Сайт знаходиться на технічному обслуговуванні. Перепрошуємо за незручності.

mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Олександр Генич

1985 - 2024

Олександр Генич

1985 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Генич О.В. народився 30 липня 1985 р. в Рівному. Навчався у Рівненській школі № 5. Олександр Васильович здобував освіту в коледжі за професією «Електрогазозварник. Електрозварник на автоматичних і напівавтоматичних машинах контролер зварюваних робіт» в період 2000-2003рр. Отримав диплом ІV розряду. Майстром виробничого навчання була Лебедюк Надія Андронівна. Генич Олександр все життя працював відповідно до отриманого диплому про освіту – 13 років був зварювальником на Рівненському заводі висовольтної апаратури (РЗВА), а з 2018р. трудився закордоном також за фахом, який отримав у коледжі. Пані Лілія, дружина Олександра, сказала: «Чоловік не служив в армії, але й ніколи не ховався. Спочатку був мобілізований до лав ЗСУ під час проведення АТО, де був у період 2016-2016рр. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення він був за кордоном, але вирішив повернутися. Чоловік казав, що хоче додому до сім’ї, туди, де його чекають, але якщо мобілізують, то не буде ховатися, піде захищати усіх нас. Олександр людина слова, завжди виконував, якщо обіцяв і казав». Генич Олександр отримав повістку в лютому 2023р. «Він взагалі не був говірким, але завжди знав як і що сказати. А тут практично нічого не розповідав все тримав у собі. Сподівався на себе та побратимів, вірив у власні сили та підтримку хлопців», – сказала пані Лілія. Він лише казав: «Якщо Бог вбереже, то повернуся додому до сім’ї, до дружини, донечки Марти та мами». Генич О.В. загинув 26 жовтня 2023р. на Запорізькому напрямку під час бойових дій. «Наступного дня зателефонували та сказали, що Генич Саша загинув. У бліндаж, де він знаходився, влучив снаряд. Ми довго чекали експертизи ДНК, щоб гідно віддати останню шану…». Похований на кладовищі «Нове» «Алеї Слави» міста Рівного 23 лютого 2024р. Пані Анна Шмигельська, подруга дружини Олександра, сказала: «Ми були учасниками проєкту “Пузата мама” так і товаришуємо вже 6 років. Олександр був дуже доброю людиною, дуже любив свою доньку та кохав дружину». П’ятирічна донька Марта каже: «Тато – герой, з ним все буде добре!». «Дитині всього 5 років, вона не знає, що тато загинув, а ми незнаємо як їй про це сказати…», – сказала Анна Шмигельська. Рішенням Міської ради Геничу О.В. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 4669 від 14 березня 2024р.

Сергій Генов

1980 - 2022

Сергій Генов

1980 - 2022

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Життєвий шлях Генова Сергія розпочався далеко за межами нашої України – в Республіці Молдова, в місті Чадир-Лунга. Саме тут, 25 квітня 1980 року, він з’явився на світ.Життя мами там не склалося, тому вона разом із сином повернулася в Україну. Складне дитинство було в Сергія, тому що ріс без батька, але мама разом із дідусем намагалися гідно виховати і дати все необхідне йому і його меншому брату.1986 рік – Сергій учень 1 класу Великолюбаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а після закінчення 9 класу пішов навчатися в ПТУ №14 м. Костопіль. Три роки навчання – і ось він у 1998 році здобув професію «Муляр-штукатур». Далі служба в армії в аеромобільних військах. Після повернення з армії розпочався шлях пошуку роботи і створення сім’ї. 2005 рік – це рік одруження. В наступному році народилася донечка Юлія (про яку так мріяв і сам обирав їй ім’я), а в 2007 – син Дмитро. Завжди говорив, що хотів саме двох дітей. Так і склалося. Весь цей період, аж до 2014 року, працював, здебільшого на будівництві, як в Україні, так і закордоном. А ще добудовував будинок, виховував діток, саджав дерева… Все перекреслив 2014 рік, коли росія зайшла на територію України зі зброєю в руках. Тоді, згідно наказу про часткову мобілізацію, пішов воювати. Із серпня 2014 по вересень 2015 року – перебував на сході, в Донецькій області, захищаючи нашу територію від підступного ворога. Брав участь у боях за Донецький аеропорт, за що отримав нагороду. Тоді, справді, люди вистояли, не вистояв бетон. А в 2017 році ще раз підписав контракт на службу, але вже на пів року. Після повернення з АТО – змінився. Загострилися почуття патріотизму і справедливості. Більше почав спілкуватися з тими, хто теж воював. Тому разом із ще кількома побратимами розпочали навчання в Національному університеті «Львівська політехніка», здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти - бакалавр, спеціальність «Екологія». Мріяв про вищу освіту. І ця мрія здійснилася. Але увесь час, після того, як повернувся з АТО, повторював, що це ще не кінець війни, що буде повномасштабне вторгнення… І це вторгнення відбулося тоді, коли перебував закордоном, працював на фурі в Чехії . І вже в кінці березня 2022 року був вдома. Ніякі вмовляння і сльози не допомогли втримати його там, адже, як справжній патріот, не міг залишатися осторонь, коли його країна страждала від болю і втрат. Вночі повернувся, зранку військомат. 5-ий ОШП (окремий штурмовий полк) спеціального призначення частини А4010 - останнє місце його «роботи». Був досвідченим, мужнім, вправним, безстрашним, мав гарну військову підготовку не тільки завдяки попередній службі в армії і участі в АТО, але й тому, що в цей період встиг побувати на навчанні для наших українських військових в Англії та Німеччині. Але , на жаль, війна не питає, хто ти, де був і що бачив, а забирає найкращих…19 грудня 2022 року земна історія Мужнього Захисника, Відважного Героя, Справжнього Патріота Сергія Генова закінчилася біля ст. Майорськ Донецької області внаслідок ворожого танкового обстрілу, коли Людина хотіла перемогти машину. Він втілив в життя мрію про донечку і сина, про здобуття вищої освіти, про роботу далекобійником… Але остання його мрія - про Перемогу - буде вже, на жаль, без нього…

Андрій Герасимов

1981 - 2026

Андрій Герасимов

1981 - 2026

Випускник спеціальності "Гідромеліорація". Народився 6 квітня 1981 року в маленькому шахтарському місті Дніпрорудне, що на Запоріжжі. З 1999 року по вересень 2000 року проходив строкову військову службу на Чонгарі. З жовтня 2000 року навчався на підготовчому відділенні Рівненського державного технічного університету ; з 2001 по 2004 навчався на факультеті «Гідромеліорація», у 2006 році закінчив навчання і отримав ступінь «Магістра» в НУВГП. У 2007 років вступив на контрактну службу в ЗСУ, де до січня 2026 року стояв на захисті суверенітету і незалежності України. Під час служби тричі приймав участь у миротворчих місіях ООН у республіці Ліберія. З 2014 року приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, з початку вторгнення РФ у нашу країну стояв на захисті України. Прослужив від солдата до підполковника. 21 січня 2026 року трагічно обірвалося його життя…

Дмитро Гецко

1998 - 2024

Дмитро Гецко

1998 - 2024

Студент спеціальності “Галузеве машинобудування”. Дмитро народився 8 лютого 1998 року в Рівному. Закінчив місцеву школу, після чого вступив до Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу. Далі продовжив навчання у Національному університеті водного господарства та природокористування. Служив старшим стрільцем першого відділення третього взводу стрілецької роти Національної гвардії України. З початку повномасштабного вторгнення Дмитра Гецка викликали на службу з резерву. Дмитро виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. На жаль, 26 березня він загинув поблизу населеного пункту Роботине. За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Дмитра Гецка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Сергій Гладиш

1980 - 2024

Сергій Гладиш

1980 - 2024

Випускник спеціальності «Гідромеліорація» .Сергій народився в с. Копиткове Здолбунівської громади. Навчався в НУВГП на спеціальності "Гідромеліорація" з 1999 по 2004 роки. Досі Сергій Гладиш вважався зниклим безвісти. Підтверджено, що 9 грудня 2024 року у курській області рф він загинув. Йому назавжди 44…

Михайло Глек

1974 - 2024

Михайло Глек

1974 - 2024

Спеціальність спеціальності "Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності"

Віктор Гогой

1983 - 2026

Віктор Гогой

1983 - 2026

Студент спеціальності «Землевпорядкування та кадастр». Віктор народився 29 липня 1983 року у селі Вербень Дубенського району. Закінчив місцеву школу, а згодом навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після строкової служби в армії тривалий час працював на «Рівнеазоті», а згодом – у магазині дверної фурнітури та замків «Замикайко». У березні 2025 року Віктора Гогоя мобілізували до лав Збройних Сил України. На жаль, 42-річний молодший сержант Віктор Гогой загинув 4 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області. У Віктора залишилися дружина, двоє дітей, мама та двоє братів.

Володимир Гойда

1975 - 2024

Володимир Гойда

1975 - 2024

Випускник Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу НУВГП. олодимир Гойда народився 24 жовтня 1975 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №24, а згодом – у Текстильному технікумі. Після строкової служби в армії працював слюсарем на Рівненському льонокомбінаті. На початку повномасштабного вторгнення Володимир Гойда одним із перших став на захист Батьківщини. На жаль, 48-річний солдат Володимир Гойда загинув 24 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно тіло Захисника вдалося ідентифікувати та передати рідним для гідного поховання. Із найрідніших у Захисника залишилася лише мама.

Олександр Гончар

1992 - 2023

Олександр Гончар

1992 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Гончар О.А. навчався в коледжі за професією «Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електроніка)» в період 2008-2011рр. в групі №17. Майстром виробничого навчання і класним керівником була Наконечна Людмила Онисифорівна, яка сказала: «Олександр був ввічливим та уважним учнем. Навіки Слава українському воїну, який загинув за свою Батьківщину». На початку березня 2022р. Олександр Анатолійович добровільно став на захист України. Служив головним сержантом-командиром першого відділення інженерної розвідки інженерно-технічної роти 68 Окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Гончар О.А. загинув 31 липня 2023р. в околицях села Новоплатонівка Ізюмського району Харківської області, виконуючи бойове завдання. Похований в селі Заболоття Володимирецького району Рівненської області. Мензул Олександр Павлович міський голова Вараша сказав: «Знову сумна звістка – на фронті у боях за Україну загинув молодий воїн Збройних сил України Олександр Анатолійович Гончар. Життя захисника із Рівненської області обірвалося на Харківщині. Без батька залишилося дружина та двоє дітей. Щирі співчуття сім’ї, друзям і рідним. Вічна пам'ять захиснику України».

Богдан Гончарук

2002 - 2023

Богдан Гончарук

2002 - 2023

Студент спеціальності "Лісове господарство". Богдан народився 29 листопада 2001 року в селі Джулинка Бершадського району Вінницької області. Дитячі та юнацькі роки провів у Шполі, де з 2009 по 2017 рік навчався у КЗ «Шполянський академічний ліцей «Джерело» Черкаської обласної ради». Після закінчення школи вступив до Лисянського професійного аграрного ліцею, де здобув професії тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та водія автотранспортних засобів категорії С. У 2020 році Богдан добровільно став на захист України, підписавши контракт із Збройними Силами України. Під час служби вступив на навчання до Надслучанського інституту НУВГП. Він був воїном, пройшов шлях від механіка танка до снайпера 3 роти, 109 батальйону, 10 окремої гірсько-штурмової бригади «ЕДЕЛЬВЕЙС». 13 лютого 2023 року під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Роздолівка Бахмутського району Донецької області отримав важке поранення. 21 лютого 2023 року серце молодого захисника зупинилося. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Богдан Гордійчук

1983 - 2023

Богдан Гордійчук

1983 - 2023

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Назар Горецький

2003 - 2025

Назар Горецький

2003 - 2025

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Андрій Грановський

1999 - 2022

Андрій Грановський

1999 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Грановський А.С. народився 6 квітня 1999р. в селі Хотин Дубенського району Рівненської області. Навчався в ЗОШ № 1 в Радивилові. Грановський Андрій здобував освіту в коледжі за професією «Електрогазозварник. Електрогазозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах» в період 2014-2017рр. у групі №13. Майстром виробничого навчання був Бялік Дмитро Миколайович, класним керівником – Іванчук Марія Іванівна. Бялік Д.М. сказав: «Андрій був старанним та дисциплінованим учнем, гарно вчився, був чесним та справедливим. Шкода, що йдуть найкращі». Викладач математики Коренець Ганна Юріївна розповіла: «Андрій був старанним та ввічливим юнаком, якому легко давалося вивчення точних наук. Дуже шкода, шо гине цвіт нації. Навіки слава герою». Андрій Степанович з перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів став добровольцем ЗСУ. Боронив незалежність Батьківщини в місті Бахмут Бахмутського району Донецької області, а також – у Харківській області. Грановський А.С. загинув 22 вересня 2022р. під час виконання бойового завдання в місті Куп’янськ Куп’янівського району Харківської області. Похований у місті Радивилів Радивилівського району Рівненської області. Пан Мошкун Віталій Володимирович, Крупецький сільський голова, сказав: «Андрій Сергійович Грановський до останнього подиху був вірний військовій присязі та самовіддано захищав нашу державу від окупантів. Щирі співчуття рідним та близьким загиблого». Відповідно до розпорядження сільського голови 29 вересня 2022р. у Крупецькій територіальній громаді оголошено днем жалоби з метою вшанування пам’яті загиблого українського воїна Грановського Андрія Сергійовича. Радивилівська міська рада написала: «Щиро співчуваємо родині Грановських. Сина і брата не дочекалися батьки та молодша сестра. Сумуємо разом з вами й підтримуємо в годину скорботи. Завжди пам’ятатимемо Грановського Андрія, який поліг за волю та незалежність України, за мирне майбуття нових поколінь. Герої не вмирають, вони назавжди лишаються в наших серцях». Голова Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області Пекарський Всеволод Володимирович у листопаді 2023р. вручив орден «За мужність» (посмертно) матері пані Ганні Олексіївні Андрія, сказавши: «Світла пам'ять, честь і шана захиснику, який ціною власного життя відстоював вільне майбутнє українського народу».

Олександр Грановський

1981 - 2023

Олександр Грановський

1981 - 2023

Випускник спеціальності "Теплогазопостачання і вентиляція". Олександр народився 15 грудня 1981 року, навчався у Дубенській загальноосвітній школі №8. У 2004 році закінчив Національний університет водного господарства та природокористування. З 2005 року працював в Дубенському управлінні по експлуатації газового господарства. Стрілець-санітар 33 окремої механізованої бригади, загинув 14 грудня, за день до свого 42-річчя. Це сталося поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області.

Михайло Григорчук

1994 - 2024

Михайло Григорчук

1994 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Григорчук М.Ю. народився 27 грудня 1994р. у місті Рівному. Навчався у Рівненському ліцеї № 22. Михайло Юрійович здобував освіту у коледжі за професією «Електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж; електромонтажник силових мереж та електроустаткування» в період 2012-2014рр. у групі №23. Майстром виробничого навчання був Данилів Іван Ярославович, який сказав: «Григорчук Михайло – мій учень, навчався добре, ввічливий та спокійний юнак. Навіки слава герою України». Михайло Юрійович після навчання у коледжі працював відповідно до отриманої професії на підприємстві міста Рівного. Пані Інна, мати Михайла, розповіла: «Син не мав жодного військового досвіду, не служив в армії, але, коли отримав повістку, – невагаючись пішов служити. Михайло 1 листопада 2022р. став до лав ЗСУ. Про події, свідком і учасником яких був під час служби, не розповідав, лише зрідка зізнавався, і казав, що важко. Син ділився пережитим з друзями та старшим братом. А мені не розповідав, бо знав, що дуже за нього хвилююся. Знаю, що сину було не легко, адже його підрозділ був під Бахмутом, де вони втратили багатьох побратимів. Михайло дуже хотів додому, але розумів, що війна на довго і він там на довго». «Мамо, навіть не думай про погане, я обов’язково повернусь», – казав Михайло. Григорчук М.Ю. загинув 17 квітня 2024р. на Луганському напрямку, виконуючи бойове завдання. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Віктор Грицай

1976 - 2022

Віктор Грицай

1976 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Грицай В.В. народився 20 вересня 1976р. селі Понебель Рівненського району Рівненської області. Навчався в Карпилівській середній школі, де закінчив 9 класів. Грицай Віктор здобував освіту в коледжі за професією «Слюсар з контрольно вимірювальних приладів та автоматики» у період 1991-1994рр. в групі №7. Майстрами виробничого навчання були Сінчук Олександр Михайлович та Фінкевич Олег Андрійович. Отримав направлення на роботу на Рівненський завод тракторних агрегатів. Продовжив навчання в НУВГП на механічному факультеті. Грицай Василь проходив строкову військову службу у селі Старичах Яворівського району Львівської області у зв’язковому підрозділі. Грицай Віктор отримав повістку 1 листопада 2022р. Військове навчання тривало лише два тижня, яке проходило на полігоні села Тучин Рівненської області та в місті Яворів Львівської області. Всього за два тижня чоловіка перевели в Бахмут Донецької області, де він схуднув на 10 кілограм, всього за два тижні. Віктор розповідав: «Коханна я їду на Схід. Тут нікого нічого не питають», – повіла дружина пані Наталія. Віктор Васильович отримав звання молодшого сержанта, служив на посаді заступника командира бойової машини-навідника-оператора 24 Окремої механізованої бригади імені короля Данила. Грицай В.В. загинув 19 грудня 2022р. в районі села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. «Про обставини загибелі чоловіка нічого невідомо, тільки знаю, що ймовірно його накрило артилерійським вогнем, під час якого загинуло 300 українських воїнів і серед них і був мій Віктор», – сказала пані Наталія. «Смерть чоловіка, тата, сина, зятя наша родина переживає дуже важко. Син вмить, ніби подорослішав, став серйознішим. У неділю 18 грудня 2022р. в переддень загибелі Віктора, він мені передзвонив і сказав: «Я тебе дуже кохаю і люблю нашого синочка». Важко залишитися без чоловіка, без опори і без підтримки. Він мені часто сниться та промовляє уві сні: «Буду допомагати і підтримувати тебе. На правду кажучи, відчуваю його підтримку щодня, чоловік, ніби, поруч біля мене, сина, батьків». Похований в селі Понебель Рівненського району Рівненської області. Городоцька сільська рада Рівненського району Рівненської області написала: «На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. Висловлюємо щирі співчуття сім’ї, рідним і близьким загиблого. Вічна пам’ять захиснику України». В річницю загибелі Віктора Васильовича, 19 грудня 2023р., Карпилівська гімназія урочисто відкрила меморіальну дошку випускнику освітнього закладу – Грицаю Віктору. Нагороджений орденом «Хрест Героя» (посмертно), яку вручили сину в грудні 2023р.

Денис Грицюк

1992 - 2025

Денис Грицюк

1992 - 2025

Випускник спеціальності “Транспортні технології”. Денис Васильович Грицюк народився 15 травня 1992 року в Рівному. Навчався у 13-й школі, після чого здобував освіту в автотранспортному технікумі. Згодом вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де він навчався заочно. У 2013 році його призвали на строкову службу, яка тривала два роки. Повернувшись з армії, він завершив навчання та розпочав працювати на Приватному підприємстві «Фабрика кондитерських прикрас».Футбол був його великою пристрастю. Він присвятив себе тренерству в академії «Стандарт» – виховував юних спортсменів, передаючи їм свої знання та любов до гри. Водночас він і сам виходив на поле, граючи у дорослих матчах. З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку ніс службу на Рівненщині, а у травні 2023 року його направили у Донецьку область. Будучи бойовим медиком – у листопаді-грудні 2024 року проходив навчання в Іспанії. Його відданість і мужність були відзначені численними нагородами. Денис отримав почесний нагрудний знак «Золотий хрест», медаль «За врятоване життя», а також відзнаку Президента України «За оборону України». Загинув, гідно виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України у лютому 2025 року на Донеччині.

Андрій Гришкевич

1996 - 2024

Андрій Гришкевич

1996 - 2024

Випускник спеціальності “Транспортні технології”. Народився 13 жовтня 1996 року. Навчався у Квасилівській загальноосвітній школі, зростаючи допитливим та світлим хлопцем. Згодом здобув фах у Автотранспортному коледжі за спеціальністю «Міжнародні перевезення на автотранспорті», а потім продовжив шлях у Національному університеті водного господарства та природокористування, де отримав вищу освіту. Після навчання працював брокером митного контролю. У травні 2020 року Андрій прийняв рішення вступити до лав ЗСУ, підписав контракт на військову службу і був направлений до Національної Гвардії України. 24-го лютого 2022-го року, коли розпочалося повномаштабне вторгнення, хлопець якраз був вдома. Проте вже 25-го лютого Андрія викликали і він став на захист Батьківщини продовживши службу в Національної гвардії України. На жаль, у червні 2024 року Андрій Гришкевич загинув, гідно виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Богдан Гришковець

1987 - 2024

Богдан Гришковець

1987 - 2024

Випускник спеціальності "Управління персоналом та економіка праці". Богдан народився 28 січня 1987 року в селі Остки, що у Рокитнівській громаді на Рівненщині. Свій фах він опановував у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Економіка праці». Коли країна опинилася у великій небезпеці, Богдан був мобілізований до Збройних Сил України, де мужньо виконував свої бойові завдання на фронті. На жаль, 12 травня 2024 року життя захисника обірвалося. З усіма військовими почестями воїна поховали у його рідному селі Остки.

Василь Гудима

1968 - 2026

Василь Гудима

1968 - 2026

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Електромонтажник» в період 1983-1986рр.

Геннадій Гузоватий

1991 - 2023

Геннадій Гузоватий

1991 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Гузоватий Геннадій Володимирович народився 13 серпня 1991 року в с. Дюксин. Навчався в Дюксинському ліцей ім. Ніла Хасевича. Закінчивши 9 класів сільської школи, вступив до Костопільського будівельно-технологічного коледжу НУВГП. Геннадій жив з мамою, старшою сестрою та молодшим братом, який служить в ЗСУ. Родина рано втратила батька. Геннадій любив природу, ліс. Саме тому пішов працювати в лісове господарство. Усі, хто знав Генадія Гузоватого, характеризують його, як працьовитого, чуйного, совісного, справедливого та наполегливого чоловіка. Він ніколи не залишався осторонь чужого горя. Втім, і для себе ніколи не просив допомоги. Всього намагався досягти власними силами. Веселий та запальний. Він завжди був душею будь-якої компанії. Завжди знаходив спільну мову з людьми. Геннадій мав золоті руки. Здавалося б, не було такої техіки, яку б він не зміг полагодити. Це було одне з його хобі. Одружився на свій день народження – 13 серпня 2013 року, після 6 років зустрічей. Подружжя жило щасливо, купили власне житло, про яке мріяли, в селі Підлужне, будували плани на майбутнє. Дружина Юлія відгукується про свого Генчика, як про про найкращого у світі чоловіка: турботливого, старанного, чуйного. Геннадія призвали на військову службу 1 березня 2022 року. Воїн служив стрільцем 14 Окремого стрілецького батальйону, 3стрілецького відділення, 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А-7098. 17 квітня 2023 року , біля Григорівки на Донеччині загинув 31- річний солдат Геннадій Гузоватий під час виконання бойового завдання. Мужній, сміливий, хоробрий… Віддав найдорогоцінніше – життя…Поховали Героя в рідному селі Підлужному.

Віталій Гук

1995 - 2024

Віталій Гук

1995 - 2024

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Олексій Гуменюк

2002 - 2024

Олексій Гуменюк

2002 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Гуменюк О.П. народився 4 листопада 2002р. в місті Рівне. Навчався в Квасилівському ліцеї. Олексій Петрович здобував освіту в коледжі за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія» в період 2018-2022рр. Класним керівним була Пєхота Олена Василівна, яка сказала: «Олексій був врівноваженим, ввічливим, вихованим та доброзичливим студентом. Про військову службу, яку хотів нести, сказав після закінчення другого курсу. Гуменюк Олексій – справжній воїн, який одразу після завершення навчання в коледжі став на захист нашої держави, своїх рідних та близьких, друзів; людина, яка боролася віч-на-віч з ворогом; людина, імʼя якої будемо памʼятати вічно». Пані Ірина, мати Олексія, розповіла: «Олексій був наймолодшою дитиною у нашій сім’ї. Маю ще двох доньок, для яких син прагнув бути справжнім захисником. У школі мріяв бути військовим, але мав проблеми з серцем, тому зрозуміло було, що комісію до військового вишу він не пройде. Однак із початком повномасштабного вторгнення Олексій добровольцем пішов до війська. Мав повістку, але не став чекати визначеного часу і записався до полку “Азов”. Син самостійно обрав саме цей підрозділ, вирішивши, що служитиме саме там. Просила його зачекати, як будь-яка мати, але він лише сказав: “Там теж чиїсь сини стоять, у них теж є мами”. Військова служба йому дуже подобалася, він там знайшов друзів, вони довіряли й підтримували один одного. Просила приїхати додому, хоч на трішки, а Олексій у відповідь: “Як я покину хлопців?”». Гуменюк О.П. загинув 9 вересня 2024р. на Донецькому напрямку. Обставини загибелі: Олексій Петрович вважався безвісти зниклим, згодом сім’ї повідомили, що молодший сержант Гуменюк Олексій загинув у бою. Тіло українського військового залишилося на непідконтрольній території України. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного 11 жовтня 2024р.

Юрій Гурин

1990 - 2024

Юрій Гурин

1990 - 2024

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП. Юрій народився 4 липня 1990 року в Рівному. Навчався у рівненській школі 18, а далі – у Рівненському автотранспортному професійному коледжі НУВГП. Здобувши спеціальність механіка, бо завжди любивши автомобілі та мав до цього талант.Юрій Іванович певний час працював водієм маршрутки за числом 65, також за фахом – механіком. Останнім місцем роботи захисника була кур'єрська служба. Юрій Гурин був мобілізований у липні 2024 року. Проходив навчання у Великій Британії та Франції. 17 листопада наш захисник став до виконання бойових завдань на Донеччині. Завжди готовий прийти на допомогу, люблячий та щирий Юрій Гурин загинув, захищаючи Батьківщину, 20 грудня 2024 року на Донецькому напрямку. У Героя залишилася дружина, з якою вони одружені вже 5 років. А також батьки, молодший брат та сестра.

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності