Сайт знаходиться на технічному обслуговуванні. Перепрошуємо за незручності.

mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Олександр Кожарко

1986 - 2024

Олександр Кожарко

1986 - 2024

Випускник спеціальності «Підйомно-транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини та обладнання». Олександр народився 23.01.1986 року в селі Лісопіль. Навчався в Мощанській школі, а згодом здобув освіту інженера механіка в НУВГП. В продовж 2015-2016 років брав участь в АТО. До лав ЗСУ приєднався в перші дні повномасштабного вторгнення росії. Старший солдат Олександр Кожарко загинув 14 березня 2024 року поблизу села Тоненьке Донецької області.Похований на кладовищі Нове поруч з іншими воїнами Небесного Легіону.

Андрій Козішкурт

1977 - 2026

Андрій Козішкурт

1977 - 2026

Він народився 23 жовтня 1977 року у місті Рівне в родині робітничої інтелігенції. З дитинства в ньому закладалися риси наполегливості, порядності, щирості й глибокої поваги до праці та людей. Андрій здобув дві вищі освіти – за спеціальностями «Землевпорядкування» та «Магістр державної служби», що стало міцним фундаментом для його професійного і життєвого шляху. У 1999 році він переїхав до Борзни, з якою назавжди пов’язав своє життя, працю і серце. Він працював спеціалістом відділу земельних ресурсів, головним спеціалістом-розпорядником в органах місцевої влади. Уже у 25 років очолив відділ Держземагентства Борзнянського району. У 2013 році був призначений головою Борзнянської районної державної адміністрації, з 2015 року працював заступником голови Борзнянської районної ради, а в останні роки обіймав посаду заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Височанської сільської ради. Окрім того, був діючим депутатом Борзнянської міської ради, активно відстоював інтереси громади, користувався заслуженою повагою серед колег та мешканців. У 2022 році Андрій Козішкурт без вагань став на захист України. Найбільшим скарбом у його житті була родина. У глибокій скорботі залишилися дружина Марина, син та дві доньки.

Ігор Козодій

1990 - 2026

Ігор Козодій

1990 - 2026

Випускник спеціальністі «Будівництво і архітектура». Ігор Козодій народився 7 травня 1990 року в Рівному. Навчався у школі №4, згодом здобув освіту за спеціальністю «Будівництво і архітектура» у Національному університеті водного господарства та природокористування. Працював інженером-будівельником у різних фірмах. На початку повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони в Рівному. У жовтні 2022 року Ігор Козодій приєднався до 23-го інженерно-позиційного полку Збройних Сил України. Під час служби був нагороджений відзнаками «Нагрудний хрест» та «Надійний захист у бою». На жаль, 35-річний старший лейтенант Ігор Козодій загинув 9 березня 2026 року під час виконання бойового завдання у Харківській області. У Захисника залишилися дружина, двоє доньок та мама.

Андрій Кокота

1975 - 2023

Андрій Кокота

1975 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Кокота А.Т. народився 14 лютого 1975р. в місті Рівне. Початкову освіту здобув у Загальноосвітній школі № 23, продовжив навчання в Загальноосвітній школі № 19. Пані Іванна, дружина Андрія, розповіла: «Чоловік, коли навчався у школі любив багато читати, був освіченим, розумним, мудрим, фізично розвинутим, бо займався легкою атлетикою до 17 років, здобував призові місця, але за станом здоров’я покинув спорт». Кокота Андрій навчався в коледжі за професією «Електрогазозварник» у період 1990-1993рр. у групі №20. Отримав диплом ІV розряду. Майстром виробничого навчання був Возняк Михайло Павлович, класним керівником – Кособуцький Федір Титович. Майстер виробничого навчання Возняк М.П. сказав: «Кокота Андрій – мій учень, він був старанним, дисциплінованим та трудолюбивим юнаком. Навчався добре, проявляв інтерес до професії, мав позитивні відгуки від викладачів». «Чоловік часто з теплотою пригадував навчання: одногрупників, викладачів і взагалі той час. Особливу згадку мав Андрій про Олега Кірілкова, з яким разом займався спортом, дружили та спілкувалися. Чоловік достроково завершив навчання в травні, а не так як його одногрупники у червні, бо був мобілізований до української армії. У 1995р. військова служба завершилася, а ще через рік ми одружилися, народилося у нас два сина – Дмитро та Матвій, між якими 20 років різниці. Мій Андрій був дуже хорошим, добрим, мудрим, стриманим, талановитим, начитаним, спокійним та врівноваженим. Дуже любив свою професію, яку опанував в коледжі. Займався виноградарством, садівництвом, захоплювався рибальством. Моєму чоловікові все вдавалося, за що би він не брався», – розповіла дружина пані Іванна. Син Кокоти Андрія Дмитро також навчався в коледжі за професією «Електромонтер з ремонту і обслуговування електроустаткування» (2012-2015) у групі №4. Майстром виробничого навчання був Возняк Михайло Павлович. Андрій Тимофійович в кінці 90-х років ХХ ст. поїхав на роботу за кордон, де був 11 років. З 2009р. працював на підприємстві ПАТ «Рівнеазот» відповідно до професії з V розрядом. «Впродовж 2015-2016рр. був мобілізований у ЗСУ, боронив незалежність України на Донеччині, став учасником бойових дій в АТО, де отримав звання молодшого сержанта та нагрудний знак “За доблесну військову службу Батьківщині”. 26 лютого 2022р. чоловік добровільно пішов у військомат. Він був зарахований до складу 117 Окремої важкої механізованої бригади сухопутних військ ЗСУ. Займав посаду командира бойової машини-командир відділення 2 механізованого відділення, 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А4674. Мав псевдо “Калина”. Нагороджений нагрудним знаком “Золотий хрест” від Головнокомандувача ЗСУ. З 3 вересня 2023р. вважався безвісти зниклим, був повернутий по обміну тіл та полонених у жовтні 2024р.», – мовила пані Іванна. Кокота А.Т. загинув 3 вересня 2023р. у селі Роботине Пологівського району Запорізької області у ході виконання бойових дій. Похований в селі Карпилівка Городоцької громади Рівненського району Рівненської області 21 жовтня 2024р. Городоцька сільська рада написала: «Висловлюємо щирі співчуття сім’ї, родині та друзям захисника. Вічна пам’ять полеглому воїну та всім, хто поклав життя за Україну». У вересні 2024р. на території Карпилівської гімназії створено «Алею вічного сну» в пам’ять про загиблих односельчан, які віддали життя за незалежність України (Олександр Філіпов, Віктор Грицай (випускник нашого освітнього закладу 1994р., загинув 19 грудня 2022р.), Роман Малецький, Роман Ковальчук, Дмитро Гецко). «Алея вічного сну» складається з яблуневих дерев, кожне дерево – це символ захисника України. В листопаді 2024р. алея поповнилася ще двома яблунями, які посадили матері українських воїнів та їх діти: Ангелінна, донька Анатолія Шевчука, а також Матвій та його матір пані Іванна – син та дружина Андрія Кокоти.

Ігор Кондратюк

1981 - 2026

Ігор Кондратюк

1981 - 2026

Випускник спеціальності «Водопостачання та водовідведення». Ігор народився 27 серпня 1981 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №4, а згодом здобув вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання працював майстром у «Рівнеоблводоканалі». Згодом став начальником відділу з експлуатації водозабірних споруд. У жовтні 2022 року Ігоря Кондратюка мобілізували у Збройні сили України. Боєць проходив службу у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. На жаль, 44-річний військовослужбовець загинув 3 липня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. У Захисника залишилися мама, а також двоюрідні брати і сестри.

Сергій Кондратюк

1975 - 2026

Сергій Кондратюк

1975 - 2026

Випускник спеціальності «Автомобілі і автомобільне господарство». Сергій народився 23 травня 1975 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №22, а згодом здобув вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після строкової служби в армії працював у Державній автомобільній інспекції, згодом був менеджером та водієм. У червні 2024 року Сергій Кондратюк добровільно став на захист Батьківщини. На жаль, 51-річний сержант Сергій Кондратюк помер 12 липня 2026 року у місті Христинівка на Черкащині. У Захисника залишилися мама, сестра, тітка та племінник.

Юрій Коноплястий

1992 - 2023

Юрій Коноплястий

1992 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Коноплястий Ю.С. навчався в коледжі за спеціальністю «Монтаж і обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем та вентиляції» в період 2007-2011рр. Класним керівником групи була Росоха Тамара Григорівна, яка розповіла: «Юра телефонував мені в лютому 2023р., коли лікувався в госпіталі, розповідав, що часто згадує навчання в коледжі. Пригадує всіх викладачів, які викладали в нього на всіх курсах. Казав, що від кожного викладача щось взяв корисне для себе». Викладач фізичної культури Левчук Лілія Миколаївна сказала про свого студента: «Біль і смуток. Юра був веселим та хорошим юнаком. Вічна пам'ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас». Коноплястий Юрій проходив строкову військову службу у військовій частині 3021 першого полку внутрішніх військ України в Дніпропетровську в період 2011-2012рр. Нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» ІІ ступеня відповідно до наказу № 474 від 14 грудня 2011р. З 24 лютого 2022р., коли вже розпочалося повномасштабне вторгнення росії, Коноплястий Юрій штурмував військомат, щоб стати на захист України. Ввечері 27 лютого 2022р. йому зателефонували з військомату і сказали, щоб приходив. Юра лише запитав: «“Ви мене запам’ятали?” Йому відповіли: “Важко забути молодого чоловіка у червоній куртці, якого видно з космосу”». Таким чином Коноплястий Ю.С. став на захист України та боронив незалежність Батьківщини поблизу міста Оріхів Пологівського району Запорізької області у складі 65 Окремої механізованої бригади, де був командиром відділення першої мінометної батареї. Своє останнє День народження – 30-річний ювілей – Коноплястий Юрій зустрів в окопі під градом обстрілів, де і поклав своє здоров’я. Восени 2022р. був відправлений в Запорізьку обласну клінічну лікарню з больовим приступом, де зробили операцію на підшлункову. Лікувався кілька місяців, але загальної позитивної динаміки не було. Перебуваючи на лікуванні, Коноплястий Ю.С. продовжував робити все можливе для Перемоги: збирав кошти, яких не вистачало на ремонт автомобіля, для своєї бригади, турбувався про родину загиблого побратима. Після лікування відправили на 30 днів на реабілітацію, по закінченню яких скерували на полігон в Яворів Львівської області, де відбувся приступ панкреатиту та його знову відправили у лікарню до Львова. Лікарі робили все можливе, щоб врятувати життя молодого українського воїна. Але чуда не відбулося. Коноплястий Ю.С. помер 22 квітня 2023р. в лікарні Львова від зупинки серця, а по суті: відмовила підшлункова, яка вразила внутрішні органи. На похорон зібралося вся громада, де жив Коноплястий Юрій, згадували добрими словами, плакали та вшановували героя України. Похоронений в селі Ушня Золочівського району Львівської області. Голова Золочівської районної ради Львівської області Кавецький Орест Юрійович написав: «Висловлюємо найщиріші співчуття. Не можна знайти слів, які б допомогли родині пережити біль і розпач. Ми всі у вічному і неоплатному боргу перед нашим захисником Коноплястим Юрієм. Молитва та доземний уклін». Сестра Юрія Коноплястого Надія Журба написала: «Юра, вічна тобі пам'ять і подяка. Горюємо усією родиною. Віра Конопляста – Мати Воїнів, тримайтеся. Ми у невідплатному боргу перед Вашою сім’єю за те, що ваш син беріг нам усім Україну. Слава герою і слава Україні». Рівненський футбольний клуб «Верес» про свого активного вболівальника написав: «Вся червоно-чорна сім’я висловлює щирі співчуття рідним, близьким, друзям. Це неймовірна тяжка втрата. Вічна і світла пам’ять Герою». Футбольний клуб «Верес» зробив персональний стільчик фаната, який загинув, захищаючи незалежність України, на який ніхто немає права сідати. На квітень 2023р. таких стільчиків вже є шість.

Сергій Копинець

1986 - 2025

Сергій Копинець

1986 - 2025

Випускник Закарпатського НКЦ НУВГП

Андрій Копран

1995 - 2025

Андрій Копран

1995 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 10 грудня 1995р. в селищі Гоща Гощанського району Рівненської області. Зростав у турботі та любові батьків, мав сестру Марію. Навчався в Гощанській загальноосвітній школі. З дитинства проявляв здібності до моделювання й конструювання, брав участь у змаганнях та здобув чимало нагород. Андрій Васильович здобував освіту в коледжі за спеціальністю «Монтаж і обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем і вентиляції» в період 2013-2016рр. Класним керівником був Михальчук Петро Леонідович, а випускала групу – Мінаєва Наталія Леонідівна. Михальчук П. Л. сказав: «Корпан Андрій був дисциплінованим, уважним та вихованим студентом, навчався добре. Негативних зауважень щодо дисципліни чи навчання не мав. Товаришував з одногрупниками, користувався повагою, завжди допомагав іншим та підтримував друзів». Мінаєва Н.Л., яка випускала групу, розповіла: «Андрій був добрим та старанним студентом. Отримавши диплом, не втрачав контакту з класним керівником. Телефонував, ділився успіхами та планами, розпитував про коледж. Важко й боляче втрачати таких людей». Продовжив навчання в НУВГП. Корпан Андрій працював в готельному комплексі, у компанії «Холод Рівне», а останнє місце роботи – молокозавод «Гощаночка». Андрій Васильович був мобілізований в червні 2024р. Проходив службу як стрілець-снайпер мотопіхотного відділення 58 Окремої мотопіхотної бригади. Перебував у найгарячіших ділянках фронту на Донбасі, де отримав поранення. За успіхи у бойовій підготовці, мужність і професійну майстерність був відзначений орденом. Боровся, жив, мріяв складав плани на щасливе майбутнє, хотів одружитися, навіть назначений був день весілля – 20 вересня 2025р. Однак 19 вересня батькам повідомили про загибель сина. Коровай, що мав стати весільним, розділили на кладовищі. Корпан А.В. загинув 14 вересня 2025р. в Харківській області, виконуючи бойове завдання. Ціною власного життя врятував побратимів. Відповідальний, товариський, завжди готовий допомогти й підтримати – таким Андрій Корпан назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів та всієї громади. Похований в селищі Гоща Гощанського району Рівненської області. Гощанська селищна рада написала: «Стрілець-снайпер 1 мотопіхотної роти 13 Окремої мотопіхотної батальйон «Чернігів-1», що перебуває в підпорядкуванні 58 Окремої мотопіхотної бригади, до останньої хвилини залишався вірним військовій присязі, мужньо виконував бойове завдання. Корпану Андрію назавжди 29… Схиляємо голови у скорботі та висловлюємо щирі співчуття родині, близьким і побратимам загиблого воїна. Вічна пам'ять і шана герою. Герої не вмирають, а поповнюють лави небесного воїнства, навіки залишаються в нашій пам’яті».

Віталій Корева

1986 - 2025

Віталій Корева

1986 - 2025

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Оператор ЕОМ та ОМ» в період 2003 – 2004 рр. У листопаді 2024 року Віталія мобілізували на військову службу, був матросом резерву запасного взводу. Загинув за місцем несення служби у селі Дачне Одеської області, віддавши своє життя захищаючи нашу Батьківщину від російських окупантів.

Роман Корець

1981 - 2015

Роман Корець

1981 - 2015

Випускник спеціальності «Підйомно-транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини та обладнання». Роман народився 24 квітня 1981 року у селі Люб'язь Любешівського району Волинської області.У 1998р. закінчив Люб'язівську ЗОШ. У 1999 році поступив на механічний факультет Рівненського державного технічного університету (нині - НУВГП), який закінчив у 2004 році. Старший лейтенант. Займав посаду заступника командира роти з озброєння 703-го інженерного полку. Загинув 14 липня 2015 рокупід час виконання робіт з фортифікаційного обладнання у районі м. Золоте Попаснянського району на Луганщині. Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У селі Люб’язь вулиця Першотравнева перейменована на вулицю Романа Корця.

Андрій Корнійчук

1983 - 2023

Андрій Корнійчук

1983 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Андрій Олександрович Корнійчук народився 04 жовтня 1983року в місті Костопіль. Андрій народився і жив у місті Костопіль Рівненської області. До першого класу пішов в м. Ленінску, в якому його тато проходив службу в поліції. Через рік родина переїхала в рідне містечко, продовжив навчання в Костопільській ЗОШ № 3. Згодом перейшов навчатися до Костопільської ЗОШ № 6. Після 9 класу вступив до Костопільського будівельно-технологічного коледжу, де здобув фах електрика. Після завершення коледжу продовжив навчання в Рівненському міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Степана Дем'янчука, де здобув спеціальність «Вчитель фізкультури та реабілітолог». Андрій працював заступником директора в Костопільській управляючій компанії БЖКП. У 2020 році був обраний депутатом Костопільської міськради. Мав багато планів, стратегій по розвитку благоустрою нашого містечка. Були ретельно продумані проекти та, на жаль, страшна війна завадила втілити їх в життя. В мирному житті займався виготовленням корпусних меблів, згодом захопився роботою по дереву. Андрій був митцем та справжнім майстром своєї справи. Дуже любив роботу по дереву, багато часу проводив в своїй майстерні - творив. Головним проектом в його житті були його дві донечки- квіточки. Софійка та Анюта. Татусь багато часу приділяв розмовам, прогулянкам з донечками. Хотів якнайбільше передати та донести до дівчаток. Вони для нього були головними стимулами в житті. Все що планувалось та робилось, було для забезпечення доням гарного майбутнього.Андрій був світлою, щирою, справедливою людиною. З принципами та характером бійця. Завжди цілеспрямований, націлений на успіх. Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до лав Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Став бійцем 25-ої окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Обіймав посаду гранатометника. Він мав сильне бажання бути максимально корисним і продуктивним. Перебуваючи на нульових позиціях під постійними обстрілами, знайшов можливість пройти онлайн-навчання з управління дронами. 20.02.2022 року солдав Андрій Корнійчук, позивний Korin, загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Червонопопівка на Луганщині. Отримав смертельні вибухові поранення, внаслідок прямого влучання ворожого снаряду в окоп. Поховали бійця на «Алеї Слави» кладовища «Нове» в рідному місті Костополі. Вдома на захисника чекали батько Олександр Володимирович, мама Валентина Михайлівна, сестра Анна, дружина Юлія, доньки Софія й Анна. Дівчатам на момент загибелі тата було 7 та 4 роки відповідно. 23.09.2023 року відбулося відкриття спортивного майданчика імені Корнійчука Андрія. Облаштувати такий майданчик планував сам Андрій. Та не встиг...Дякуючи благодійному фонду "Відродження. Сила. Мудрість.Милосердя", рідні змогли втілити його мрію в життя.

Руслан Корольчук

1999 - 2024

Руслан Корольчук

1999 - 2024

Студент спеціальності "Автоматизація комп'ютерних технологій". Руслан народився 17 лютого 1999 року у Рівному. Навчався у Рівненському природничо- математичному ліцеї "Елітар", а після того - у Національному університеті водного господарства та природокористування. Проте у Руслана було постійне бажання стати військовим. Тому він спочатку пішов на строкову службу, після якої підписав контракт. Від часу повномасштабного вторгнення наш захисник брав участь в бойових діях. Він не боявся труднощів і захищав Україну, яку так любив до останнього подиху. 25-річний солдат Руслан Корольчук загинув 2 листопада 2024 року на Донецькому напрямку.

Микола Косінчук

1994 - 2024

Микола Косінчук

1994 - 2024

Випускник спеціальності “Гідротехнічне будівництво”. Микола народився у селі Пугачівка Рівненської області. Опанував професію інженера-гідротехніка у НУВГП. Служив у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Обіймав посаду командира гранатомета ранатометного розрахунку протитанкового взводу. Улітку 2022 року отримав поранення, після одужання повернувся до виконання своїх обов'язків. Молодший сержант Микола Косінчук на псевдо “Субота” поліг 3 травня 2024 року біля села Семенівка в Покровському районі Донеччини: виконуючи бойове завдання, він отримав смертельні мінно-вибухові травми.

Євгеній Костренко

1983 - 2026

Євгеній Костренко

1983 - 2026

Випускник спеціальністі «Гірнича справа». Євгеній Костренко народився 8 березня 1983 року в Рівному. Навчався у школі №9, згодом здобув вищу освіту за спеціальністю «Гірнича справа» у Національному університеті водного господарства та природокористування. Працював на посаді інженера-технолога на підприємстві «Рівнеторф», згодом – у відділі енергозбереження Рівненської обласної державної адміністрації. Подальша трудова діяльність була пов’язана з підприємствами торф’яної галузі регіону. На початку повномасштабного вторгнення Євгеній Костренко добровільно звернувся до ТЦК, однак чоловіка мобілізували через півроку. Проходив службу у прикордонних військах на посаді начальника відділення зв’язку. На жаль, 43-річний старший лейтенант Євгеній Костренко помер 8 березня 2026 року в Рівному. У Захисника залишилися дружина, донька, батьки та брат, який продовжує службу в ЗСУ.

Андрій Костюкевич

1987 - 2023

Андрій Костюкевич

1987 - 2023

Випускник спеціальності "Гідротехнічне будівництво". Народився 7 березня 1987 року у селі Залужжя Дубровицького району. Навчався у Рівненському ліцеї №1, а потім продовжив навчання у Рівненському ліцеї “Елітар”. Вищу освіту здобув у НУВГП, отримав кваліфікацію інженера-гідротехніка. Під час навчання у виші — пройшов підготовку на військовій кафедрі. Вперше взяв до рук зброю Андрій у 2014 році. Тоді добровольцем с т а в до л а в з а х и с н и к і в Ук р а ї н и у з о н і п р о в еде н н я антитерористичної операції на сході країни. Коли ворог знову прийшов на рідну землю, у квітні 2022 року він знову став на захист Батьківщини. На жаль, 36-річний Андрій загинув 6 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.

Вадим Костюкевич

1994 - 2024

Вадим Костюкевич

1994 - 2024

Студент спеціальності "Машинобудування". Костюкевич В.В. народився 27 червня 1994р. в місті Рівне. Навчався в Рівненському ліцеї № 27, де закінчив 9 класів. Костюкевич Вадим навчався в коледжі за професією «Електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж. Електромонтажник силових мереж та електроустаткування» в період 2009-2012рр. у групі №4. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Возняк Михайло Павлович, який сказав: «Костюкевич Вадим – мій учень. Він був ввічливим, дисциплінованим та добрим юнаком». Продовжив здобувати освіту в коледжі за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтопереробної промисловості» (2012-2014). Класним керівником була Вовк Людмила Василівна, яка розповіла: «Костюкевич Вадим – мій студент, навчався в інтегрованій групі. Він був доброзичливий, ввічливий, усміхнений. Навіки слава герою України». Викладач фізичної культури Левчук Лілія Миколаївна, пригадуючи свого студента сказала: «Добре пам’ятаю Костюкевича Вадима, він був спортивним юнаком, ввічливим та завжди з посмішкою. Вічна пам'ять і слава тобі, Вадиме». Вищу освіту здобув у НУВГП. Пані Юлія, сестра Вадима, розповіла: «Брат не мав жодного військового досвіду, він був будівельником. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, захищати Україну пішов наш батько. Вадим залишився із сім’єю, він працював і піклувався про нас. Брат казав, що не боїться військової служби і не буде ховатися, якщо прийде повістка. Повістка прийшла і Вадим пішов у ЗСУ. Про будні війни розповідав мало, на запитання відповідав коротко: “Воюю…”. Добрий і уважний Вадим завжди був готовий підтримати і допомогти друзям у важку хвилину. Відповідальний та щирий, він не боявся роботи і завжди був опорою для сім’ї». Костюкевич В.В. загинув 10 вересня 2024р. на Донецькому напрямку. Похований на кладовищі «Тинне» в Рівному.

Володимир Котик

1973 - 2025

Володимир Котик

1973 - 2025

Студент спеціальності “Промислове та цивільне будівництво”. Володимир народився в місті Ковель. Вищу освіту здобув в Українському інституті інженерів водного господарства (зараз — Національний університет водного господарства та природокористування, НУВГП) у Рівному, отримавши фах інженера-будівельника та звання лейтенанта після військової кафедри. Був активним учасником Революції Гідності. У 2014 році долучився до Державної прикордонної служби та здобув бойовий досвід в АТО. З початком повномасштабного вторгнення продовжував захищати Україну, ставши командиром кулеметного взводу. Віддав життя за Україну у квітні 2025 року.

Олександр Котяш

1992 - 2018

Олександр Котяш

1992 - 2018

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Сергій Кошіль

2000 - 2025

Сергій Кошіль

2000 - 2025

Студент спеціальності "Геодезія та землевпорядкування". Сергій Кошіль народився 24 жовтня 2000 року в місті Камінь-Каширський Волинської області, жив у селі Хотешів. Навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Геодезія та землеустрій». Часто їздив на заробітки за кордон, зокрема до Польщі та Німеччини. Працював на різних підприємствах, переважно в будівельній сфері. На дозвіллі любив проводити час з рідними. Під час повномасштабної війни Сергій служив у 100-й окремій механізованій бригаді ЗСУ. Воював на посаді навідника-оператора (аеророзвідника). Завдяки лідерським якостям, відвазі та професіоналізму він у 24 роки став командиром відділення. Був нагороджений відзнакою «За вірну службу» III ступеня та мав статус учасника бойових дій. Старший солдат Сергій Кошіль на псевдо «Магрегор» загинув 2 січня 2025 року поблизу селища Щербинівка в Бахмутському районі Донеччини. Він дістав смертельне поранення, коли разом із побратимами повертався з тривалого завдання поблизу Торецька – ворожий fpv-дрон атакував автомобіль.

Антон Кравчук

1999 - 2022

Антон Кравчук

1999 - 2022

Студент спеціальності"Право". Антон Андрійович Кравчук - студент Навчально-наукового інституту права НУВГП, старший лейтенант та командир роти Збройних Сил України, який героїчно загинув під час контрнаступу на Харківщині. Вік та походження: Народився у 1999 році у Рівному. Виріс у родині кадрового військового та з дитинства мріяв піти шляхом свого батька. Освіта: Навчався у Рівненській загальноосвітній школі №26. Згодом закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Студентські роки: Паралельно здобував вищу юридичну освіту в Навчально-науковому інституті права НУВГП на заочній формі навчання (спеціальність «Право», група ПРз-61). Викладачі та одногрупники згадують його як надзвичайно відповідального студента та надійного друга. З перших днів повномасштабного російського вторгнення став на захист України. Попри молодий вік, командував ротою у званні старшого лейтенанта. Боронив Україну на гарячих напрямках, зокрема брав участь у важких оборонних боях на Донеччині (під Бахмутом та Краматорськом). 23-річний офіцер загинув 12 вересня 2022 року під час успішного Слобожанського контрнаступу ЗСУ. Він отримав смертельні поранення внаслідок підриву на ворожому мінно-вибуховому пристрої біля села Мале Веселе Харківської області.

Віктор Кравчук

1976 - 2024

Віктор Кравчук

1976 - 2024

Випускник спеціальності "Гідромеліорація". Віктор Кравчук народився у селі Кутянка на Острожчині 7 травня 1976 року. Після школи вчився в Рівненському державному технічному університеті за спеціальністю «Гідромеліорація». Згодом працював на деревообробному підприємстві «Пода-Волинь» у Луцьку. Віктор не підлягав мобілізації, разом з дружиною виховували двох дітей, одназ яких – з інвалідністю. Однак у квітні 2022 року він пішов на фронт добровольцем. Пів року тому в сім'ї сталося горе – померла дитина з інвалідністю. 47-річний капітан служив на Миколаївському напрямку. Серце воїна зупинилося 10 лютого 2024 року.

Олександр Кравчук

1994 - 2026

Олександр Кравчук

1994 - 2026

Олександр Кравчук народився 17 червня 1994 року в Березному. Після навчання у школі здобув фах учителя фізичного виховання молодших класів у місцевому лісотехнічному коледжі. У 2015 році Олександр Кравчук добровольцем пішов захищати Батьківщину в зоні антитерористичної операції, служив у Національній гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення він без вагань знову став до лав захисників, приєднавшись до Збройних Сил України. На жаль, 31-річний молодший сержант Олександр Кравчук загинув на Донеччині 16 січня 2026 року. В Олександра залишилися дружина, троє дітей та батьки.

Максим Кривцов

1990 - 2024

Максим Кривцов

1990 - 2024

Випускник Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу НУВГП. Максим Кривцов (позивний "Далі") народився 22 січня 1990 року в Рівному. Навчався там у школах №23 та №28. Навчався у Технікумі технологій та дизайну (Нині ВСП "РЕТФК НУВГП" за спеціальністю «Виробництво нетканих текстильних матеріалів» у 2005-2009 р.р. . Згодом вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів у Київському національному університеті технологій та дизайну. Брав участь у Революції Гідності. У 2014 році пішов добровольцем на фронт. Був учасником АТО/ООС. Спочатку воював у складі 5-го батальйон ДУК «Правий сектор». Обороняв, зокрема, Піски й Авдіївку на Донеччині. Згодом пройшов суворий відбір і потрапив до Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. З 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне вторгнення, Максим «Далі» Кривцов вступив до лав Збройних Сил України. Був кулеметником в ССО. Воював на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Луганщині й Донеччині. Максим Кривцов загинув 7 січня 2024 року під час бою на Харківщині. Йому було 33 роки. Творчість: Вірші Максим писав з підліткового віку. Його поезії друкували у збірках «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?». Поезії Максима лягають на музику. Гурт «Yurcash» виконує пісні на його поезії – «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч». Остання стала саундтреком фільму «Наші котики». Виконавиця Oohla має в репертуарі композицію «Метаморфосінь» на слова Максима. Інді-гурт adm:t записав сингл на вірш «Завтра?». Гурт Vivienne Mort виконує пісню на його поезію «Не ходи ти тут, не ходи». Нагороди: За життя захисник отримав: почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест»; відзнаку Президента України – медаль «Захиснику Вітчизни»; відзнаку Президента України – медаль «За участь в антитерористичній операції»; відзнаку Президента України – медаль «За оборону України»; відзнаку Міністерства оборони України – медаль «За сприяння Збройним силам України»; відзнаку «Доброволець АТО»; нагрудний знак – медаль «Ветеран війни». Посмертно був нагороджений: відзнакою Президента України орденом «За заслуги» III ступеня; почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест Заслуги»; відзнакою Міністерства оборони України – медаль «Хрест Сил спеціальних операцій». Указом Президента України №608/2025 За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Максиму Кривцову присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» - посмертно.

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності