Сайт знаходиться на технічному обслуговуванні. Перепрошуємо за незручності.

mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Максим Бутко

1995 - 2024

Максим Бутко

1995 - 2024

Випускник студент "Транспортні технології (на автомобільному транспорті)". Максим народився 03 травня 1995 року в с. Капітанове Новоайдарського району Лкганської обл. В 2014 році закінчив Державний навчальний заклад Сєверодонецький професійний ліцей. Максим став на захист України у 2019 році й до останнього залишався вірним присязі. В 2023 році вступив в НУВГП . Загинув 30 серпня 2025 року. Максима Бутка поховали 4 вересня у селі Слобода в Черкаській області.

Сергій Вадець

1978 - 2024

Сергій Вадець

1978 - 2024

Випускник спеціальності “Підйомно-транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини та обладнання”. Вадець Сергій Дмитрович народився 27.12.1977 року в місті Рівне. У 2001 році закінчив Механічний факультет НУВГП. 04.11.2005 року отримав військове звання старшого лейтенанта за інженерно-технічним профілем. Отриав звання капітана та від вищого командування отримав декілька грамот, в 2024 році нагороджений медалю "Залізний Хрест". Був заступником командира механізованого батальйону. Підчас виконання бойового завдання капітан Вадець Сергій Дмитрович 24.09.2024 року загинув на території Курської області. Похований у с. Зоря Рівненської області.

Юрій Вальчинський

1976 - 2025

Юрій Вальчинський

1976 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Вальчинський Ю.В. народився 13 вересня 1976р. у селі Дядьковичі Рівненського району Рівненської області. Навчався в Рівненській школі № 10. Юрій Володимирович навчався за професією «Слюсар по ремонту апаратурного обладнання» в період 1992-1995рр. в групі №9. До державного випускного екзамену не був допущений, отримав довідку про здобуті знання. Майстром виробничого навчання був Бойчук Василь Григорович, класним керівником була Зелінська Любов Іванівна. Після навчання проходив строкову військову службу в лава ЗСУ в 1993р. Тривалий час працював приймальником товару в супермаркеті «Сім Сім». «Він був хорошою та чесною людиною. Ми разом працювали у супермаркеті. Я просто не можу повірити, що Юри більше немає», – сказала пані Іванна, колега Юрія. У листопаді 2024р. Вальчинського Юрія мобілізували до лав ЗСУ. Він виконував бойові завдання в складі підрозділу на Харківщині. Вальчинський Ю.В. загинув 4 березня 2025р. поблизу села Дворічна Дворічанської селищної громади Куп’янського району Харківської області, мужньо виконуючи військовий обов’язок. Вважався безвісти пропавшим. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного 23 березня 2025р.

Сергій Василина

1991 - 2023

Сергій Василина

1991 - 2023

Випускник спеціальності "Управління транспортними засобами". Сергій народився 5 серпня 1991 року в селі В’юнівщина, Здовбицької громади. Закінчивши 11 класів Гільчанського ліцею, вступив на навчання до Рівненського університету водного господарства на факультет менеджменту та здобув професію управлінця транспортними засобами. Згодом був призваний на строкову службу у м. Мелітополь Запорізької області, у військах транспортної авіації. У 2016 році повернувшись зі служби багато працював, опановував різні професії. 5 липня 2022 року, отримавши повістку з військкомату, вступив до лав ЗСУ. Спочатку Яворівський полігон, згодом у складі 43-ої артилерійської бригади направлений в м. Сміла, Черкаської області. З 26 липня 2023 року у складі 25-ої штурмової бригади виконував бойові завдання на нульових позиціях в н.п. Роботино, Запорізької області. Отримав спеціальність гранатометника. 9 вересня в ході виконання бойових дій в районі населеного пункту Роботино Пологівського району Запорізької області під час наступальних дій при зіткненні з ворогом в результаті мінометного обстрілу, солдат Василина Сергій Олександрович отримав поранення несумісні з життям.

Андрій Василишин

1996 - 2022

Андрій Василишин

1996 - 2022

Студент спеціальності "Гідротехнічне будівництво, водна інженерія та водні технології". Андрій народився у Яворові. Він займався улюбленою справою, дбав про свою сім'ю, гідно виховував доньку Злату і будував плани на майбутнє. Та після повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік одразу мобілізувався до 24-ої ОМБр. Андрій був оператором зенітного ракетно-артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини А0998. Загинув військовослужбовець 26 листопада 2022 року під час виконання завдання. Він відмінно виконував свої функціональні обов'язки, проявляючи мужність, патріотизм, незламність духу, вірність військовій присязі.

Віталій Васильковський

1984 - 2024

Віталій Васильковський

1984 - 2024

Випускник спеціальності "Гідромеліорація". Віталій народився в Костополі 3 липня 1884 року. Навчався у школі №4, потім – у Рівненському фізико-математичному ліцеї. Кілька років Віталій працював у військовій частині у Рівному, потім повернувся в Костопіль. Коли почалася війна одразу пішов до ТЦК добровольцем. У квітні 2022 його призвали до ЗСУ, у травні зарахували у списки особового складу військової частини. Більше року його підрозділ перебував на Запорізькому напрямку. 10 грудня 2024 рядовий Віталій Васильковський, водій-помічник гранатометника взводу снайперів, загинув у результаті ворожого мінометного обстрілу біля населеного пункту Сонцівка Донецької області.

Сергій Ватрич

1969 - 2022

Сергій Ватрич

1969 - 2022

Студент спеціальності "Комп'ютерна інженерія". 52-річний штаб-сержант Сергій Ватрич загинув у бою з російськими окупантами на Луганському напрямку. 22 травня 2022 року отримав осколкове поранення, несумісне з життям.52-річний штаб-сержант Сергій Ватрич загинув у бою з російськими окупантами на Луганському напрямку. 22 травня 2022 року отримав осколкове поранення, несумісне з життям. Сергій був родом із села Біла, що в Чернівецькій області. Випускник Стрілецькокутської середньої школи. Потім навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Комп'ютерна інженерія». Проходив військову службу. Працював на різних роботах. Про нього відгукуються як про спокійного, врівноваженого та усміхненого чоловіка. У 2018 році Сергій Дмитрович повернувся до армії. Захищав Україну на Донецькому та Луганському напрямках. «Тато завжди любив ремонтувати телевізори, електроніку, щось паяти, крутити. Додому приїжджав нечасто. Могли відпустити на тиждень-два, не більше. Улюблена його фраза була: «У мене все 4.5.0», що означає: «У мене все добре»... Останні чотири роки ми з татом були дуже близькі, у мене народилася донечка, він надзвичайно радів народженню внучки. Зараз він – мій янгол, який мене оберігає та дарує силу», – сказала донька Есміра Бальон. Похований на Алеї слави Центрального кладовища в Чернівцях. У нього залишилися донька, син, онука та інші рідні. Колишня вулиця Череповецька у Чернівцях носить імʼя Сергія Ватрича.

Павло Ващик

1967 - 2023

Павло Ващик

1967 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Ващик П.С. навчався в коледжі за професією «Монтажник санітарно-технічних систем і устаткування; електрозварник ручного зварювання» в період 1993-1996рр. у групі №19. Отримав диплом ІІ розряду зварника та диплом ІІІ розряду сантехніка. Майстром виробничого навчання був Булавський Анатолій Федорович. Ващик Павло проходив строкову військову службу в десантно-штормовому підрозділі. Вищу освіту отримав у Львівському інституті залізничного транспорту. Працював по спеціальності в Україні та за кордоном. У листопаді 2022р. Павло Станіславович став добровольцем Збройних сил України. Служив водієм роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення. «Він дуже любив машини. Вільний час приділяв роботі з автомобілями. Військова служба стала для нього новим випробуванням, але це йому дуже подобалося», – розповів пан Сергій, брат Павла. Потрапивши на передову, український військовий віддано тримав позиції, адже щиро вірив у перемогу України, тому захищав рідну землю. «Павло був досить закритою людиною, все намагався тримати в собі. Про службу майже нічого не розповідав», – додав пан Сергій. Павло завжди запевняв: «Все добре». «Він ніколи не був боягузом, тому і став на захист держави. А ще дуже любив сина, якого просто обожнював. Все чого хотів мій брат, щоб його рідні жили в мирній країні. Саме за це він і боровся ціною власного життя», – продовжував розповідати пан Сергій. Ващик П.С. загинув 11 вересня 2023р. у Запорізькій області під час виконання бойового завдання. Похований на кладовищі «Нове» на «Алеї Слави» міста Рівного.

Олег Вдовенко

1982 - 2025

Олег Вдовенко

1982 - 2025

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП. (10.07.1982-28.01.2025) Вдовенко О.М. народився 10 липня 1982р. Навчався у Загальноосвітній школі № 24. У шкільні роки захоплювався футболом, надавав перевагу активному відпочинку. Завжди допомагав матері, був доброзичливим. Особливо прихильно ставився до тварин, вдома були коти та собаки. «Він був дуже ніжним, спокійним, хорошим юнаком. Олег мав світле кучеряве волосся, ніби був сонечком, мав худорляву статуру. В школі на нього казали “Білий”», – розповіла пані Тетяна, знайома матері Олега. Пані Олеся, сусідка, мовила: «Олег виріс на моїх очах. Він був завжди усміхненим, веселим та доброзичливим». Вдовенко Олег здобував освіту в коледжі за професією «Електромонтер по ремонту і обслуговуванню електрообладнання» в групі №10 у період 1998-2001рр. Майстром виробничого навчання був Максимчук Василь Филимонович, який сказав: «Вдовенко Олег був моїм учнем, він навчався добре, підтримував дружні стосунки з одногрупниками». Після навчання працював будівельником, виконуючи фасадні роботи. Пані Марія, тітка Олега, сказала: «Племінник любив життя, братів та сестер, добре навчався. Закінчив коледж, працював. Ніхто ніколи на Олега не нарікав і не скаржився. Він був дуже гарною та доброю людиною». У жовтні 2024р. Олега Миколайовича мобілізували до лав ЗСУ. Вдовенко О.М. загинув 28 січня 2025р. внаслідок мінометного обстрілу в Покровському напрямку Донецької області. Тривалий час вважався зниклим безвісти, ідентифікували за профілем ДНК. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного 20 серпня 2025р.

Олександр Величко

1974 - 2025

Олександр Величко

1974 - 2025

Студент спеціальності “Інформаційні системи і технології”.Олександр Величко народився у Рівному. Чоловік навчався у місцевій школі №24, потім продовжив освіту у Рівненському технічному фаховому коледжі НУВГП. Перед війною вступив до Національного університету водного господарства та природокористування. Останні роки працював у сфері торгівлі.У квітні 2024 року військовий добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. 51-річний старший солдат Олександр Величко загинув 17 лютого під час бойових дій на Харківщині.

Ігор Вербицький

1968 - 2023

Ігор Вербицький

1968 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Вербицький Ігор Іванович народився 25 травня 1968 року в м. Балаклія Харківської області. У вересні 1974 року пішов до 1 класу Балаклійської середньої школи. Навчався в ній до червня 1980 року. У 1980 році разом з сім’єю переїхали на Рівненщину. Навчання продовжив у Мирненській середній школі. Після закінчення 8 класу вступив до Костопільського професійно-технічного училища. У 1985 році закінчив училище, здобув професію «Електрик». Впродовж 1985-1988 років проходив строкову службу у військово-морському флоті. У 1988 році, після повернення з армії, пішов працювати будівельником в ПМК-187. Отримав квартиру. У 1998 році одружився, збудував родину, про яку завжди піклувався. Невдовзі народився син Віталій. Впродовж 2007-2022 року працював у Чехії на будівництві. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україні, Ігор саме перебував на роботі за кордоном. Не довго думаючи, повернувся додому. Відразу ж пішов добровольце на фронт. Службу проходив у м. Чугуїв Харківській області. Ігор Вербицький був старшим солдатом, стрільцем-санітаром 3 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А-1008. Герой, залишаючись відданим військовій присязі, самовіддано захищав Україну та до останнього безстрашно боровся із російськими окупантами. Старший солдат Ігор Вербицький загинув 13 травня 2023 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Перший Лиман Куп'янського району Харківської області. 25 травня захиснику мало виповнитися 55 років. В Ігоря залишилися мама, дружина, син з невісткою й онуком, рідний брат із сім‘єю.

Ігор Веремчук

1986 - 2026

Ігор Веремчук

1986 - 2026

Випускник спеціальності «Автомобільний транспорт». Ігор народився 25 вересня 1986 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №19, а згодом здобув фах механіка у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання працював водієм, займався ремонтом автомобілів. У вересні 2024 року Ігоря Веремчука мобілізували до лав Збройних сил України. На жаль, 39-річний молодший сержант Ігор Веремчук загинув 9 липня 2026 року на Сумщині внаслідок удару ворожого безпілотника. У Захисника залишилися батько та брат.

Андрій Віднік

1981 - 2023

Андрій Віднік

1981 - 2023

Випускник спеціальності "Прикладна математика". Андрій народився 17 серпня 1981 року у селі Білин Волинської області. Здобув дві спеціальності - "Прикладна математика" у НУВГП та будівельника. Тож поступово розвивав власну справу - був директором будівельної фірми. Разом із дружиною виховав двох синів, яким зараз 15 та 13 років. "Він служив в армії, тож вже 24 лютого 2022 року, як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення, Андрій став частиною ДФТГ Рівного. Там його цінували і поважали, врешті він став командиром 2 взводу РШР (роти швидкого реагування) ДФТГ Рівненської міської територіальної громади №1, пройшов навчання з легіонерами. Так було рівно до 17 серпня 2023 року, до його 42-річчя. Наступного дня - 18 серпня - його мобілізували," - розповідає дружина Героя Алла. Про службу в зоні активних бойових дій Андрій дружині розповідав мало, більше - друзям. Проте досвід 20 років подружнього життя дався в знаки, тож приховувати від другої половинки мало що вдавалося. "Було складно, він не говорив, що боїться... Хоча всі люди бояться. Андрій ще за часів служби в ДФТГ прагнув бути на полі бою, це була його місія, він готувався до цього. Він пішов на передову командиром штурмової групи у страшне місце, це я знаю від очевидців," - продовжує Алла. Андрій Віднік був активним учасником змін у нашій країні, прагнув зробити так, аби закони дбали про людей, а підприємці могли спокійно вести бізнес. Він відчував усі процеси, які відбувалися в країні, відповідально ставився до роботи та найманих працівників. "Він був воїном по життю, який поважав людей і дуже мало говорив про себе," - каже дружина. 42-річний сержант, командир відділення Андрій Віднік загинув 19 листопада 2023 року у бою поблизу села Кринки на лівобережжі Херсонщини внаслідок стрілецького бою з противником. "Це було його місце, його місія, остання висота. Як розповів мені його командир: висоту вони взяли, але ціною власних життів... І знаєте, Андрій інакше померти не міг..." Андрій Віднік 26 листопада назавжди повернувся у рідний Білин, де знайшов свій останній спочинок. Усе село зійшлось, щоб віддати шану Героєві Андію Відніку. Андрій був справжнім, справедливим, успішним, жив дуже яскраво. Його називали душею компанії, мав гарний голос і тішив друзів піснями під гітару. Чудовий батько, чоловік, син, друг, керівник для колективу. Історія його життя – дуже достойна, гідна і викликає повагу. Він змінював країну на краще, дуже відповідально ставився до усього, чим займався. Поховали Героя на кладовищі у селі Білин.

Володимир Вітрук

1999 - 2025

Володимир Вітрук

1999 - 2025

Випускник спеціальністі «Агроекологія і землеустрій». Володимир народився 22 березня 1999 року в Рівному. Навчався у школі №13, згодом здобув фах кухаря-кондитера у Квасилівському професійному коледжі та вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання працював у супермаркеті та на меблевій фабриці в рідному місті. У березні 2024 року Володимира Вітрука мобілізували до лав Збройних сил України. Мав військову кафедру після університету. На жаль, 25-річний лейтенант Володимир Вітрук загинув 3 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. У Володимира залишилися батьки та бабуся.

Максим Власенко

1983 - 2023

Максим Власенко

1983 - 2023

Випускник спеціальності "Економіка"

Микола Войтович

1996 - 2024

Микола Войтович

1996 - 2024

Випускник спеціальності "Будівництво та цивільна інженерія". Войтович М.О. народився 23 квітня 1996р. в місті Рівне. Навчався в Рівненському ліцеї № 26, де закінчив 11 класів. Войтович Микола здобував освіту в коледжі за професією «Електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж. Електромонтажник силових мереж та електроустаткування» в період 2013-2015рр. у групі №20. Отримав диплом ІV розряду Електромонтажник з освітлювання та освітлювальних мереж і диплом ІІІ розряду Електромонтажник силових мереж та електроустаткування. Майстром виробничого навчання був Горпинич Леонід Степанович, який сказав: «Микола – мій учень, врівноважений, старанний, комунікабельний, товариський. Пам’ятаю, що він був старостою групи, вмів організувати учнівський колектив, на нього завжди можна було покластися. Залишилися лише найкращі спогади про нього. Навіки слава Герою України». Викладач електротехнічних предметів Бовталюк Дмитро Савович пригадує свого учня теплими словами: «Войтович Микола був старостою групи, організований, відповідальний та старанний учень». Микола Олександрович навчаюсь у коледжі паралельно заочно здобував освіту в Автотранспортному коледжі за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів двигуна». Вищу освіту отримав у НУВГП за напрямком підготовки «Будівництво та цивільна інженерія», де закінчив ще й кафедру військової підготовки та отримав звання молодшого лейтенанта. Працював інженером-будівельником у Товаристві з обмеженою відповідальністю А-2 (ТОВ «А-2»), а потім – продавцем у магазині «Епіцентр К». Войтович Микола був мобілізований 26 жовтня 2022р. до лав ЗСУ та став на захист незалежності України. Пані Людмила, матір Миколи, розповіла: «Син був дуже доброю та щирою людиною, дуже любив тварин, завжди дбав про слабших. Товариський, усміхнений та комунікабельний, тому легко знаходив спільну мову з людьми. Розумний і пробивний, відповідальний. Під час навчання в коледжі був старостою групи, його слухали та поважали». Войтович М.О. загинув 5 вересня 2024р. на Бахмутському напрямку. Похований в селі Обарів Рівненського району Рівненської області.

Микола Войтович

1991 - 2025

Микола Войтович

1991 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Войтович М.В. народився 18 грудня 1991р. в місті Рівне. Закінчив школу у селі Томахів Рівненського району Рівненської області. Микола Володимирович здобув освіту за професією «Електрогазозварник; електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах; контролер зварювальних робіт» в період 2007-2010рр. у групі №7. Отримав диплом ІV розряду електрогазозварника, а також ІІ розряду електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах; контролер зварювальних робіт . Майстрами виробничого навчання були Чернюк Василь Петрович та Дорош Павло Миколайович. Класним керівником була Надаховська Ольга Федорівна. Чернюк В.П. та Надаховська О.Ф. пригадали свого здобувача освіти: «Дисциплінованого, відповідального, спокійного та врівноваженого учня, на якого завжди можна було покластися. Русоволосий хлопець випромінював світло й спокій, а в глибині душі виявився мужнім, жертовним, справжнім Захисником нашої держави». В продовж навчання проходив практику на підприємстві ПрАТ «Рівнеазот». Войтович Микола працював в організації ТОВ «Промислово-комерційна фірма Євростар». Справедливий, працьовитий, не цурався роботи, ніколи не сидів без діла. Адже завжди прагнув допомогти батькам, сестрі та братові, не відмовляв у підтримці друзям та близьким. Він був постійно в русі, будував плани на майбутнє, готувався облаштувати своє подальше життя. У серпні 2024р. Миколу Володимировича мобілізували. Він не мав жодного військового досвіду, проте не відмовився від військової мобілізації. Пройшов навчання на полігоні, а потім у Франції. Після навчання вирушив на схід України. Про військові будні говорив мало, посилаючись на військову таємницю, а можливо ще й тому, щоб не хвилювати рідних. Войтович М.В. загинув 25 січня 2025р. на Харківському напрямку, виконуючи бойове завдання. Поховали у селі Шкарів Бабинської об’єднаної територіальної громади Рівненського району Рівненської області. Бабинська об’єднана територіальна громада написала: «Громада схиляється у жалобі. Адже у боротьбі з російським загарбниками загинув наш земляк, солдат Войтович Микола Володимирович, який з 25 січня 2025р. вважався зниклим безвісти. Висловлюємо найщиріші співчуття родині та близьким полеглого бійця. Вічна та світла пам'ять Герою!».

Олексій Войтюк

1985 - 2023

Олексій Войтюк

1985 - 2023

Старший викладач кафедри суспільних дисциплін. Олексій народився 18 березня 1985 року. Він був не лише наставником для студентів, а й «археологом від Бога», чиї дослідження та праця реставратора збагатили культурну спадщину нашого краю. З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Олексій Петрович обрав шлях воїна-добровольця, змінивши наукові інструменти на зброю. Довгі три роки після зникнення під Бахмутом у 2023-му ми всі жили надією. Сьогодні ця надія згасла, залишивши по собі глибокий біль та неосяжну пустку.

Ігор Войцехівський

1993 - 2026

Ігор Войцехівський

1993 - 2026

Випускник військовoї кафедри НУВГП. Ігор народився народився 12 жовтня 1993 року у селі Кустин. Навчався у Кустинській школі. У 2016 році він закінчив Рівненський інститут слов’янознавства. У 2015 році під час навчання в інституті Ігор Войцехівський пройшов військову кафедру при НУВГП за профілем командир механізованого взводу. 26 липня 2015 року Захисник прийняв військову присягу, отримавши звання молодшого лейтенанта. 12 червня 2018 року Ігор Войцехівський став на захист Батьківщини. Перебуваючи на посаді командира роти підвозу боєприпасів, брав безпосередню участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей. Із січня 2022 року старший лейтенант Ігор Войцехівський служив у місті Рівне, де отримав звання капітана та був призначений на посаду заступника командира. З початком повномасштабного вторгнення військовослужбовець знову став на захист держави. Отримав звання майора. За сумлінну службу був нагороджений низкою відзнак. 08 травня 2026 року Герой загинув у Харківській області, мужньо виконавши військовий обов'язок у бою за Україну. 25 травня 2026 року у Рівненському районі провели в останню земну дорогу Героя. Поховали Захисника на місцевому кладовищі у селі Кустин.

Віталій Волкошовець

1970 - 2025

Віталій Волкошовець

1970 - 2025

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП. Віталій Волкошовець народився 26 листопада 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №18 та отримав спеціальність «Механік» в автотранспортному технікумі. Пройшов строкову службу в армії, навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі. Останні роки працював водієм у телерадіокомпанії «Рівне 1». У травні 2024 року Воїн вступив до лав Збройних Сил України. Захисник ніс службу у Чернігові, Черкасах, Запоріжжі. На жаль, 14 січня 2025 року солдат Віталій Волкошовець загинув, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку.

Олександр Волчук

1993 - 2023

Олександр Волчук

1993 - 2023

Випускник спеціальності "Водопостачання та водовідведення". Волчук Олександр Леонідович народився 22 липня 1993 року в селі Урвенна. Закінчивши 11 класів Гільчанської школи, вступив на навчання до університету водного господарства, де здобув професію інженера з водопостачання та водовідведення. У цьому ж вузі закінчив військову кафедру. З початком повномасштабного вторгнення ворога на рідну землю, родина Волчуків не залишилася осторонь біди. Батько Леонід з березня 2022 року пішов добровольцем, а у вересні того ж року отримав повістку й Олександр. Він був призваний до Збройних сил України спершу на рівненський полігон, де відразу призначений командиром переносного зенітно-ракетного комплексу. 21 жовтня поїхав у Дніпро, в складі 53-ої окремої механізованої бригади. Згодом направлений виконувати бойові завдання щодо захисту суверенітету та цілісності України у Бахмут, Миколаївську, Донецьку область. Останній пункт призначення місто Покровськ. Звідти і прилетіла страшна звістка в родину Волчуків про те, що 12 травня 2023 року, їх син, Герой, Захисник, молодший лейтенант Олександр Волчук, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, відданий військовій присязі поповнив ряди Небесної Варти. Йому назавжди залишиться 29.

Роман Воронко

2001 - 2024

Роман Воронко

2001 - 2024

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Геннадій Гануш

1977 - 2023

Геннадій Гануш

1977 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Гануш Г.В. навчався в коледжі за професією «Слюсар по ремонту апаратурного обладнання» в період 1992-1995рр. у групі №10. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Малярчук Анатолій Володимирович, класним керівником – Болєлова Ірина Анатоліївна, яка сказала: «Гануш Геннадій був врівноваженим та дисциплінованим учнем, товаришував з одногрупниками, навчався добре. Навіки слава герою України». Отримавши диплом, Гануш Геннадій був призваний до лав ЗСУ. Пані Олена, мати Геннадія, розповіла: «Син служив у внутрішніх військах під час проходження строкової служби. Але це було не його, він не хотів воювати, був зовсім не військовою людиною. Проте настільки був мій син чесним, порядним та правильним, що коли в квітні 2023р. отримав повістку, пішов служити, захищати незалежність України». Скажу відверто: «Я не хотіла його відпускати. Гена – єдина моя дитина. Наче відчувала, що щось станеться». Мати Геннадія пані Олена додала: «Ми по кілька разів на день телефонували один одному». Син казав завжди: «Все добре». «Про військові справи не говорили, знала лише, що має звання солдата. Батько Гени Віктор помер, коли сину було лише 14 років. Він надзвичайно болісно сприйняв смерть батька, пропустив через себе всю біль і розпач від втрати рідної людини. Відтоді ми просто “трусилися” один за одним. Мій Гена був дуже доброю дитиною. Саме дитиною, хоч йому і було 46 років», – далі розповіла пані Олена. Гануш Г.В. загинув 25 червня 2023р. поблизу села Яковлівка Ясинуватського району Донецької області. Обставини загибелі: в ході ведення наступально-штурмових дій проти російських окупантів отримав смертельне поранення. Загинув Геннадій Вікторович в День народження його мами Олени. Похоронений на кладовищі «Нове» «Алеї Героїв» міста Рівного. Мер міста Рівного Третяк Олександр Віталійович сказав: «Геннадій Гануш не мріяв про однострій та зброю, а хотів мирного і спокійного життя поряд із найріднішими людьми. Але, коли прийшов час, став у стрій поряд з іншими побратимами – нашими захисниками. Він став найміцнішим щитом для кожного українця. Вічна пам'ять!».

Артур Геллєр

1991 - 2022

Артур Геллєр

1991 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 28 серпня 1991 року. Уродженець міста Вараш Рівненської області. У перший же день повномасштабного російського вторгнення (24 лютого 2022 року) добровольцем став на захист країни. Спочатку він приєднався до Київської територіальної оборони, а згодом увійшов до лав Збройних сил України. Брав безпосередню участь в обороні Макарівщини у Київській області. Загинув 9 березня 2022 року під час запеклих оборонних боїв на Київщині. Артур поліг у бою разом з усім своїм взводом. Через те, що підрозділ повністю загинув під час виконання бойового завдання, тривалий час виникали труднощі з офіційним з'ясуванням точного підрозділу його служби. Його тіло вдалося евакуювати та доправити на Рівненщину лише у травні 2022 року. Чин поховання відбувся 21 травня 2022 року в смт Рафалівка(Вараський район) у храмі Святої Княгині Ольги.

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності