mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Конкурс на заміщення ректора

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Катерина Ступницька

1996 - 2022

Катерина Ступницька

1996 - 2022

Випускниця спеціальності"Фізична терапія, ерготерапія". Народилася 11 квітня 1996 року в селі Залізниця Рівненської області. Закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем роботи був ФАП у селі Даничеві Рівненської області. Згодом дівчина уклала контракт для проходження військової служби. З 2014 року на передовій неодноразово рятувала життя захисників і захисниць України. З 2016 року сержант Ступницька проходила військову службу на посаді санітарного інструктора медичного пункту 3-го механізованого батальйону в 14-й окремій механізованій бригаді у Володимирі Волинської області. Неодноразово була на передовій в зоні ООС. У вересні 2021 року продовжила контракт на рік. 10 березня 2022 року тривали важкі бої за визволення Макарова Київської області, захопивши яке, ворог мав намір оточити Київ з заходу. Під час бою підбили екіпаж танка командира першої роти, Катерині вдалося евакуювати поранених командира і всіх членів екіпажу. Вона надала їм першу медичну допомогу й вивезла для евакуації в безпечне місце, а сама повернулася до підрозділу. Увечері окупанти завдали низку ракетно-бомбових ударів, влучивши в будівлю, яка слугувала медичним штабом. Внаслідок удару, Катерина загинула. Сержант ЗСУ, санітарний інструктор. Герой України з удостоєнням ордена "Золота зірка" (19 березня 2022 р., посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Ігор Сухий

1978 - 2025

Ігор Сухий

1978 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 2 жовтня 1978р. у селі Великий Шпаків Рівненського району Рівненської області. Навчався у Загальноосвітніх школах № 22 та № 18 міста Рівне. Сухий Ігор здобував освіту в коледжі за професією «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики» в групі №24 у період 1993-1996рр. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Толочко Олексій Євгенович. Після навчання працював на різних підприємства Рівного. Зокрема на державному підприємстві «Бурштин України» та МПП фірмі «Ямуна». Пані Надія, колега Ігоря, сказала: «Ми працювали разом. Ігор був добряк. Завжди казав: “Ну так, ну так”. Завжди зробить, ніколи не відмовить. Дуже тепло завжди говорив про свою дружину. Мав дорослих дітей. Любив батьків. Піклувався про господарство. Він був доброю та гарною людиною». Ігоря Сергійовича у січні 2025р. мобілізували до лав ЗСУ. Проходив військове навчання три місяці в Кам’янцю-Подільському на мінометника. «Ігор не розповідав багато про службу, щоб зайвий раз не хвилювати родину. Мобілізацію сприйняв як виклик і обов’язок, розумів, що треба захищати Україну. Він був добрим і люблячим чоловіком, відданим батьком для двох синів. Ще змалку допомагав родині: їздив до бабусі в село, відповідально ставився до роботи. У вільний час полюбляв рибалити й проводити час на природі», – розповіла дружина. Пан Сергій Новак, товариш Ігоря сказав: «Дружина, сини, батьки чекали на нього вдома. Він мав брата Юрія, який зараз боронить незалежність України. Ігор і Юрій виросли в порядній та гарній сім’ї. Ігор був дуже добрим, таких людей немає багато». Сухий І.С. загинув 1 липня 2025р. на Сумщині. Вважався особою, зниклою безвісти за особливих обставин з липня 2025р. Експертиза ДНК підвердила, що тіло дійсно належить Сухому Ігорю Сергійовичу. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного 29 квітня 2026р.

Віктор Суходольський

1968 - 2023

Віктор Суходольський

1968 - 2023

Випускник спеціальності "Екологія". Віктор народився 30.05.1968 року у селі Межирічі Рівненської області. Віктору Суходольському було 55 років, він був приватним підприємцем. Свого часу служив у військово-транспортній авіації під Москвою та Арцизі, під Одесою. На війну пішов добровольцем ще у вересні 2014 року. Воював у розвідці. Там під час підготовки набув спеціальності снайпера. А коли повернувся додому, відкрив власний YouTube-канал Didusik. TV, названий так на честь онука. На цій платформі за допомогою чат-рулетки він спілкувався про політику з випадковими людьми з різних регіонів Росії, заперечуючи пропагандистські штампи Кремля. Найцікавіше, що під час розмов, не криючись, представлявся бандерівцем, який нищить ворога. Віктор Тарасович завжди був упевнений у своїх діях, завжди до всього підходив з логічним розрахунком, планував усе чітко та виважено. Його знали як волонтера, громадського діяча, учасника Помаранчевої революції та Революції Гідності, а з 2014 року — як захисника України. У 2016 році Віктор Тарасович поступив до Національного університету водного господарства та природокористування м. Рівне, спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища» по контракту, заочна форма навчання. У 2021 році закінчив навчання як бакалавр, за спеціальністю «Екологія та охорона навколишнього середовища». Після початку повномасштабного вторгнення Віктор Суходольський знову став до війська. 14 червня 2023 року старшого солдата Віктора Суходольського нагородили медаллю «За хоробрість в бою». А вже за кілька днів, 16 червня 2023 року, боєць із позивним «Дідусик» загинув під час артилерійського обстрілу на Запорізькому напрямку поблизу села П’ятихатки. Ім’я військового Віктора Суходольського тепер має своє місце у центрі Рівного. Сквер його імені відкрили 30 травня, саме у день народження захисника.

Микола Тарасюк

1988 - 2025

Микола Тарасюк

1988 - 2025

Випускник спеціальності “Будівництво”. Микола народився 23 грудня 1988 року в селі Симонів Гощанської селищної ради Рівненської області. Навчався у Симонівському ліцеї Гощанської селищної ради Рівненської області. Здобув фах у Рівненському фаховому коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель і споруд». Згодом поглибив фахові знання у Національному університеті водного господарства та природокористування. Працював майстром з ремонтних робіт, любив свою справу та завжди виконував роботу відповідально й сумлінно. Микола був щирим, доброзичливим і життєрадісним, цінував спілкування з друзями, був надзвичайно турботливим батьком та чоловіком. Вирізнявся активністю, товариськістю та щирим ставленням до людей. Любив природу, риболовлю, гру на гітарі та захоплювався спортом. У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому та Північно-Слобожанському напрямках у складі 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України та 156-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». Загинув 18 жовтня 2025 року. Йому було 36 років.

Назарій Тартачний

1994 - 2024

Назарій Тартачний

1994 - 2024

Випускник спеціальності "Гідромеліорація". Назарій навчався в Радивилівський школі №2. Вступив до НУВГП, де на військовій кафедрі здобув офіцерське звання молодшого лейтенанта. На момент агресії росії проти нашої держави – знаходився за кордоном і повернувся добровільно захищати батьківщину. Був командиром 1-го інженерносаперного взводу, на службу в Збройних Силах України призваний 3 березня 2022 року. Тримав оборону країни на Донецькому, Херсонському, Харківському напрямках, отримав важке бойове поранення, після якого міг більше не повертатись в бій. Однак, повернувся у фронтовий підрозділ та продовжив боротьбу з ворогом. Загинув 4 грудня, підірвався на Харківщині.

Олег Твердий

1969 - 2026

Олег Твердий

1969 - 2026

Випускник Березнівського лісотехнічного фахового коледжу НУВГП. Олег народився 25 грудня 1969 року в місті Сарни. Навчався у місцевій школі №1, згодом здобув освіту у Березнівському лісотехнічному коледжі Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Лісове господарство». Після навчання проходив строкову службу в армії, працював у Поліському лісництві. Упродовж трьох років служив в органах внутрішніх справ. У березні 2022 року добровільно став на захист Батьківщини. З початку повномасштабного вторгнення військовослужбовець сумлінно виконував бойові завдання на Донеччині. У серпні 2022 року отримав важкі поранення спини та кінцівок. Після лікування повернувся до служби, залишаючись вірним військовій присязі. Пройшов підготовку в Іспанії, виконував бойові завдання на зенітній установці, а згодом – у складі мобільної групи боротьби з безпілотниками. У січні 2026 року Олега перевели до господарчого відділення взводу матеріального забезпечення. У мирному житті був працьовитою та відповідальною людиною – займався монтажем меблів та встановленням побутової техніки. Його знали як справжнього майстра, на якого завжди можна було покластися. На жаль, 56-річний солдат Олег Твердий загинув 9 лютого 2026 року під час виконання службових обов’язків у місті Дніпро. У Захисника залишилися дружина та двоє дітей.

Руслан Тиква

1971 - 2024

Руслан Тиква

1971 - 2024

Випускник спеціальності "Водопостачання, водовідведення, раціональне використання і охорона водних ресурсів". Руслан народився у Рівному. Чоловік навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування, де опанував фах інженера та пройшов підготовку на військовій кафедрі. Потім працював за фахом на приватному підприємстві. У травні 2023 року Руслана Тикву отримав повістку, проте через стан здоров'я не був мобілізований. У січні 2024 року він пішов до війська. 53-річний військовий загинув 5 листопада на Харківщині.

Георгій Тимощук

1993 - 2024

Георгій Тимощук

1993 - 2024

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд» в період 2008 – 2012 рр. Пішов служити за контрактом у 2021. Служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, пройшов пекло війни через Часів Яр на Донеччині. У 2023-му був поранений, мав наслідки контузії. Після чого знову воював у 141 піхотній бригаді на Запоріжжі. Помер унаслідок тяжких осколкових поранень.

Андрій Тішко

2001 - 2022

Андрій Тішко

2001 - 2022

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП.Андрій Тішко народився 26.10.2001 р. у м. Костопіль. Упродовж 2008 – 2017 рр. навчався в Костопільській ЗОШ № 3, потім в Костопільській ЗОШ № 5.Андрій відвідував гурток греко-римської боротьби в Костопільській спортивній школі, займався танцями та футболом. З 2017 року продовжив навчання у ВСП «Костопільський будівельнотехнологічний фаховий коледж НУВГП» , за спеціальністю «Муляр, пічник, штукатур ». Після закінчення коледжу у 2019 р. проходив військову службу в ЗСУ у складі Першої президентської бригади м. Києва. Був наймолодшим серед солдатів. Оскільки в той період 18-річних не брали служити, то Андрієві підписав розписку дядько, який допомагав матері у вихованні. Присягу приймав біля Верховної Ради України. Під час служби отримував подяки від командира, їх часто показували в новинах. У 2021р. повернувся додому, працював охоронцем у магазині « Сільпо» м. Костопіль. Андрія характеризували, як старанного працівника. У вересні 2021року Андрій одружився. З дружиною почав зустрічатися ще до армії. Влаштувався охоронцем ще на одну роботу, в магазин « Сім – 23». Трудився, старався, адже молода сім’я на той час чекала народження дитини. 1 лютого 2022р. народився синочок Єгор. Андрій назвав сина на честь командира строкової служби. Казав, що такого командира ні в кого не було, називали його «Батько». За місяць до війни працював у ТОВ «Костопільський фанерний завод». Коли розпочалася війна, 25.02.2022 р. Андрій, не задумуючись, вступив до лав ЗСУ. Служив у 14 ОМБР ім. Князя Романа Великого у м.Володимир, старший солдат. А 16 липня 2022 р. хлопець відправився у с. Берестове Донецької області . Рідним не сказав, де перебуває. А вже 26 липня 2022 року рідним повідомили страшну звістку, що їх син , чоловік та батько загинув у бою. Поховали Героя 28.07.2022 р. на міському кладовищі « Нове» м.Костопіль , біля побратимів небесного легіону. У Героя залишились : дружина Оля, синочок Єгор – копія тата, мама Ольга, бабуся Валентина, брат Максим, який теж служив у Національній гвардії. Посмертно Андрія нагородили Орденом третього ступеня ім. Богдана Хмельницького, Орденом Князівський хрест Героя «Навіки в строю».На його честь названа вулиця імені Героя Тішка Андрія, раніше – вулиця Героїв УПА. На жаль, ми втрачаємо найкращих, котрі йдуть на небо зовсім юними, пертворюючись на Героїв, вартих нескінченної шани та поваги . Нехай світла пам’ять про Героя буде сильнішою за смерть .

Владислав Ткаліч

1985 - 2023

Владислав Ткаліч

1985 - 2023

Випускник спеціальності "Землевпорядкування та кадастр". Владислав Ткаліч (псевдо «Картограф») (07.01.1985 - 01.11.2023) – український військовослужбовець, молодший сержант, бойовий медик, учасник російсько-української війни народився в селі Поділ Срібнянського району Чернігівської області. У 2005 році закінчив Прилуцький агротехнічний технікум за спеціальністю «Технік-землевпорядник», а у 2011 році – факультет «Землевпорядкування та кадастр» Рівненського національного університету водного господарства та природокористування. Працював у сфері картографії та землеустрою. З початком повномасштабного вторгнення став до лав територіальної оборони, а згодом проходив службу бойовим медиком. 24 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині отримав тяжкі поранення. Після тижня боротьби за життя 1 листопада 2023 року помер у лікарні міста Дніпро. Похований у рідному селі Поділ.

Олександр Ткач

1983 - 2023

Олександр Ткач

1983 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Столяр будівельний, тесляр» в період 1999 – 2001 рр.. 28.08.2022 року став на захист незалежності та територіальної цілісності України. Загинув під час ведення бойових дій в районі н.п. Благодатне Донецької області в результаті танкового та артилерійського обстрілів з боку противника.

Владислав Ткаченко

1995 - 2024

Владислав Ткаченко

1995 - 2024

Студент спеціальності “Фізична культура і спорт”. З 2013 року проходив строкову військову службу, потім – військову службу за контрактом у лавах Збройних сил України. З 2014 року до весни 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Був звільнений у запас. З 29 січня 2020 року проходив військову службу за контрактом у лавах Збройних сил України. Служив командиром гранатомета протитанкового взводу протитанкового відділення механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А0409 (польова пошта В2731), місто Новоград-Волинський (з 2022 року – Звягель) Житомирської області). З 2020 року брав участь в операції об’єднаних сил на сході України. З вересня 2021 року навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування (місто Рівне). З 2022 року брав участь у боях з російськими окупантами. Воював на Лиманському напрямку. 18 вересня 2024 року молодший сержант Владислав Ткаченко загинув внаслідок вибухової травми поблизу села Синьківка Петропавлівської сільської територіальної громади Куп’янського району Харківської області. 2 жовтня 2024 року похований на кладовищі села Медвин Білоцерківського району Київської області.

Роман Ткачук

1981 - 2025

Роман Ткачук

1981 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився Ткачук Р.В. 9 серпня 1981р. в місті Рівне. Навчався у Загальноосвітній школі № 23. Роман Володимирович здобував освіту в коледжі за професією «Монтажник внутрішніх санітарно-технічних систем та обладнання. Газозварник» в період 1996-1999рр. у групі №24. Отримав диплом ІV розряду. Майстром виробничого навчання був Синиця Олександр Володимирович. Ткачук Роман з 2022р. працював на посаді комплектувальника замовлень на оптовій базі продуктів харчування Торгової марки «Чудо-Нива». Керівництво та колеги оптової бази сказали: «Роман був відповідальним працівником, дисциплінованим, уважним до деталей, привітним та усміхненим чоловіком, мав добрі відносини з колегами. Роман розповідав, що був одружений, але, на жаль, розлучився з дружиною. Мав сина, якому 20 років. Проживав у квартирі, яка залишилася йому від батьків за адресою Кулика і Гудачека». У листопаді 2024р. дорогою до роботи Ткачуку Роману вручили повістку. В ЗСУ служив на посаді навідника кулеметного взводу стрілецького батальйону. Ткачук Р.В. загинув 14 січня 2025р. у Донецькій області під час виконання бойового завдання. Похований на «Алеї Слави» кладовища в урочищі «Лукавець» в місті Березне Рівненського району Рівненської області. Березнівська міська рада написала: «Висловлюємо рідним, друзям, побратимам та усім, хто любив і поважав Романа Ткачука щирі співчуття з приводу непоправної втрати. Сумуємо та низько схиляємо голови у скорботі. Вшануймо гідно пам'ять українського воїна – Романа Ткачука. Військове поховання відбудеться 21 січня 2025р., який у громаді оголошено Днем жалоби».

Юрій Ткачук

1984 - 2025

Юрій Ткачук

1984 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 29 січня 1984р. в селі Липки Гощанського району Рівненської області. Навчався в школі у селі Липки та у селі Невірковець Корецького району Рівненської області. Ткачук Юрій здобував освіту за професією «Електрогазозварник. Електрозварник на автоматичних і напівавтоматичних машинах» в період 2001-2002рр. у групі №14. Отримав диплом ІІІ розряду. Юрій Віталійович працював у Рівному та у Києві. У серпні 2014р. добровільно став на захист Донеччини в складі 28 Окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Після військової служби в АТО працював за кордоном. У 2019р. вступив на службу до Національної поліції України, здобувши вищу освіту в Львівському державному університеті внутрішніх справ. Працював у Гощанському відділенні поліції № 5. З 13 лютого 2023р. став до лав Національної гвардій України. Служив на посаді командира взводу штурмової роти «Азов» на Донецькому, Луганському та Харківському напрямку. Ткачук Ю.В. загинув 20 червня 2025р. внаслідок виконання бойового завдання у Харківській області. Похований в селі Липки Гощанської об’єднаної територіальної громади Рівненської області. «Юрій був справжнім сином своєї землі, чоловіком, надійним побратимом. Мав родину, яку створив у 2008р., виховував доньку та сина, жив гідно та чесно», – сказали військові. На знак вічної пам’яті про Ткачука Юрія звучала «Молитва українського націоналіста». Гощанська селищна рада написала: «Боронячи українську землю від російських загарбників загинув мешканець села Липки Юрій Віталійович Ткачук. Мужній, безстрашний воїн, справжній чоловік і патріот держави. Він віддав життя за волю та незалежність України, за мир і спокій на рідній землі. Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким і побратимам загиблого. Вічна слава і світла пам'ять вірному сину України.»

Сергій Тлучкевич

1993 - 2024

Сергій Тлучкевич

1993 - 2024

Випускник спеціальності "Облік і аудит"

Сергій Токарчук

1991 - 2022

Сергій Токарчук

1991 - 2022

Випускник спеціальності "Управління персоналом та економіка праці". Народився в мальовничому селі Бучин, що на Волині 16 травня 1991 року. Закінчив місцеву дев’ятирічну школу. Повну загальну середню освіту здобував у Любешівському НВК. Пізніше вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив з відзнакою, пройшовши також підготовку на військовій кафедрі. Після початку війни на Сході пройшов бої під Докучаєвськом, Мар’їнкою, Красногорівкою, Станицею Луганською, Попасною і Жолобком. Досягнув величезних успіхів у нелегкій військовій справі. У жовтні 2017 року за особисту мужність і героїзм Сергій Токарчук був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, який вручав особисто президент України. З початком повномасштабного вторгнення Козак (позивний Токарчука Сергія) без вагань став на захист Батьківщини, брав участь у визволенні Київської та Миколаївської областей. 18 квітня 2022 року він востаннє виходив на зв’язок зі своїми рідними, 19 квітня 2022 року офіційно вважався безвісті зниклим. Через рік стало відомо про його загибель. Поховали Героя 19 квітня 2023 року у рідному селі Бучин що на Любешівщині. Нагороджений посмертно Орденом Богдана Хмельницького II ступеня.

Сергій Толочик

1991 - 2025

Сергій Толочик

1991 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Толочик С.В.В. народився 25 грудня 1991р. в місті Костопіль Рівненського району Рівненської області. Випускник Костопільської школи № 3. Сергій Володимирович навчався в коледжі за професією «Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електроніка)» в групі №18 у період 2009-2010рр. Майстрами виробничого навчання були Андрощук Олег Миколайович та Заїка Володимир Олександрович. Андрощук О.М. пригадав свого учня: «Толочик Сергій мав запальний характер, однак навчався добре, мав позитивні відгуки від викладачів». Продовжив здобувати освіту за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтогазопереробної промисловості» (2010-2012). Класним керівником був Біда Петро Іванович, який сказав: «Сергій був дисциплінованим, ввічливим та старанним студентом». Толочик Сергій навчався в НУВГП здобув фах техніка-механіка з ремонту обладнання, а також навчався на військовій кафедрі, де одержав звання молодшого лейтенанта. Здобув й економічну освіту. Працював адміністратором у супермаркеті «АТБ-маркет» в Острозі, згодом зайняв посаду заступника керуючого – «АТБ-маркет» в Березному. У листопаді 2022р. Сергія Володимировича призвали на службу. Він проходив навчання у Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Займав посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу 81 Окремої аеромобільної бригади, мав звання старшого лейтенанта. В січні 2023р. його підрозділ перебував на Донеччині, тримав позиції в районі міста Краматорськ та інших населених пунктів. Пані Ніна Іванівна, мати Сергія, сказала: «Син ніколи не скаржився , завжди казав, що в нього все добре, хоча постійно перебував на бойових позиціях. Поранень не було, у відпустці останній раз був у жовтні 2024р., відпочивав із маленькими синами в Буковелі». Толочик Сергій постійно підтримував зв'язок з родиною. Однак у квітні 2025р., перебуваючи на позиціях з побратимами на зв'язок не вийшов. За кілька днів потому додому прийшли представники ТЦК та повідомили про те, що Толочик Сергій Володимирович під час виконання бойового завдання зник безвісти на околицях Краматорська. У вересні 2025р. батькам Сергія зателефонував слідчий з Дніпра, повідомивши про збіг профілю ДНК. Постановою про встановлення особи Сергія Толочика визнано загиблим 24 квітня 2025р. Толочик С.В. загинув 24 квітня 2025р. в Донецькій області, виконуючи бойове завдання. Похований на алеї почесних поховань на «Новому» цвинтарі в місті Костопіль Рівненського району Рівненської області 23 вересня 2025р. Нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», нагрудним знаком «За військову доблесть», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «Хрест Військова честь», нагрудним знаком «Ветеран війни».

Андрій Трофимчук

1983 - 2023

Андрій Трофимчук

1983 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Лицювальник-плиточник» в період 1997 – 1999 рр.. Загинув під час виконання бойового завдання біля н. п. Новодонецького Донецької області. Андрій був командиром відділення морської піхоти військової частини А4548. Він із 2014 року захищав нашу незалежність, гідність нашого народу. Був добровольцем "Правого сектору".

Василь Удодик

1989 - 2023

Василь Удодик

1989 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Удодик В.М. народився в місті Рівне 12 травня 1989р. Навчався в Загальноосвітній школі № 8, де закінчив 9 класів. Удодик Василь навчався в коледжі за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання хімічної і нафтогазопереробної промисловості» в період 2004-2008рр. Класним керівником був Войцешевський Богдан Дмитрович. Викладачі коледжу (Левчук Л.М., Пєхота О.В., Шваєнко А.Ю., Зелінська О.М.) згадують свого студента як «веселого, безтурботного, товариського та ввічливого юнака». Василь Михайлович проходив військову строкову службу в місті Львів. У 2014р. добровольцем вирушив в зону проведення АТО. Пані Людмила, сестра Василя, розповіла: «В АТО брат прослужив рік. Мало розповідав про ті події, не хотів, щоб ми хвилювалися, беріг рідних від жахів, які довелося побачити та пережити. Після повернення з війни працював на автомийці, експедитором. Василю часто дзвонили з військкомату, пропонували підписати контракт, але він відмовлявся». Він казав: «Не хочу повертатися у те пекло, хоча багато його побратимів підписували контракт. У жовтні 2020р. у Василя народилася донечка. Планував у грудні офіційно оформити стосунки з коханою Мариною, але на війні загинув її тато, тому відклали. Василь був надзвичайно добрим та турботливим, він намагався вберегти нас, не хотів зайвий раз хвилювати. Найважче переживав загибель побратимів, але й тоді міг лише сказати, шо є загиблий, але не розповідав, що саме сталося. Богдан Гордійчук, Олександр Ліщук, Юрій Кузмічь – вони всі з Рівненщини, разом з АТО, їхали на війну разом, і на жаль, загинули теж разом. Василю, завжди пам’ятатиму тебе усміхненим, відважним, сміливим, справедливим та рішучим», – продовжила розповідати пані Людмила. Удодик В.М. загинув 4 січня 2023р. на Харківщині. Обставини загибелі: автівка, в якій їхали побратими: Богдан Гордійчук псевдо «Камінь», Василь Удодик псевдо «Удав», Олександр Ліщук псевдо «Камиш», Юрій Кузмічь псевдо «Кузя», вертаючись в гарному настрої з вдалої військової операції, підірвалася на міні. Вони всі загинули на світанку 4 січня, віддавши найдорожче боротьбі за незалежну Україну. Сестра Василя сказала: «Загинув боєць 4 січня 2023р. Моє новорічне побажання не здійснилося. Всі загадували перемоги і миру Україні, а я загадала, щоб Василь повернувся живим додому. Більше не загадуватиму бажання в новорічну ніч. Герої вмирають, вмирають на полі бою і їх привозять до рідних у домовинах. Такої болі я давно не відчувала. Василю назавжди 33 роки. Знаю, як він нас любив і переживав лежачи в окопі. Брате, твоя посмішка закарбувалася в пам’яті всіх, хто тебе знає. Пам’ятатиму тебе усміхненим, відважним, сміливим, справедливим та рішучим братом. Люблю тебе до останнього подиху». Рішенням Рівненської міської ради Удодику В.М. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 3611 від 10 серпня 2023р.

Олег Удодик

1970 - 2024

Олег Удодик

1970 - 2024

Випускник спеціальності “Менеджмент”. Олег Удодик народився 17 листопада 1970 року. Навчався у Рівненському ліцеї №13. Після школи закінчив професійно-технічне училище №10, а згодом здобув освіту у НУВГП «Менеджмент». З 1987 по 1992 рік займався парашутним спортом у Рівненському авіаційно-спортивному клубі «ТСО» у Вороневі. Виконав 1556 стрибків із парашутом. Опісля проходив строкову військову службу у десантно-штурмових військах Прибалтійського військового округу в Ризі. Був у складі парашутистів-десантників округу. "Завжди був хорошим хлопчиком, слухняною дитиною", — пригадала знайома Олега Удодика Валентина. У 2016 році Олег виконував завдання в межах Антитерористичної операції на сході України — у Донецькій та Луганській областях. У квітні 2022 року Олег Удодик пішов добровольцем у військо. Попри те, що спершу через вік його не хотіли брати на службу, він наполіг на мобілізації. "Безстрашний. Він любив Україну, любив своїх батьків, любив Полісся наше. Він не ховався за спинами молодих", — зазначила знайома Олега Удодика Катерина. У 2023 році отримав поранення на Запорізькому напрямку. У 2023-му отримав поранення на Запорізькому напрямку. Після лікування повернувся до служби та виконував бойові завдання в Курській області рф. «Упродовж восьми місяців ми чекали й вірили, адже Олег вважався зниклим безвісти. Лише тепер вдалося повернути тіло мого брата додому, щоб гідно попрощатися… За цей час я познайомилася з багатьма його побратимами. Вони розповідають, що Олег був дуже досвідченим, чуйним, завжди допомагав і підказував, бо мав великий бойовий досвід. Він був щирим, завжди намагався захистити і підтримати своїх побратимів. Його загибель — це величезна втрата і для них, і для нашої родини», — згадує сестра Героя Ольга. Олег Удодик загинув 6 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області рф. Вісім місяців рідні й побратими чекали, щоб повернути його додому. "Повернувся на свою землю, до своєї рідні. І слава Богу, що він повернувся, тому що вісім місяців цього пекла, яке пережила їхня родина — це було надзвичайне випробування для всіх. Для родини, для друзів, для знайомих, для колективу в якому він працював, для тих побратимів, які ще залишилися в його частині", — поділилася Катерина. Прощання із захисником відбулося 12 серпня, на майдані Незалежності у Рівному. Поховали Героя на кладовищі «Новий двір»…

Сергій Ульмер

1978 - 2025

Сергій Ульмер

1978 - 2025

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП. Сергій Ульмер народився 9 січня 1978 року в місті Рівне. Спочатку навчався у школі за числом 23, а завершив дев’ять класів у 26 школі (1993 рік). Після закінчення школи вступив до Рівненського автотранспортного технікуму за спеціальністю “Технічне обслуговування і ремонт автомобілів і двигунів”. Сергію було присвоєно кваліфікацію техніка-механіка. В 1997 році закінчив технікум і був призваний на службу в армію. Під час повномасштабного вторгнення Сергій став на захист рідної країни, бо знав, що повинен виборювати краще майбутнє для власних дітей, яких у нього троє: Назар, а також близнята – Артем та Павло. Надійний побратим, мужній воїн, люблячий батько, син та брат Сергій Ульмер загинув під час виконання бойового завдання 8 січня 2025 року на Донеччині. У чоловіка залишилися дружина та троє синів.

Сергій Ульянчук

1986 - 2023

Сергій Ульянчук

1986 - 2023

Випускник спеціальності "Автоматизоване управління технологічних процесів". Народився 24 лютого 1986 року у місті Рівне. Навчався в школі №27, з 2001 року продовжив навчання в ПТУ-1, а з 2005 року навчався в НУВГП. З початку широкомасштабного вторгнення Сергій без вагань вирушив до віськомату та став на захист Батківщини. Він став кулеметником, старшим стрільцем 2 роти 13 десантно-штурмого батальйону 95 бригади. Разом з побратимами мужньо і свідомо боронив нашу землю від окупантів. 10 липня 2023 року під час бойового завдання загинув на позиціях поблизу м. Кремінна Северодонецького району Луганської області. Був нагороджений відзнакою «Хрест пошани». Йому назавжди залишиться 37.