День пам'яті Чорнобильської аварії 2023
Відгомін Чорнобильського дзвону ще по сьогодні чується в безповоротно скалічених життях людей. Як одиноко тепер знівеченим людською недбалістю Українським ланам, лісам, річкам чарівної Прип'яті... Зітхає місто привид і без жодного слова, лише своїм моторошним поглядом докоряє нас у саме серце. Рудий ліс тепер став атракціоном для любителів екстремальних походів, а спустошені будівлі в містах та селах справжніми музеями... Але колись там теж грало барвами життя. Там теж чувся гомін діточок, що граються біля дому, там молоді люди будували плани на перспективне майбутнє, то було улюблене місто багатьох бабусь і дідусів, які хотіли бути похованими на рідній землі. Не судилося їм того блага, бо одна мить стала вирішальною для всіх.
Руйнування одного реактору, зруйнувало тисячі життів, та чим загоїти цю рану? Пожежники - герої в ту мить свідомо забули про себе. Вони боролися за те, щоб і наш земний шлях так швидко не перервався, як згодом перервався їхній. Чорним полотном застрелилася дорога їхніх батьків, дружин, діточок, усіх, кого вони знали і кому були любі. Це біль українських родин, української нації, це біль усього світу.
Душа кричить й ридає, бо нам не повернути часу назад, щоб випередити Чорнобильську трагедію. Це чорна пляма на карті світу. Радіоактивна чума, що мовчки робить своє діло. Ми багато чого досягли у нашому розвитку. І ми багато чого не зробили, що мали б зробити.
Чи стане цей страшний досвід нашою мудрістю, чи станемо ми обачливішими, чи нам байдуже?
Зупинимося серед буденних справ та згадаємо події 26 квітня 1986 року, щоб жодне місто нашої милої Вкраїни ніколи більше не зодягнулося в примарне мовчання Прип'яті.
Ревекка Гусаренко-Барська, Єлизавета Гусаренко-Барська,
студентки групи ГБВВ-11, ННІВГП
