Пам’ятаю як у 2014 році наш «братський народ» вирішив що це нормально взяти і відхопити собі частину території іншої суверенної держави. Пам’ятаю страшні події та новини того часу. У 2015 я дізнався страшну звістку про загибель нашого колеги Миколи Карнаухова в зоні тоді ще АТО.

І тоді мені здавалось, що гіршого бути вже просто не може. Але я помилявся. Рівно 3 роки тому мене розбудили і сказали що почалось. Почалось те, що в 21 столітті в Європі здавалось нереальним та абсурдним – росія повномасштабно атакувала Україну, літаками, ракетами та танками і всім чим могла.

З того часу лише за відомими нам даними, на війні загинуло 133 студенти (перелік тут), працівники та випускники НУВГП. Боюсь, що реальна цифра – значно більша. Кількість тривог та вибухів, які ми чули – порахувати важко.

Проте з того часу я усвідомив і інше. А саме те, що ми – українці, непереможний народ. Так, проблем і запитань є чимало, так, ми втрачаємо території, а найгірше - щодня гинуть наші друзі, родичі, близькі. І попри це – ми сильні та єдині, ми щодня працюємо над тим, аби фронт відчував підтримку тилу, працюємо над забезпеченням наших військових, працюємо також на благо держави, а це, як підсумок, допоможе фронту.

Я усвідомив, що як та коли б не завершилась війна, ми – українці будемо переможцями, наш дух не зламати, а втрати наші ніколи не будуть марними. Закликаю усіх, хто це читає, щодня без вихідних та відпочинку робити усе можливе аби підтримати Збройні сили України, аби підтримати наших близьких, друзів та колег, які цього потребують. Посилання на наш Благодійний фонд.

За нами правда і з нами Бог, а отже – працюємо на перемогу. Слава Україні!

Віктор МОШИНСЬКИЙ
Ректор НУВГП