mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Конкурс на заміщення ректора

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Максим Кривцов

1990 - 2024

Максим Кривцов

1990 - 2024

Випускник Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу НУВГП. Максим Кривцов (позивний "Далі") народився 22 січня 1990 року в Рівному. Навчався там у школах №23 та №28. Навчався у Технікумі технологій та дизайну (Нині ВСП "РЕТФК НУВГП" за спеціальністю «Виробництво нетканих текстильних матеріалів» у 2005-2009 р.р. . Згодом вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів у Київському національному університеті технологій та дизайну. Брав участь у Революції Гідності. У 2014 році пішов добровольцем на фронт. Був учасником АТО/ООС. Спочатку воював у складі 5-го батальйон ДУК «Правий сектор». Обороняв, зокрема, Піски й Авдіївку на Донеччині. Згодом пройшов суворий відбір і потрапив до Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. З 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне вторгнення, Максим «Далі» Кривцов вступив до лав Збройних Сил України. Був кулеметником в ССО. Воював на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Луганщині й Донеччині. Максим Кривцов загинув 7 січня 2024 року під час бою на Харківщині. Йому було 33 роки. Творчість: Вірші Максим писав з підліткового віку. Його поезії друкували у збірках «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?». Поезії Максима лягають на музику. Гурт «Yurcash» виконує пісні на його поезії – «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч». Остання стала саундтреком фільму «Наші котики». Виконавиця Oohla має в репертуарі композицію «Метаморфосінь» на слова Максима. Інді-гурт adm:t записав сингл на вірш «Завтра?». Гурт Vivienne Mort виконує пісню на його поезію «Не ходи ти тут, не ходи». Нагороди: За життя захисник отримав: почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест»; відзнаку Президента України – медаль «Захиснику Вітчизни»; відзнаку Президента України – медаль «За участь в антитерористичній операції»; відзнаку Президента України – медаль «За оборону України»; відзнаку Міністерства оборони України – медаль «За сприяння Збройним силам України»; відзнаку «Доброволець АТО»; нагрудний знак – медаль «Ветеран війни». Посмертно був нагороджений: відзнакою Президента України орденом «За заслуги» III ступеня; почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест Заслуги»; відзнакою Міністерства оборони України – медаль «Хрест Сил спеціальних операцій». Указом Президента України №608/2025 За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Максиму Кривцову присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» - посмертно.

Олександр Кривчук

1976 - 2025

Олександр Кривчук

1976 - 2025

Випускник спеціальності “Механізація меліоративних робіт”. Народився у Рівному. Навчався у місцевих загальноосвітніх школах №8 та №26, а також відвідував заняття з плавання у школі №23. Вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування. Працював директором закладу громадського харчування "Панама". З початком повномасштабного вторгнення Олександр Кривчук 25 лютого 2022 року добровільно доєднався до лав Збройних сил України. До цього проходив військову кафедру у НУВГП. 49-річний Олександр Кривчук помер у лікарні під час перебування на стаціонарному лікуванні.

Вадим Крикливий

1984 - 2024

Вадим Крикливий

1984 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Крикливий В.С. народився 9 вересня 1984р. в Рівному. Навчався в Загальноосвітній школі № 24. Пані Ольга Марута, мати однокласниці Вадима Лізи, розповіла: «Вадим до дев’ятого класу навчався з моєю донькою. Він був доброю та працьовитою людиною. Мав золоті руки. Вадим наш герой. Ми горді, що маємо такого герою з нашої школи». Вадим Сергійович здобув освіту в коледжі за професією «Сантехнік-газозварник» в період 1999-2002рр. у групі №28. Майстром виробничого навчання був Синиця Олександр Володимирович, а випускав групу Чумак Володимир Васильович. Синиця О.В. сказав: «Крикливий Вадим мій учень, він був ввічливим, комунікабельним юнаком, товаришував з одногрупниками». Пані Лариса, мати Вадима, сказала: «Син не був одружений, але мав двох дітей – 19 річного сина і 18 річну доньку. Він постійно підтримував зв’язок з ними, піклувався. Турбувався й про мене, адже він – єдиний син, його батько давно відійшов у засвіти. Вадим був хорошим сином, завжди був порядним, допомагав та підтримував. Він був добрим, стриманим, справжнім чоловіком. Працював на будівництві у Києві та в Рівному. У квітні 2023р. Вадим підписав контракт із ЗСУ, немаючи жодного військового досвіду, але й не міг лишатися осторонь війни в Україні. Намагався максимально захисти найрідніших від жахів війни. Про війну говорив мало, лише казав, що важко, але добре розумів заради чого такі муки терпить». Крикливий В.С. загинув 10 лютого 2024р. на Донеччині внаслідок артилерійського обстрілу. Похований на кладовищі «Нове» «Алеї Слави» міста Рівного. Пані Надія Прокопчук, знайома Крикливого Вадима, сказала: «Вкотре ховаємо воїна, проводжаємо в останню земну дорогу. Вадим зробив дуже шляхетний вчинок, підписавши контракт із ЗСУ, щоб захищати своїх дітей та й усіх нас. Це дійсно чоловічий вчинок».

Андрій Круглюк

1996 - 2024

Андрій Круглюк

1996 - 2024

Спеціальність спеціальності "Інформаційна діяльність та документознавство". Андрій Круглюк народився 5 серпня 1996 року у Рівному. Навчався у Рівненському ліцеї №27, а за тим вступив до НУВГП. Був єдиною дитиною у сім'ї, його виховувала тільки мама. «Андрій – людина дії, не міг довго лишатися на місці, постійно розвивався, рухався, швидкий, винахідливий, дотепний», – розповідає мама Героя Інна. Із початком повномасштабного вторгнення Андрій хотів добровольцем долучитися до лав захисників. Але жодного досвіду військової служби не мав, тож залишився чекати виклику від військкомату. «Він сказав відразу, що як отримає повістку – піде, ховатися не буде. Так і сталося – у червні 2024 року Андрія мобілізували. Він проходив кілька різних підготовок, почувався впевнено, на своєму місці. А потім була служба на Донеччині – Краматорськ, Костянтинівка, Торецьк… Його за прізвищем часто називали «Круглий». Він сміявся», – продовжує мама. Андрій з дитинства був гарним організатором, міг вести за собою людей. «Син виводив хлопців з позицій і на позиції, забирав поранених, діставалися стежками, на яких уникали обстрілів. У п’ятницю, 9 серпня, як ми розмовляли, Андрій показав мені на відео, що на ліжку чимало солодощів. Питаю: що це? Каже: це хлопці віддячили, що без втрат з позицій вивів… Збирався відпочити трошки, бо вихід був нелегким. Він був скромним, справжнім та щирим, і я дуже пишаюся сином», – каже Інна. На жаль, цього ж дня 28-річний солдат Андрій Круглюк загинув внаслідок артилерійського обстрілу на Донеччині… Прощання із Героєм відбулося 14 серпня на майдані Незалежності у Рівному. Чин похорону здійснили у Свято-Покровському кафедральному соборі. Поховають його на кладовищі «Нове»…

Ігор Кудрін

1967 - 2024

Ігор Кудрін

1967 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Кудрін І.А. народився 17 листопада 1967р. у селі Полонне Шепетівського району Хмельницької області. Згодом родина переїхала на постійне місце проживання у Рівне. Кудрін Ігор навчався у Загальноосвітній школі № 3, а потім у школі № 11 міста Рівного. Ігор Анатолійович здобував освіту у коледжі за професією «Слюсар-сантехнік, газозварник» в період 1982-1985рр. у групі №14. Отримав диплом ІV розряду. Майстром виробничого навчання був Данилюк Олександр Григорович, а класним керівником – викладач спецтехнологій Сутковая Раїса Петрівна. Майстер виробничого навчання Хоровець Онуфрій Васильович розказав: «Кудрін Ігор був старостою групи, навчався добре, був організованим, дисциплінованим та ввічливим учнем. Запам’ятався ще й тим, що завжди приходив у кімнату майстрів з такою ж усмішкою як на фото. Вічна пам'ять герою, жаль, що Бог забирає найкращих». Пані Марта, донька Ігоря, сказала: «Батько завжди мріяв про небо, хотів бути пілотом. Строкову військову службу проходив у Оренбурзі, де був механіком у вертолітному взводі. Він захоплювався літаками, гелікоптерами. Батько був дуже активним, запальним, його добре знали у туристичних колах Рівного. Адже мав хобі – спортивний туризм, активно пропагував цей вид спорту, завжди брав участь у змаганнях. Саме з ранніх виходів у походи та подорожей гартувався його характер. Батько дуже любив природу, був гарним мисливцем та рибалкою, навіть виступав на чемпіонатах з цих видів змагань. Він мав непростий характер, але був чесним, відкритим, щирим, з чіткими принципами на життя. Надійна людини, яка приймала нестандартні рішення при вирішенні питань у складних ситуаціях. Працював, мав власну справу: займався ремонтом та вкладанням покрівель». З лютого 2022р., коли почалося повномасштабне вторгнення, Ігор Анатолійович вступив до місцевої територіальної оборони. Він добровільно пішов до військкомату, де йому запропонували вступити до Національної гвардій України. Кудрін І.А. загинув 1 серпня 2023р. на Запорізькому напрямку, виконуючи бойове завдання. Похований у селі Ставки 25 квітня 2024р.

Михайло Кудря

1994 - 2025

Михайло Кудря

1994 - 2025

Випускник спеціальності "Автомобільний транспорт". Михайло Кудря народився в Костополі. Після закінчення школи №2 вступив до Національного університету водного господарства та природокористування. У 2018 закінчив навчання й одержав кваліфікацію інженера-механіка. В університеті закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта запасу інженерних військ ЗСУ. Працював на «Українських лісопильнях», потім - менеджером відділу автомобільного сервісу у приватних компаніях, у липні 2019 став директором автосалону однієї з цих компаній. З грудня 2020 працював менеджером з ремонту транспорту, а у серпні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. З листопада 2022 був командиром взводу охорони, отримав звання лейтенанта. У червні 2023-го Михайла Кудрю призначили на посаду командира роти матеріального забезпечення та присвоїли звання старшого лейтенанта. Восени 2024 наш захисник став заступником командира танкової роти з озброєння окремої механізованої бригади. Воїна з позивним «Костопіль» на службі поважали як мудрого командира. Для батьків і сестри він був турботливим сином та братом, а для цивільної дружини- підтримкою та коханням всього життя, разом будували плани на майбутнє та мріяли про дітей. Михайло Кудря загинув від вогнепального поранення поблизу Покровська Донецької області. Похований в Костополі.

Віталій Кузмяк

1993 - 2025

Віталій Кузмяк

1993 - 2025

Випускник спеціальності “Агрономія”. Кузьмяк Віталій Олександрович 1993 року народження Закінчив 15.03.2011 заклад професійної (професійно-технічної) освіти "Регіональний професійний коледж м.Володимир" У вересні 2024 році вступив в НУВГП на заочну форму навчання. Загинув Віталій Олександрович ( старший солдат) 10 травня, під час виконання бойового завдання на Харківщині. Його героїзм назавжди залишиться в нашій пам’яті.

Михайло Кулаков

1978 - 2022

Михайло Кулаков

1978 - 2022

Студент спеціальності "Менеджент". Михайло Кулаков народився 3 грудня 1978 року в селищі Нова Ушиця на Хмельниччині. Він навчався у Новоушицькій середній школі №2, яку закінчив із відзнакою, а згодом здобував освіту у Хмельницькому кооперативному технікумі та Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Менеджмент». У мирний час він працював у ТОВ «Агробізнес» та на Новоушицькому маслозаводі. Рідні та знайомі згадують його як дуже доброго, чуйного та надійного друга. На захист України він став ще у 2016 році, беручи участь в антитерористичній операції на сході, а з перших днів повномасштабної війни мобілізувався знову. Служив старшим стрілковим оператором у складі гірсько-штурмового батальйону. Вдома на нього чекали мама, дружина та четверо доньок. Загинув воїн 10 вересня 2022 року поблизу Миролюбівки на Херсонщині, а поховали його у рідній Новій Ушиці.

Давид Купріянчук

2002 - 2022

Давид Купріянчук

2002 - 2022

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Давид Купріянчук народився 29 січня 2002 року у селі Малинськ Березнівського району. У родині він був найстаршим із чотирьох дітей. Після закінчення 9-го класу Малинської ЗОШ, протягом 2017 – 2020 рр. навчався у ВСП «Костопільський будівельнотехнологічний фаховий коледж НУВГП» за спеціальністю « Муляр, пічник, штукатур». Згодом був призваний на строкову службу у м. Запоріжжя, після закінчення якої був прийнятий на військову службу за контрактом у Національну гвардію України. З перших днів повномасштабного вторгнення росії Давид обороняв Батьківщину, з честю і до кінця виконував свій службовий обов’язок. Загинув 18 квітня під час ведення оборони міста Маріуполь. Лише 24 жовтня його вдалося поховати на рідній землі. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Односельці та друзі пам’ятають його як відкриту, щиру, з великим серцем людину. Улюбленим заняттям Давида була риболовля, футбол. Любив співати. У загиблого залишились батьки, брат та двоє сестер.

Олександр Курсик

1985 - 2026

Олександр Курсик

1985 - 2026

Асистент кафедри відновного правосуддя та приватної детективної діяльності. Олександр народився 1 жовтня 1985 року, Срібне, Рівненської області.Олександр Васильович був тісно пов’язаний з НУВГП: у 2011 році він здобув тут освіту за спеціальністю «Економіка підприємства», а згодом ділився своїм досвідом зі студентами як викладач Кафедри відновного правосуддя та приватної детективної діяльності. Життєвий шлях Олександра — це приклад невтомної праці на благо рідного краю: - У медіа: талановитий журналіст («Край», «Рівне-1», ТСН «1+1»), директор зі стратегічного розвитку ТРК «РИТМ». Його голос та репортажі знали в кожній оселі Рівненщини. - У громаді: двічі обраний депутат міської ради, який щиро вболівав за розвиток Рівного та очолював фракцію ВО «Батьківщина». - У захисті держави: з початком повномасштабного вторгнення Олександр без вагань змінив мікрофон і депутатський мандат на зброю, ставши на захист України. Важко знайти слова, щоб втамувати біль втрати. 40 років — це вік розквіту, планів та нових звершень, які обірвала війна. Висловлюємо найщиріші співчуття родині, близьким та побратимам. В Олександра залишилась дружина і 3 дітей.

Богдан Кухар

1986 - 2022

Богдан Кухар

1986 - 2022

Випускник спеціальності "Землевпорядкування та кадастр". Богдан народився 9 травня 1986 року. У 2003 році закінчив із золотою медаллю Горбаківську ЗОШ І-ІІІ ст. З дитинства мріяв стати військовим. Проте вступив у Рівненський національний університет водного господарства, який закінчив з відзнакою, здобувши вищу освіту за спеціальністю інженер геоінформаційних систем та природокористування. З 2008 року і до дня мобілізації працював у ТОВ «СГП ім. Воловикова» на різних посадах: був і економістом, і завідувачем ремонтної майстерні, і заступником начальника служби механізації. Одружився 29 січня 2017 року і переїхав жити в село Чудницю.2018 року у молодого подружжя народилася донечка Софійка, якою він дуже тішився. Коли почалася повномасштабна війна, Богдан із перших днів був у місцевій самообороні. 21 березня 2022 року його викликали до військкомату, і він почав свою військову службу. У академії сухопутних військ м.Одеса Богдан проходив курси підвищення кваліфікації офіцерів. Після завершення навчання його направили на посаду інструктора до Житомирського навчального центру. В травні Богдан був зарахований до особового складу військової частини м. Миколаєва. Там став командиром аеромобільного взводу мінометників, заслужив звання капітана. У липні його 79 бригада десантно-штурмових військ Збройних сил України поїхала на Схід. 23 серпня Богдан востаннє вийшов на зв’язок із дружиною, повідомивши, що його підрозділ вирушає на надзвичайно небезпечне бойове завдання. 27 серпня 2022 року під час ведення бойових дій поблизу м. Мар’їнка Донецької області Богдан Кухар загинув, виконуючи військовий обов’язок. Поховали воїна в рідному селі Горбакові.

Микола Кухарець

1977 - 2023

Микола Кухарець

1977 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Кухарець М.В. народився в Рівному 15 лютого 1977р. Навчався в Рівненській Загальноосвітній школі № 6. Микола Володимирович здобув освіту в коледжі за професією «Електромонтер по ремонту та обслуговуванню електрообладнання» у період 1992-1995рр. Отримав диплом ІІІ розряду. Мав направлення на роботу на «Газотрон». Майстром виробничого навчання був Максимчук Василь Филимонович, який сказав: «Кухарець Микола – мій учень, він був веселим та жвавим юнаком, товаришував з одногрупниками, навчався вище середнього. Навіки слава Герою України». Пані Валентина, сестра Миколи, розповіла: «Брат мав непосидючий характер, був дуже рухливим, що вплинуло на все його життя. Змінив чимало місць роботи, професій, працював за кордоном та в Україні. Микола завжди прагнув допомогти людям, мав гарні відносини із сусідами, до всіх був привітних, всіх підтримає. Відкритий, веселий, мав багато знайомих та друзів. Дуже любив вже дорослу доньку та онучку, піклувався про маму, з якою жив». В перші дні повномасштабного вторгнення Кухарець Микола пішов у військомат, щоб стати на облік. «Він служив в армії, тому вважав своїм обов’язком боронити Батьківщину. Емоційно говорив про те, що потрібно вигнати ворога з нашої землі, звільнити Україну», – додала пані Валентина. Однак у перші дні війни Миколу Володимировича не взяли до лав ЗСУ, сказали чекати свого часу. Мобілізували його у листопаді 2022р., отримав звання матроса. «Він із захопленням розповідав про навчання у Великобританії, про те, який вони мають високий рівень підготовки, як проходять тренувальні бої. Говорив, що його хвалили, адже гарно справлявся із поставленими задачами. А от про справжню війну не розповідав, у нього завжди все було добре. У брата все було легко, він навіть про службу говорив невимушено. Ніколи подумати не могла, що все так станеться. Адже в словах Миколи ніколи не було трагізму чи катастрофи, все дуже спокійно… », – розповіла пані Валентина, сестра Миколи Володимировича. Кухарець М.В. загинув 22 грудня 2023р. на Херсонщині під час виконання бойового завдання. Похований на кладовищі «Нове» на «Алеї Слави» 2 лютого 2024р. Рішенням Міської ради Кухарцю М.В. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 4669 від 14 березня 2024р.

Віталій Лазарець

1995 - 2022

Віталій Лазарець

1995 - 2022

Випускник спеціальності "Право". Віталій Олександрович Лазарець - випускник Навчально-наукового інституту права НУВГП, головний сержант Збройних Сил України, який героїчно загинув у боях за незалежність нашої держави. Народився 25 березня 1995 року у місті Вараш Рівненської області. Навчався у Вараському ліцеї №4 та місцевій гімназії. Згодом закінчив ПТУ ВП РАЕС, а вищу юридичну освіту здобув у Навчально-науковому інституті права Національного університету водного господарства та природокористування. У мирному житті працював водієм-далекобійником, а також проходив службу за контрактом у місцевій військовій частині 3045. Захищав Україну з перших днів повномасштабного російського вторгнення. 23 липня 2022 року 27-річний головний сержант Віталій Лазарець потрапив під ворожий артилерійський обстріл під час виконання бойового завдання поблизу села Берестове Бахмутського району Донецької області. Отримані поранення виявилися смертельними. Його провели в останню путь 27 липня 2022 року у рідному Вараші. Похований на кладовищі у селі Стара Рафалівка. На будівлі Вараського ліцею №4, де колись навчався захисник, було відкрито меморіальну дошку на його честь для увічнення пам’яті про мужнього випускника-правознавця.

Святослав Лазарчук

1996 - 2026

Святослав Лазарчук

1996 - 2026

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 24 жовтня 1996р. в Рівному. Проживав в селі Малий Олексин Рівненського району Рівненської області. Навчався у Степанському колегіумі, а також – у Шпанівському ліцеї. Лазарчук Святослав здобував освіту в коледжі за професією «Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електроніка)» в групі №3 у період 2012-2015рр. Майстром виробничого навчання була Кушпель Валентина Василівна, яка сказала: «Святослав був дуже відповідальним учнем, приймав участь у різних освітніх та виховних заходах, які відбувалися у коледжі. Товаришував з одногрупниками, користувався авторитетом серед однолітків». З 2018р. приймав участь в АТО, де й отримав поранення у Мар’їнці та був демобілізованим. Працював на приватному підприємстві «Патар» у Рівному, згодом – у ТОВ «Рівненський льонокомбінат». 24 лютого 2022р. війна застала в Шепетівці, де він перебував у відряджені. Повернувшись ввечері додому 24 лютого 2022р. добровільно став на захист України, зібравши рюкзак. «Без вагань. Без страху. Бо не міг інакше», – так сказали рідні Святослава. Боронив Україну у найгарячіших напрямках фронту – Соледар, отримав поранення, у 2025р. Куп’янськ знову поранення. Продовжив захищати Батьківщину у Дніпропетровській області. У січні 2025р. батьки Святослава отримали страшне повідомлення: син зник безвісти, є тіло воїна, яке знищено до невпізнання. Лазарчук С.М. загинув 14 січня 2026р. у Дніпропетровській області. Вважався особою, зниклою безвісти за особливих обставин із січня 2026р. Експертиза ДНК підвердила, що тіло дійсно належить Лазарчуку Святославу Миколайовичу. Похований на кладовищі «Алея Героїв» в селі Малий Олексин Рівненського району Рівненської області 27 травня 2026р. Шпанівська ОТГ написала: «Неможливо підібрати слова. Болить до нестями. Немає сили, здатної повернути найдорожче. Є лише сльози, спогади та невимовна вдячність за його жертовність, мужність та любов до України».

Тарас Лазарчук

1985 - 2024

Тарас Лазарчук

1985 - 2024

Випускник спеціальності "Гідроенергетика". Тарас народився 3 листопада 1985 року в смт. Степань Сарненського району. З 1992 по 2003 рік навчався у Степанській школі. Після завершення школи вступив до НУВГП за спеціальністю "Гідроенергетика". Завершив університет з відзнакою. 25 лютого, добровільно пішов до військкомату, щоб стати на захист Батьківщини. За два з половиною роки війни наш Герой виконував бойові завдання на Сумщині, Донеччині, обороняв Бахмут. Молодший сержант, боєць полку «Азов» Тарас Лазарчук загинув, обороняючи Батьківщину, 4 вересня 2024 року на Донецькому напрямку.

Володимир Левицький

1998 - 2023

Володимир Левицький

1998 - 2023

Випускник спеціальності "Право". Левицький Володимир Володимирович (позивний «Льова») - старший сержант Національної гвардії України. Володимир Левицький народився 20 травня 1998 року в селі Сивашівка Новотроїцького району Херсонської області. Там він закінчив середню загальноосвітню школу. Згодом Володимир переїхав до Рівного, де вступив до Навчально-наукового інституту права НУВГП. Він успішно здобув вищу освіту за спеціальністю «Право». За спогадами близьких та викладачів, Володимир був винятково доброю, справедливою, усміхненою та чуйною людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Свій військовий шлях Володимир розпочав ще до початку повномасштабної війни: У 2017 році він був призваний на строкову військову службу до лав 45-го полку імені Олександра Красіцького Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (дислокується у Львові). Після закінчення строкової служби він вирішив пов'язати життя з військом і підписав контракт. Починаючи з 2018 року, брав безпосередню участь у виконанні бойових завдань у зоні проведення Антитерористичної операції (АТО/ООС) на сході України. Зарекомендував себе як висококласний фахівець, отримав військове звання старшого сержанта та обійняв посаду інструктора з бойової підготовки. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії старший сержант Левицький перебував на передових рубежах. Разом зі своїм підрозділом НГУ він захищав суверенітет України на найгарячіших ділянках фронту на східному та південному напрямках. Життя 25-річного Героя обірвалося 26 жовтня 2023 року. Володимир Левицький героїчно загинув під час виконання складного бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області (на Оріхівському напрямку). 02 листопада 2023 року з воїном попрощалися у Львові. Його поховали з військовими почестями на Полі почесних поховань на Личаківському кладовищі. Вдома на нього чекала любляча родина - у Володимира залишилися батьки, сестра, дружина та маленька донька.

Дмитро Левчик

1989 - 2024

Дмитро Левчик

1989 - 2024

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Василь Левчук

1976 - 2022

Василь Левчук

1976 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Левчук В.О. народився 18 січня 1976р. в місті Костопіль. Навчався Загальноосвітній школі № 2 і № 1. Левчук Василь навчався в коледжі за професією «Слюсар з контрольно вимірювальних приладів та автоматики» у період 1991-1994рр. в групі №7. Отримав диплом ІV розряду. Майстрами виробничого навчання були Сінчук Олександр Михайлович та Фінкевич Олег Андрійович. Мав скерування на роботу в Костопільський домобудівний комбінат. Василь Олександрович був мобілізований 24 березня 2022р. Захищав Україну у званні солдата на посаді навідника другого аеробільного батальйону 46 Окремої аеромобільної бригади військового з’єднання у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ. Левчук В.О. загинув 18 грудня 2022р. в районі міста Бахмут Бахмутського району Донецької області під час ведення бойових дій. Похований в селі Космачів Костопільського району Рівненської області. Костопільська міська рада написала: «Ця клята війна обірвала життя прекрасного сім’янина, батька чотирьох дітей та дідуся п’ятимісячної онуки, яку Василь бачив лише по відеозв’язку. Щиро співчуваємо родині, сумуємо разом у непоправній втраті з близькими та друзями Василя. Схилімо голову у тихій молитві, віддаймо шану героєві, який поклав життя за нашу волю, за волю України. Вічна слава захиснику України».

Володимир Легкий

1975 - 2024

Володимир Легкий

1975 - 2024

Випускник спеціальності "Будівництво та цивільна інженерія". Володимир Легкий народився у Калінінградській області у Росії. Згодом, разом із батьками, переїхав у Рівне. Навчався у місцевих школах №9 та №12. Потім отримав диплом інженера-будівельника в Національному університеті водного господарства та природокористування. Володимир Легкий мав досвід строкової служби. Після армії одружився, а через рік у нього народилася донька. Працював на будівництві. Був майстром, виконробом та інженером з охорони праці. До лав ЗСУ приєднався у січні 2023 рік. Служив у Дніпропетровській, Донецькій та Харківській областях. 48-річний молодший сержант Володимир Легкий загинув 19 лютого на Харківщині під час виконання бойового завдання.

Євгеній Лисенко

1990 - 2023

Євгеній Лисенко

1990 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Лисенко Є.А. народився 18 березня 1990р. в селі Бугрин Гощанського району Рівненської області. Євгеній Андрійович навчався в коледжі за професією «Слюсар з контрольно- вимірювальних приладів та автоматики (електроніка)» у період 2005-2008рр. в групі №17. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстрами виробничого навчання була Наконечна Людмила Онисифорівна та Оленіч Микола Олексійович. Наконечна Л.О. сказала: «Мій учень Євгеній був холериком, йому все треба й швидко треба, правда особливих успіхів у навчанні не проявляв. Однак був добрим та відвертим хлопцем». З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист незалежності Батьківщини. Лисенко Є.А. помер 1 квітня 2023р. в Львівському госпіталі, де проходив лікування. Голова Бугринської громади Сергій Костянтинович Пилипчук написав: «Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам'ять та царство небесне. Слава Україні – Героям Слава».

Ярослав Лицевич

1995 - 2024

Ярослав Лицевич

1995 - 2024

Випускник спеціальності "Будівництво". Ярослав Лицевич народився 19 червня 1995 року у селі Дідівка Локницької громади Вараського району. Закінчив Нобельську загальноосвітню школу. Після закінчення 10 класу вступив у Любешівське професійне технічне училище на спеціальність будівельник. За тим навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування. У 2016 році Ярослав підписав контракт зі Збройними Силами України, учасник бойових дій у антитерористичній операції на сході нашої країни. Після демобілізації Ярослав працював за кордоном, його дуже поважали у компанії, керівник зробив своєю “правою рукою”. Але коли ворог розпочав повномасштабне вторгнення, не став чекати в чужій країні, повернувся додому, аби стати на захист Батьківщини. Ярослав одружився у 2022 році. Для дружини був всім: справжнім захистом, батьком, чоловіком, другом. А в 2023 році в сім’ї народився синок Михайлик. За його майбутнє воїн і стояв на фронті до останнього… 28-річний солдат Ярослав Лицевич загинув 12 лютого 2024 року у бойових діях на Донецькому напрямку.

Юрій Літвінчук

1975 - 2024

Юрій Літвінчук

1975 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Літвінчук Ю.О. народився 8 квітня 1975р. в Рівному. Юрій Олександрович здобув освіту в коледжі за професією «Слюсар-сантехнік» у період 1990-1993рр. в групі № 23. Майстрами виробничого навчання були Свирид Іван Аркадієвич і Власюк Григорій Іванович. Після навчання був призваний до лав ЗСУ, де пройшов строкову службу у військах протиповітряної оборони. Пані Оксана, дружина Юрія, сказала: «Чоловік присвятив життя власній справі – був приватним підприємцем, займався вантажними перевезеннями». Пан Андрій, брат Юрія Літвінчука, розповів: «Він був дуже чуйним чоловіком, сім’янином. Прагнув незалежності України та свободи людям. Юрій пішов воювати за наших дітей, матерів, батьків. Чоловік рідної сестри вважається безвісти пропавшим з 19 серпня 2022р. Він не міг з цим змиритися, йому боліла така ситуація». З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Літвінчук Юрій разом з жителями села Городище був у числі територіальної оборони, будували укріплення, патрулювали. А вже 13 березня 2022р. Юрій Олександрович добровольцем записався до лав ЗСУ. Боронив незалежність України на кордоні з білоруссю, потім на Запоріжжі та на Сумщині. «Рішення Юрія піти добровольцем навіть не підлягало обговоренню. Він відразу заявив: “Не буду сидіти вдома – буду захищати вас: дітей, онуків, родину”. Енергійний, веселий, компанійський, Юрій мав багато друзів та знайомих, але найголовнішою для нього завжди залишалася родина, для якої робив більше, ніж міг», – розповіла пані Оксана. Юрій Олександрович 30 січня 2024р. отримав поранення, коли був на сторожі Батьківщини на Запорізькому напрямку. «Побратим Юрія загинув, а він поранений самостійно дістався до наших позицій. Потім довго добирався до евакуації, стабілізаційного пункту, госпіталя. Порання було надважким, але чоловік хотів повернутися до побратимів, тому стійко переніс велику кількість операцій. Проте здоров’я не повернути…». Літвінчук Ю.О. помер 25 листопада 2024р. Похований в селі Городище Рівненського району Рівненської області.

Віктор Лозонюк

1975 - 2025

Віктор Лозонюк

1975 - 2025

Випускник спеціальності “Автомобілі та автомобільне господарство”

Максим Локшук

1980 - 2023

Максим Локшук

1980 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Локшук М.Б. навчався в коледжі за професією «Монтажник, електрозварник» в період 1995-1997рр. у групі №2. Майстром виробничого навчання був Гудь Микола Якович. Локшук Максим працював електрогазозварником ручного зварювання на підприємстві «Львівтрансгаз» – це філія ПАТ «Укрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» майже 20 років. Здійснював аварійний ремонт магістральних газопроводів високого тиску. Максим Бориславович мобілізований у січні 2022р. Проходив службу в Окремій механізованій бригаді в зенітно-ракетному артдивізіоні. Брав участь у бойових діях на Харківщині. Локшук М.Б. помер 2 червня 2023р. внаслідок кардіоміопатії. Рішенням Рівненської міської ради Локшуку М.Б. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 3611 від 10 серпня 2023р.

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності