Сайт знаходиться на технічному обслуговуванні. Перепрошуємо за незручності.

mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Олександр Данилюк

1972 - 2024

Олександр Данилюк

1972 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Данилюк О.В. народився 11 січня 1972р. в Рівному. Навчався в Загальноосвітній школі № 18. Олександр Володимирович здобув освіту у коледжі за професією «Слюсар-монтажник» в період 1987-1990рр. у групі №21. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Невірковець Микола Васильович. Пан Олег, брат Олександра, розповів: «Тихий, спокійний, врівноважений Олександр – хороший брат, вдячний син для матері, люблячий батько для двох синів – 26-річного Максима від першого шлюбу та 10-річного Дмитра від другої дружини. Він прагнув допомагати людям, був донором крові. Саша працював водієм, мав право керувати усіма категоріями транспорту. Останнім часом трудився на СТО, займався ремонтом автівок, адже дуже добре на них розумівся. Мав військовий досвід, бо служив в ракетних військах на території білорусії у 1990р.». Данилюк О.В. був постійним донором крові у Рівненському обласному центрі служби крові. «Добрий, дисциплінований та ввічливий чоловік, який завжди адекватно відгукувався на потреби служби крові» – сказала про донора лікар трансфізіолог із служби крові Джула Оксана Ярославівна. Данилюк Олександр у перші дні повномасштабного вторгнення пішов до військомату, щоб стати на захист України, своїх рідних та дітей, його записали у резерв. В січні 2023р. отримав повістку. З того часу Олександр Володимирович захищав незалежність України. «Саша завжди ствердно казав, що у нього все добре. Він так говорив як говорять усі військові, щоб не нервувати рідних людей», – сказав пан Олег. Данилюк О.В. загинув 5 березня 2024р. на Донецькому напрямку в результаті артилерійського обстрілу. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Максим Данічкін

1998 - 2023

Максим Данічкін

1998 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Данічкін М.К. народився 9 вересня 1998р. в місті Рівне. В початкових класах навчався в селі Олександрія Рівненської області, а потім – у загальноосвітній школі № 24 міста Рівне, де отримав свідоцтво про здобуття базової середньої освіти. Мати Максима пані Лариса розповіла: «Ще у школі Максим займався греко-римською боротьбою. Брав участь у змаганнях та займав призові місця. Хобі мого сина – велосипеди, на яких любив й вмів виконувати різні трюки». Данічкін Максим здобував освіту в коледжі за професією «Електрогазозварник. Електрогазозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах» в період 2014-2017рр. в групі №13. Майстром виробничого навчання був Бялік Дмитро Миколайович, який сказав: «Максим був вихованим, відповідальним та чесним юнаком, мав зразкову повекдінку серед учнів групи». «Коли навчався Максим в коледжі намагався бути самостійним, заробляв кишенькові гроші. Син завжди був справедливим та вже тоді проявляв свій бойовий дух», – сказала пані Лариса. Майже відразу після завершення навчання Данічкін М.К. підписав контракт із Збройними силами України, служив у зоні АТО/ООС. Пані Лариса розповіла: «Три роки син служив за контрактом, мав позивний Град, адже був командиром цієї бойової машини. Повернувся додому після завершення контракту, але невдовзі розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Він відразу відгукнувся та пішов служити в розвідку. Оскільки Максим мав бойовий досвід, то фактично в перші дні його направили на Вугледарський напрямок, де він оволодів різними видами зброї та, незважаючи на молодий вік, навчав своїх побратимів. Подробиць про службу не розповідав, навіть, коли приїжджав у відпустку, старався не говорити на цю тему, намагався вберегти нас від цих жахів. Будучи розвідником, Максим неодноразово отримував поранення, бачив загибель побратимів…Але все-одно залишався на цьому напрямі, думками і серцем був поряд зі своїми хлопцями. Сміливий, добрий, щедрий Максим дуже любив тварин. Неодноразово надсилав світлини та відео з ними. Але найбільше любив своїх рідних та друзів – саме з ними проводив весь час, коли повертався додому з війни». Данічкін М.К. був нагороджений орденом почесного нагрудного знака «Золотий хрест» 10 березня 2023р. «За сумлінне й успішне виконання бойових завдань». «Максим не думав про нагороди, він думав про захист нас усіх. Я завжди поважала його вибір. Думками й молитвами завжди була із сином. Підтримувала його позицію у цей складний для нашої країни час. Максим – один із тих, хто став справжнім щитом для нашої країни», – мовила пані Лариса. Данічкін М.К. загинув 23 серпня 2023р. внаслідок мінно-вибухової травми поблизу села Новоєгорівка Сватівського району Луганської області. Похований на кладовищі «Нове» на «Алеї Слави». Нагороджений Данічкін М.К. орденом почесного нагрудного знака «Золотий хрест» від 10 березня 2023р. Рішенням Міської ради Данічкіну М.К. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 4669 від 14 березня 2024р. 15 березня 2024р. Рівненська гімназія № 24 відкрила меморіальну дошку випускнику освітнього закладу - Данічкіну Максиму Кириловичу.

Валентин Данчук

1980 - 2024

Валентин Данчук

1980 - 2024

Випускник автотраспортного фахового коледжу НУВГП

Сергій Деркач

1980 - 2025

Сергій Деркач

1980 - 2025

Випускник Березнівського лісотехнічного фахового коледжу НУВГП

Василь Дещинський

1981 - 2025

Василь Дещинський

1981 - 2025

Випускник спеціальності “Будівництво та цивільна інженерія”. Василь Дещинський народився 13 лютого 1981 року в селі Озеряни Дубенського району. Навчався у Квітневській загальноосвітній школі, згодом закінчив Здолбунівське технічне училище №2, а також здобув фах інженера-будівельника у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання чоловік працював за спеціальністю – долучився до будівництва низки об’єктів у Рівному. У 2014 році Василь Дещинський приєднався до захисту Батьківщини у складі 128-ї гірсько-штурмової бригади. Тримав оборону Дебальцевого, брав участь у боях за Луганщину. Після демобілізації певний час працював на будівництві за кордоном. У січні 2022 року чоловік повернувся в Україну й з першого дня повномасштабного вторгнення продовжив захищати рідну землю. Деякий час працював інструктором. Цьому передувало навчання у Польщі та Великій Британії. Був нагороджений медалями “За участь в АТО”, “За поранення”. На жаль, 44-річний сержант Василь Дещинський загинув 23 грудня 2025 року в бою з російськими окупантами на Харківщині. У Захисника залишилися дружина та двоє доньок.

Юрій Диба

1993 - 2025

Юрій Диба

1993 - 2025

Випускник спеціальності “Автоматизація, комп'ютерно-інтегровані технології”. Юрій народився 4 вересня 1993 року у Стрию. Навчався у школі № 9 (нині Стрийська гімназія ім. Героя України Т.Бобанича), Стрийському професійному художньому училищі та НУВГП. Добровольцем вступив у лави ЗСУ у 2016 році. Дев'ять років воював за Україну та її свободу. Старший навідник першого самохідного артилерійського взводу Юрій Диба поліг 13 квітня 2025 року у районі Новодмитрівка на Донеччині. Залишилась мати, батько та сестра.

Дмитро Димар

1990 - 2026

Дмитро Димар

1990 - 2026

Випускник спеціальності «Автоматизоване управління технологічними процесами». Дмитро народився 16 квітня 1990 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №4, а згодом здобув вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Автоматизоване управління технологічними процесами». Після навчання працював інженером на приватному підприємстві «Патар». У вересні 2025 року Дмитра Димара мобілізували до лав Збройних сил України. На жаль, 36-річний солдат Дмитро Димар загинув 29 травня 2026 року під час виконання бойового завдання. У Захисника залишилися батьки та сестра.

Богдан Динь

2001 - 2025

Богдан Динь

2001 - 2025

Випускник спеціальності "Агрономія". Закічивши в 2018 році, 11 клас вступив у РНУ водного господарства та природокористування. Богдан був на четвертому курсі, коли почалася велика російсько – українська війна. . Почувши ще тільки-но перший вибух у Рівному, він і його товариші вирішили взяти до рук зброю й обороняти свою країну. Однак тоді студентів не взяли до лав війська, були більш досвідчені бійці. Та хлопці не хотіли бути осторонь військових подій, тому впродовж року активно займалися волонтерською діяльністю. Вони знали, що ніхто, окрім них, не зробить цю країну такою, у якій би вони хотіли будувати своє майбутнє, одружуватись, ростити дітей. . А з березня 2023-го Богдан Динь, вже вступивши на п’ятий курс до вишу у Луцьку, все ж покинув навчання і підписав контракт на військову службу в 47-й окремий інженерно-саперний батальйон. Спочатку підрозділ проходив підготовку у Великобританії, потім у Школі саперів у Кам’янець-Подільському.

Роман Дімитров

1995 - 2022

Роман Дімитров

1995 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився Дімитров Р.П. 21 вересня 1995р. в селі Кузьмівка Сарненського району Рівненської області в багатодітній сім’ї. Дімитров Роман навчався в коледжі за професією «Електромеханік торговельного та холодильного устаткування» в період 2011-2014рр. у групі №14. Майстром виробничого навчання був Прохорович Віктор Іванович, який сказав: «Роман був учнем, який добре навчався, мав лише гарні відгуки від викладачів. Навіки слава герою України». Отримавши диплом, проходив строкову службу в лавах ЗСУ. Роман Петрович з 24 лютого 2022р. став на захист незалежності та територіальної цілісності України. Пані Анна, сестра Романа, сказала: «Мотивація брата – треба боронити родину, тому рвався у бій, він хотів, щоб рідні та близькі не відчували на собі війни». Роман Петрович мав звання солдата, займав посаду оператора мотопіхотної роти 24 Окремої механізованої бригади імені короля Данила, боронячи Миколаївщину, Донецьку область та Бахмутський напрямок. Дімитров Р.П. загинув 1 грудня 2022р. поблизу селища міського типу Курдюмівка Бахмутського району Донецької області в наслідок бойового зіткнення та мінометного обстрілу. Похований в селі Кузьмівка Сарненського району Рівненської області. Пані Анна, сестра Дімитрова Романа, сказала: «Роман захищав право на безпечне життя рідних та України, з честю виконав обов’язок, залишаючись вірним присязі українському народові. Заради перемоги мій брат пожертвував найдорожчим – життям у боротьбі за нашу свободу». «Рома, як важко без тебе. Звістка, що тебе більше немає, забрала землю з-під ніг. Ти з посмішкою поїхав у Донецьку область. Казав, що будеш «На щиті!». Ти, мабуть, знав. Вічна пам'ять нашому герою. Дякую, що оберігав нас. Ми тебе любимо, ти забрав із собою мене. Ти – частинка сонця у нашому житті, яка погасла. Ромчику, ми тебе любимо. Тобі назавжди 27. Вічна пам'ять і повага усім, хто віддав життя За Україну», – додала пані Анна. Представлено електронну петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Дімитрову Роману Петровичу № 22/196038-еп від 14 червня 2023р. Ініціатор – пані Пігаль Іванна Петрівна. Станом на 19 січня 2024р. зібрано 25725 голосів з необхідних 25000. Офіційний статус: на розгляді. Нагороджений Дімитров Р.П. орденом «Хрест Героя» (посмертно) № 0736 від 1 грудня 2023р.

Віктор Дмитрієв

1977 - 2024

Віктор Дмитрієв

1977 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Дмитрієв В.В. народився 23 серпня 1981р. в Рівному. Навчався у Рівненській школі № 3. Віктор Васильович здобував освіту в коледжі за професією «Електромонтажник» в період 1992-1995рр. у групі №1. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Гуменюк Микола Володимирович. Після навчання був призваний на військову службу, після якої підписує контракт на 5 років. Звільнившись з армії, працював водієм. У 2014р. він знову укладає контракт, щоб боронити Україну від ворога, бо не міг залишатися осторонь подій, які відбувалися у Батьківщині. Отримав звання старший сержант, був заступником командира бойової машини. Рідним про службу мало розповідав, бо не хотів турбувати своїх найдорожчих. Як військовий, завжди сам знав, як зробити краще і відстоював власну думку, але попри все Дмитрієв Віктор був людиною великої душі, добрим та людяним. Дмитрієв В.В. загинув 23 грудня 2024р. на Донеччині, в результаті підриву протипіхотної міни під час виконання бойового завдання. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Іван Довбенко

1973 - 2023

Іван Довбенко

1973 - 2023

Випускник Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу НУВГП

Андрій Довжаниця

1990 - 2023

Андрій Довжаниця

1990 - 2023

Випускник спеціальності “Освітні, педагогічні науки”

Андрій Домашин

1973 - 2022

Андрій Домашин

1973 - 2022

Студент спеціальності "Гідротехнічне будівництво". Андрій народився 22 липня 1973 року у місті Славуті, Хмельницької області. Проживав у м. Берегово, Берегівського району Закарпатської області. З 1979 по 1989 рік навчався у Славутській загальноосвітній школі № 3. Потім здобував освіту у Плужненському середньому професійно-технічному училищі. Майстер виробничого навчання ВСП «Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП». Вірний військовій присязі, проявивши мужність та героїзм, виборюючи мир на нашій рідній землі, штаб-сержант загинув в районі населеного пункту Трудолюбівка Херсонської області 5 жовтня 2022 року. У Героя залишилися дружина Людмила, сини Владислав, Богдан та Андрій.

Павло Дорохов

1988 - 2026

Павло Дорохов

1988 - 2026

Студент спеціальності "Гідротехнічне будівництво". Павло Дорохов народився 5 липня 1988 року в Рівному. Навчався у 12-й школі, згодом – у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання працював на будівництві. Влітку 2023 року добровольцем приєднався до лав Збройних Сил України. На жаль, 37-річний солдат Павло Дорохов помер 24 січня 2026 року в одному зі шпиталів Львова внаслідок поранення, отриманого на Донецькому напрямку. У Захисника залишилися батьки, сестра та швагро.

Олексій Драганчук

1989 - 2024

Олексій Драганчук

1989 - 2024

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Олег Драдрах

1992 - 2024

Олег Драдрах

1992 - 2024

Випускник спеціальності "Гірництво". Народився в місті Червоноград, Львівської області. У перші дні повномасштабного вторгнення, 14.03.2022 року Олег добровільно вступив до лав Національної Гвардії України. 10 місяців проходив службу в місті Мукачево по охороні об’єктів. Із січня 2023 року разом із побратимами був зарахований до батальйону «Сила Свободи», 4 бригади оперативного призначення «Рубіж». У квітні 2023 року вперше вирушив на Схід України боротися за Незалежність нашої держави. Згодом навчався у центрі операторів БПЛА в зоні бойових дій, став командиром відділення управління мінометного взводу батальйону оперативного призначення військової частини 3018 Національної Гвардії України та захищав небо оператором аероартрозвідки підрозділу «Москіти». Серед побратимів Олег відзначався стриманістю , відповідальністю, врівноваженістю, почуттям гумору та оптимізму і отримав позивний «Байда». «Народжений бути вільним» таким було їхнє гасло. Загинув 17.07.2024 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Спірне Донецької області. Нагороджений: Відзнакою «Почесний громадянин Червоноградської міської територіальної громади» (посмертно). Орденом «Почесний громадянин Белзької громади» (посмертно). Медаллю «Честь. Слава. Держава» за мужність, патріотизм, високу громадянську позицію за розпорядженням Київського міського голови. Нагрудним знаком «За Чин» батальйоном «Сила Свободи» 4 бригади швидкого реагування «Рубіж» НГУ (посмертно). Орденом «За мужність» ІІІ ступеня Указом Призедента України №797/2024 (посмертно).

Віталій Драновський

1975 - 2026

Віталій Драновський

1975 - 2026

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Драновський В.Д. народився 29 жовтня 1975р. в Рівному. Навчався у Загальноосвітній школі № 18. Драновський Віталій здобував освіту в коледжі за професією «Слюсар по ремонту апаратурного обладнання» в групі №2 у період 1991-1994рр. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання була Ліщук Лідія Миколаївна. Після навчання проходив строкову службу в ЗСУ, після якої працював на різних підприємствах. Зокрема, був головним механіком з обслуговування великогабаритних автомобілів. На початку повномасштабного вторгнення Віталій Дмитрович добровільно став на захист України. «Це було його свідоме рішення. Він мав патріотичну позиці, не сказавши сім’ї пішов проходити комісію в ТЦК. Віталій про службу розповідав із захватом. Він був щирою людиною, яка любила свою Батьківщину, сім’ю, завжди був на позитиві, наповнював позитивною енергією всіх навколо. Побратими Віталія говорили про нього позитивно, розповідали, що міг впоратися з будь-якою роботою. У цивільному житті захоплювався автомобілями та риболовлею», – розповіла дружина Віталія Дмитровича. Пані Валентина, родичка Віталія, сказала: «Він був справжнім чоловіком, дбайливо ставився до батьків, дружини та дітей. Дуже хотів захистити Україну, повторював: “Хто як не я?”. Віталій був справжнім героєм України, патріотом своєї Батьківщини, він прагнув перемоги та захисту України». Пані Тетяна, добра знайома Віталія, розповіла: «Пам’ятаю як Віталік приїжджав до бабусі, він був миролюбною та спокійною дитиною. Матір називала Віталія “дитиною щастя” або “дитиною радості”, тому що він любив усе і людей, і тварин, і природу. Низько вклоняюся до землі за його мужність, за відвагу, за те, що він сіяв любов, добро і радість на цій землі». Драновський В.Д. загинув 03 квітня 2026р. під час виконання бойового завдання на Сумщині. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Олег Дудей

1975 - 2022

Олег Дудей

1975 - 2022

Випускник спеціальності "Економіка підприємництва". Олег народився 7 вересня 1975 року. Після закінчення школи він вступив до Рівненського НУВГП на будівельний факультет, проте навчання перервав через призов до армії. Згодом у цивільному житті працював водієм та механіком. У 2014 році Олег одним із перших пішов захищати Україну, розпочавши службу у батальйоні «Горинь», а потім у розвідці, де мав звання капітана та позивний «Лісник». З початком повномасштабного вторгнення він продовжував військову справу і часто йшов у розвідку попереду своїх підрозділів. У воїна залишилися мама, дружина та двоє дітей – донька і син. Загинув розвідник 3 квітня 2022 року від ворожої міни поблизу села Олізарівка на Київщині, а поховали його у селі Вересневе неподалік Рівного.

Олег Дудей

1975 - 2022

Олег Дудей

1975 - 2022

Випускник спеціальності "Облік і аудит"

Сергій Єлисєєв

1990 - 2021

Сергій Єлисєєв

1990 - 2021

Студент спеціальності "Комп'ютерна інженерія". Сергій Валерійович Єлисеєв народився 17 січня 1990 року в місті Дніпро. Протягом шести років він боронив Україну: спочатку як доброволець окремої механізованої бригади, а згодом продовжив службу у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Обіймав посаду командира бойової машини - командира відділення та мав військове звання сержанта. Побратими знали його за позивним «Лютий», який він обрав на честь свого первістка, сина, народженого в лютому 2017 року. Сергій був відданим захисником своєї країни, мужнім воїном і люблячим сім'янином. Після нього залишилися батьки, дружина та син. Попрощатися з Героєм прийшли рідні, друзі, побратими, а також його прабабуся, яка пережила Голодомор і Другу світову війну. Поховали Сергія Єлисеєва на Алеї Героїв Краснопільського кладовища у Дніпрі. 2 листопада 2021 року поблизу села Павлопіль Волноваського району Донецької області, перебуваючи на одному зі спостережних постів, сержант Сергій Єлисеєв загинув унаслідок снайперського обстрілу, отримавши смертельне кульове поранення голови.

Олександр Жевняк

1984 - 2023

Олександр Жевняк

1984 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Жевняк О.М. навчався в коледжі за професією «Електромонтер по ремонту й обслуговуванню електрообладнання» у період 1999-2002рр. в групі №15. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Возняк Михайло Павлович, який сказав: «Жевняк Олександр – мій учень, він був ввічливим та дисциплінованим юнаком, навчався добре. Вічна пам'ять, тобі Олександре». Олександр Миколайович був учасником АТО з 2015р. Боронив незалежність України півтора роки. Повернувшись зі Сходу України, продовжив працювати на ПАТ «Азот». Малюта Микола Петрович, начальник дільниці, про свого підлеглого розказав так: «Високваліфікований спеціаліст, дисциплінований та відповідальний працівник. Вічна слава полеглому українському воїну». «Жевняк Саша був дуже доброю, працьовитою та чуйною людиною. Він мав багато друзів, яким завжди намагався допомогти фізично та підтримати морально. Залишиться в пам’яті працьовитим, енергійним, позитивним, відважним товаришем, а ще – героєм України» – сказав Прус Олександр Миколайович, колега Жевняка Олександра. Повномасштабне вторгнення росії в Україну застало Жевняка О.М. у 169-му навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого, де він разом з побратимами з АТО проходив військове навчання, на яке попередньо отримав повістку. Це були традиційні військові збори ветеранів АТО, які проводилися раз на рік протягом 30 днів. У квітні 2023р. Жевняк Олександр був мобілізований до лав Збройних сил України. Сестра пані Катерина Миколаївна, сказала: «Брат завжди повторював: “Хто як не я?”. Наголошував на тому, що поряд кордон, тому його треба тримати, бо ворог піде далі, а цього не можна допустити. Також говорив про те, що війна з лютого 2022р. набагато складніша та страшніша, ніж АТО. Але Олександр не скаржився і нежалівся, лише казав: “Фізично неважко, важко психологічно, коли виносиш з поля бою побратимів, приходять нові – і знову виносиш з поля бою 200-х – це пекло”. Попри все те, що відбувалося з братом, він прагнув повернутися до своїх, навіть, недолікувавши контузію, яку отримав, боронячи Україну поблизу Лиману. Протягом 2023р. він боронив Мар’янський напрямок, що на Дніпропетровщині, служив на самому “0” у складі, спочатку в 80 Окремої десантно-штурмової Галицької бригади, а потім – 79 Окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Сашко дуже любив племінників, сестру, маму. Прагнув усім допомогти, а у нього, як завжди, все було добре. Він об’єднував навколо себе всю родину. Брат був професіоналом своєї справи, тому постійно був запитуваним працівником з ремонту квартир, особливо, що стосувалося електрики та електричних приладів. Знаходив час і для ремонту гаражу, на якому встановив сонячні батареї». Жевняк О.М. загинув 10 грудня 2023р. поблизу села Новомихайлівка Покровського району Донецької області у складі 79 Окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Похований у селі Великий Омеляник Луцького району Волинської області.

Віктор Жмур

1981 - 2024

Віктор Жмур

1981 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Жмур В.С. народився 23 серпня 1981р. в Рівному. Навчався у Рівненській школі № 5. Віктор Сергійович здобував освіту в коледжі за професією «Монтажник санітарно-технічних систем та обладнання. Газозварник» в період 1996-1999рр. у групі №24. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Синиця Олександр Володимирович. Віктор Сергійович поїхав працювати за кордон, коли йому виповнилося 20 років. Повернувся в Україну лише у 2020р., оселився у тітки в селі Крилів Корецької громади, допомагав по господарству, виконував різну господарську роботу, якої досить чимало у селі. Жмура Віктора мобілізували до лав ЗСУ у червні 2024р., а вже у серпні поїхав на Схід України. Боронив незалежність Батьківщини на території Донецької області, а потім його підрозділ перекинули на територію Курської області. Сусіди та друзі Віктора Сергійовича говорять про нього як про щирого, доброго та безвідмовного чоловіка. Пан В’ячеслав та пан Дмитро, друзі Віктора, розповіли: «Трудолюбивий, турботливий, добрий, комунікабельний чоловік був наш товариш Віктор». Пані Ірина, подруга Віктора, сказала: «Він був щирим, добрим, сонячною й світлою людиною, яка постійно посміхалася, дуже позитивний чоловік». Жмур В.С. загинув 15 грудня 2024р. в Курській області, виконуючи військовий обов’язок. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Олександр Жовтянський

1989 - 2024

Олександр Жовтянський

1989 - 2024

Студент спеціальності "Розробка родовищ корисних копалин"

Віталій Журавель

1975 - 2023

Віталій Журавель

1975 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Віталій Дмитрович Журавель народився 13 травня 1975року в м. Костополі. У 1982 році почав навчатися в першому класі Костопільської ЗОШ № 1 ім. Т. Шевченка. Після закінчення 9 класу вступив до Костопільського СПТУ № 14 на спеціальність «Столяр», де навчався впродовж трьох років. Також закінчив вечірню школу. З 02 липня 1992р. до 09 червня 1993р. працював на Костопільському ДБК столяром, був майстром широкого профілю, виготовляв вироби з дерева у цеху ТНП. 16 червня 1993 року Віталія призвали на строкову службу до лав ЗСУ у Національну гвардію. Службу проходив у м. Донецьку. З липня 2015р. по листопад 2016р. брав активну участь у АТО - ООС. Був військовим парамедиком. Коли розпочалася повномасштабна війна, не стояв осторонь, і вже 21 березня 2022 року був мобілізований до ЗСУ, служив старшим бойовим медиком 4-тої аеромобільної роти військової частини А-4350. Мав військове звання «Молодший сержант». 10 січня 2023р , виконуючи бойове завдання в районі н.п. Соледар Бахмутського району Донецької області, під час відбиття збройної агресії РФ, отримав пошкодження капсульно - зв’язкового апарату правого колінного суглобу. Тривалий час знаходився на лікуванні. 27 березня був направлений на консультацію та додаткове обстеження до військового шпиталю м. Житомир. 30.03.2023р. Героя без ознак життя було виявлено за місцем тимчасового проживання в готелі «Ялинка». Віталій Журавель довгий час лікувався та проходив реабілітацію після поранення, яке спричинило падіння гвинтокрила. Внаслідок набряку головного мозку і енцефалопатії змішаного ґенезу, серце Віталія перестало битися. У Віталія залишились батьки, три брати, син Михайло, донька Марія, внучка Софійка. Син Віталія, Михайло, на сьогоднішній день служить у лавах ЗСУ, бере участь у бойових діях.

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності