове навчання у далекій Америці,  в рамах програми обміну молодими вченими ім. Уільяма  Фулбрайта. А потім, після повернення в Україну ще протягом п’яти наступних  років  бігав день у день до Степана Тихоновича  на наукові консультації, щоб вийти на фінішну пряму у 2007 році.

І ось, нарешті -  я захистив дисертацію. Знаю одне, що  без такого уважного і вимогливого керівника навряд би це сталося.  Щиро заздрив і тим його аспірантам, які були після мене:  ще стільки цікавого  і невідомого вони дізналися про цю різносторонню  людину…

Щороку у день  його народження -31 липня,  я із приємним  передчуттям вітав цю  непересічну людину, а Степан Тихонович завжди «скаржився», що із сьомої ранку не замовкає  телефон  та не закриваються двері… Скільки вдячний людей йшли у цей день та телефонували моєму вчителю,  аби особисто побажати йому здоров’я та наукового натхнення, подякувати за те, що він зробив для кожного особисто та для університету в цілому. На жаль, люди не можуть жити безкінечно… І хоча  Степана Тихоновича  з нами вже кілька місяців немає , проте наші спогади  залишаться про цю людину назавжди лише теплі й світлі.

Володимир  Гнєушев, доцент кафедри охорони праці та безпеки життєдіяльності, спогади  про Степана Тихоновича Вознюка:

  • На жаль, я ніколи не належав до числа тих людей, які контактували зі Степаном Тихоновичем повсякденно. Наші зустрічі були періодичними і, здебільшого, зумовленими якимись справами. Тому й спогади про спілкування і співпрацю з цією людиною теж представлю у вигляді окремих епізодів, кожен з яких, тим не менш, розкриває ту чи іншу рису характеру Степана Тихоновича, є невеличким камінцем, сукупність яких створює мозаїчний портрет цієї непересічної людини.

Перше враження

Для мене, студента-першокурсника механічного факультету, інформація про призначення «нового, молодого ректора» не здалася надто актуальною як через надто велику дистанцію між статусами «Студент» і «Ректор», так і тому, що «старий» ректор – Костянтин Семенович Семенов – не встиг ще стати для мене «своїм і рідним».

Перша зустріч із новим ректором відбулася на якомусь урочистому заході. Ректор справив приємне враження: він здався представницьким і, водночас, здатним пожартувати. Єдине, що дивувало тоді мене, 18-річного студента, чому викладачі вважали ректора молодим: 43 роки сприймалися юнаком майже як похилий вік…

«Бумеранг» повернувся до мене за 13 років: у 1983 році: Степан Тихонович призначив мене завідувачем кафедри технології торфодобування. Напевно й він подумав, що 31-річний кандидат наук є достатньо зрілою людиною для успішної роботи на цій посаді…

Вміння гальмувати

Ті, хто ближче знали Степана Тихоновича, погодяться, напевно, з тим, що, за певних обставин, йому була притаманна гарячність.  Приміром, при зустрічі з проявами хамства, несправедливості або при намаганні вносити незрозумілі корективи у ретельно сплановану роботу.  Але посада ректора вимагає зваженості, і Степан Тихонович навчився стримувати свої (навіть об’єктивно справедливі) емоції, коли це було потрібно для справи.

У 1985 році раптово пішов з життя 50-річний викладач кафедри технології торфодобування, який мав керувати виробничою практикою. Необхідно було терміново змінити і наказ про практику, і наказ про відпустки. З відповідною службовою запискою я й влетів до кабінету Степана Тихоновича.

Ледь побачивши словосполучення «на зміну наказу», Степан Тихонович почав емоційно висловлювати своє ставлення до нашого невміння нормально спланувати роботу і відпочинок. Але коли мені, в момент короткої паузи, вдалося сказати «Помер Дещенко…», Степан Тихонович моментально зупинився, «по діагоналі» дочитав записку і, вже спокійно-співчутливо, запитав: «То Ви просите відкликати Вас з відпустки і призначити керівником практики замість Дещенка? Дозволяю…»

В той же день, за розпорядженням ректора, під особистим контролем проректора Г.М. Косюра, був виділений мікроавтобус для поїздки членів кафедри на Чернігівщину, де й відбулося останнє прощання з колегою…

Авторитет «поза межами»

На початку літа 2001 року я звернувся до Степана Тихоновича за порадою з приводу пошуку житла в Харкові на період вступу мого сина до одного з місцевих вишів.  Степан Тихонович відповів, що минуло надто багато років від часу його роботи в Харкові, але він спробує чимось зарадити.

Увечері того ж дня Степан Тихонович зателефонував мені і продиктував два телефонні номери своїх колишніх колег по Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського: «Вони допоможуть!»

І – допомогли. Ми з сином були поселені в гуртожиток, який розташовувався по вул. Чайковського, навпроти Інституту ґрунтознавства, що було для нас дуже зручно і фінансово доступно.  А надані Степаном Тихоновичем телефонні номери належали заступнику директора Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського, доктору с-г. наук професору Святославу Антоновичу Балюку та головному науковому співробітнику доктору с-г. наук професору Роману Степановичу Трускавецькому.

Коли, після успішного вступу сина до вишу, я зайшов до С.А. Балюка і Р.С. Трускавецького щоб подякувати за надану допомогу, вони сказали приблизно наступне: «Так, Степан Тихонович вже 20 років не працює в нашому інституті. Але його авторитет залишається таким, що прохання Степана Тихоновича для нас вагоміше за чийсь наказ!»

Наукова порядність

Сфери моєї наукової діяльності і діяльності Степана Тихоновича різні, але перетинаються в царині з назвою «торф». Маємо спільну (двадцятирічної давнини) доповідь «Про перетворення торфу у відновний ресурс», що була прочитана на Міжнародному симпозіумі 20 років тому, маємо спільне письмове звернення до Верховної Ради України (десять років тому), в якому з природничих позицій пропонуємо удосконалити статтю 150 «Земельного кодексу України», де йдеться про торф як «особливо цінні землі»…

Отже, прохання Степана Тихоновича надати йому матеріали щодо емісії метану з потужних покладів обводнених торфовищ не здалося мені дивним: він, з його слів, збирався поміркувати над статтею в солідному виданні, «але наперед говорити не буду, а покажу, коли вже щось вийде!..»

Йшли тижні, місяці, про статтю я не нагадував, та при одній зустрічі Степан Тихонович казав: «Я не забув, я працюю, трохи розширив тематику – через це й затримка!»

Здивування сталося навесні 2017 року, коли мені зателефонувала Наталія Миколаївна Вознюк [1] і попросила терміново зайти у видавничий відділ НУВГП та вичитати «свою частину монографії…». Думаю, що й Наталія Миколаївна була здивована моєю реакцією, адже я довго не міг второпати, про яку «мою частину» і в якій монографії йдеться.

Звичайно, зайшов до видавничого відділу і вніс незначні правки на декількох «своїх» сторінках тексту… Монографія «Торфово-земельний ресурс Північно-Західного регіону України» вийшла друком до 90-річчя С.Т. Вознюка.  Моє прізвище – серед достойних співавторів, це справді почесно для мене і – несподівано, адже «моя частка» монографії складає, приблизно, лише 5 % від загального обсягу її тексту! 

Сьогодні, коли в соціальних мережах точаться дискусії про плагіат, компіляцію, наукову непорядність чиновників високого рангу, я згадую про цю монографію і її основного автора – видатного вченого і порядну людину – Степана Тихоновича Вознюка.

Степану Тихоновичу

Ми міряєм життєвий шлях роками

І, відмічаючи, так звані, "круглі дати",

Звичайно повертаємось думками

До тих доріг, що мусили долати.

До тих проблем, що розв'язать вдалося,

Здолавши перешкоди і пороги,

До тих людей, з якими довелося

Ділити радощі та прикрощі дороги.

 

Згадати є про що, бо зроблено чимало,

І за минуле сором не пече,

Неначе вчора молодість буяла,

Та як невпинно час життя тече!

Хоч сивина волосся рясно вкрила,

За спиною вже двоє поколінь,

Та мрії і думки не склали крила

І кличуть, як колись - у височінь!

1997

Минула чверть століття.  Не аналізуючи сьогодні літературні достоїнства і недоліки цього вірша, зізнаюся щиро: я був би радий почути щось подібне від своїх 45-річних колег на власному 70-річчі!

Наталія ПАРХОМЧУК,
відділ зв’язків із громадськістю


Читайте нас також у соціальних мережах:

Схожі новини за тематикою

 

 

 

 

При використанні матеріалів - посилання на сайт  обов'язкове

Всі права захищені законодавством України

Технічна підтримка сайту

Image

Україна, 33028, м. Рівне, вул. Соборна 11, тел. (0362) 63-32-09

mail@nuwm.edu.ua

Наші координати

Image

При використанні матеріалів - посилання на сайт  обов'язкове

Всі права захищені законодавством України

Технічна підтримка сайту

Україна, 33028, м. Рівне, вул. Соборна 11,

тел. (0362) 63-32-09

mail@nuwm.edu.ua

Наші координати

2022 Національний університет водного господарства та природокористування