Те, що здавалося нам таким далеким, виявилося аж надто близьким і зрозумілим, і це найбільше лякає.
Бо хто як не той, що сам пережив бомбардування, артилерійські обстріли, тисячі сирен, втрати майна і найстрашніше близьких і дорогоцінних серцю людей, буде по-справжньому співчувати жертвам війн, які стали частиною історії не лише нашої країни, але і цілого світу. Хто як не ми вшануємо пам'ять полеглих, що відважно боролися за звільнення нашої Неньки від всякої неволі і незліченну кількість невинних бабусь та дідусів, жінок та діточок, усіх жертв двостороннього терору? Там вмирає пам'ять, де мовчання... Але як змовчати, коли душа кричить від болю, коли щойно загоїлася рана та в неї знову встромляють меча?
Кожен викритий злочин, здійснений проти людства нацистськими та радянськими військами повинен був стати величезним знаком "Стоп" для кожного і перш за все для тих, хто стоїть при кермі влади.
Маленький, такий непомітний напівзотлілий вогник палає і здається ось-ось погасне... Але розбещений пихою та егоїстичним норовом вітер не втратить жодної можливості аби прибрати до своїх ненаситних кровожерливих лап усе, що попадеться йому на шляху. Так було у першу світову війну, так було і в другу...
Зрівняні з землею мільйони життів, тепер є нетлінною згадкою і найсуворішим попередженням, що третього разу буде набагато гірше... Тому пам'ятаймо якою дорогою ціною було заплачено за бурхливі апетити Німеччини та Радянського Союзу, та будьмо пильні, цього не повинно більше повторитися.
Ревекка Гусаренко-Барська, Єлизавета Гусаренко-Барська,
студентки групи ГБВВ-11, ННІВГП
