У рамках курсу «Традиційна культура українців» відбулась гостьова лекція на тему: «Традиційна вишивка Полісся».

Що для українців сьогодні значить вишиванка? Яке ідейне й смислове навантаження орнаментів та кольорів вишитих на одязі? Що таке «серпанкове полотно» та «крижовата на чотири кінці з китицями хустка» ? Які особливості вишиванок Рівненського Полісся? Чому вишивка є важливою для українців та вважається кодом української нації? Про всі ці та багато інші запитань  вела розповідь у гостьовій лекції  - краєзнавиця, етнографиня, завідувачка відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею, Заслужений працівник культури України, авторка книги «Традиційний одяг Рівненщини» (2019) Алла Миколаївна Українець.

Дослідниця відмітила, що Полісся здавна привертало увагу своєю самобутністю, адже цей регіон, завдяки своїм природним умовам, лісам та непрохідним болотам, довгий час був відрізаний від центрів розвитку промисловості, торгівлі та культури. Завдяки цьому його мешканці змогли зберегти автентичні народні мистецтва, вірування, традиції, елементи побуту та культури, які розвивались на цій території споконвіку.

Традиційний одяг поліського краю Рівненщини відрізняється простотою крою, вишуканістю, мініатюрністю, багатством варіантів та чіткістю композицій вишивки. Для неї характерні геометричність мотивів, стриманість ліній, відсутність деталізованості в орнаментах, що оживають завдяки використанню червоних ниток. Водночас унікальною традицією Волинського та Рівненського Полісся, наголосила Алла Українець, є «серпанкове полотно», яке ткали з особливого льону, який на Поліссі називали лущик, або великольон. Його збирали до того, як висиплеться насіння. Лише тоді в наших предків виходила тонка, майже прозора, як ранковий туман, ниточка. Серпанковий одяг передавали від матері до доньки, адже це було весільне, урочисте, святкове вбрання, в якому виходили, скажімо, на початок жнив і на обжинки. Серпанок — це найвища майстерність для ткалі, тож створити його могли не всі. Вбрання із серпанку носили лише тут, на теперішній Рівненщині, що належала до Великої Волині.

   Волинський серпанок претендує не лише на колоритний бренд регіону, а й поряд з писанкою й кобзарсько-лірницькою традицією та рядом ін. культурних надбань України, на світову культурну спадщину ЮНЕСКО. Тож серпанок може стати ще однією українською номінацією і долучитися до петриківського розпису та опішнянської кераміки, що вже мають статус такої спадщини… Нам би лиш відборонити свою, Найкращу в світі Україну!

доцентка кафедри філософії та культурології

Тетяна Коберська