mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Вибори ректора

Вхід

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Віктор Стельмах

1995 - 2024

Віктор Стельмах

1995 - 2024

Випускник спеціальності “Розробки родовищ та видобування корисних копалин”. 11 жовтня на державному рівні вшанували подвиг молодшого сержанта Віктора Стельмаха з Полицької громади. Його рідним — батькам і дружині — Президент України Володимир Зеленський вручив орден «Золота Зірка», яким воїна нагороджено посмертно. Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Віктору Стельмаху було присвоєно 21 лютого 2025 року Указом Президента України №105/2025 — за виняткову мужність і героїзм, проявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності держави. Віктор Стельмах народився 19 січня 1995 року в селі Іванчі Рівненської області. Навчався у Володимирецькому районному колегіумі, а згодом — у Національному університеті водного господарства та природокористування, де здобув фах гірника. У вільний час захоплювався футболом і грав за місцеві команди. З початком повномасштабного вторгнення Віктор став на захист Батьківщини у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Пройшов курси маркшейдера та підготовку оператора ударних безпілотників (FPV). У листопаді 2023 року після звільнення зі служби створив разом із фондом LesiaUa школу FPV-дронів, де навчав усіх охочих. Згодом продовжив допомагати своїй бригаді, постачаючи дрони на фронт. У вересні 2024-го він знову повернувся на передову — вже як командир 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. 18 жовтня 2024 року 29-річний воїн, позивний Саба, загинув під час виконання бойового завдання поблизу Селидового на Донеччині — від атаки ворожого FPV-дрона. За час служби Віктор Стельмах був відзначений нагородами «Золотий хрест» та «Знак пошани». Пам’ять про Героя, який до останнього захищав Україну, назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів і всіх українців, для яких його мужність стала прикладом справжньої відданості Батьківщині.

Володимир Стельмах

1995 - 2022

Володимир Стельмах

1995 - 2022

Випускник спеціальності "Теплоенергетика". Народився 4 березня 1995 року в м. Рівне. Навчався в ЗОШ №11, продовжив навчання у НУВГП. Був гравцем регбійного клубу «Рівне». З лютого 2021 брав участь в операції Об'єднаних сил. Від початку широкомасштабного російського вторгнення обороняв державний кордон на Волині, з березня 2024 — м. Київ. Ціною власного життя врятував від загибелі групу підлеглих йому бійців. Допоміг побратимам покинути зону вогневого ураження, тоді як сам, озброєний ручним гранатометом, вступив у двобій з ворожим танком, відвівши його в інший бік. Загинув у 11 березня 2022 року від ударної хвилі, яку спричинило влучання танкового снаряда в будівлю.

Андрій Степанюк

1996 - 2026

Андрій Степанюк

1996 - 2026

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП. Андрій Степанюк народився 31 серпня 1996 року в Рівному. Навчався у 13-й школі, згодом здобув фах механіка-моториста в автотранспортному технікумі. Після навчання підписав контракт із Нацгвардією. Згодом працював у різних сферах, останнім місцем роботи було підприємство «Рівнеазот». У лютому 2025 року Андрія Степанюка мобілізували до Збройних Сил України. На жаль, 29-річний солдат Андрій Степанюк загинув 13 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області. Із найрідніших у Андрія залишилися батьки.

Василь Степанюк

1985 - 2024

Василь Степанюк

1985 - 2024

Випускник спеціальністі «Автомобільні дороги та аеродроми». Василь Степанюк народився 14 червня 1985 року в місті Ковель Волинської області. Після закінчення школи навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Автомобільні дороги та аеродроми». Працював за фахом у Рівному – був інженером-проектантом, займався ландшафтним дизайном. На початку повномасштабного вторгнення патрулював місто у складі добровольчого формування. У квітні 2024 року Василя Степанюка мобілізували до лав Збройних Сил України. Василь Степанюк вів активну громадську діяльність: долучався до благодійних акцій, був невід’ємною частиною команди лікарняних клоунів. Захоплювався футболом – цю любов він прищепив своєму сину. На жаль, 39-річний солдат Василь Степанюк загинув 21 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. У Василя залишилися мама, рідний брат, дружина та двоє дітей.

Тарас Степчук

1987 - 2023

Тарас Степчук

1987 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Степчук Тарас народився 06.08.1987 року в м. Костополі. У 2002 році закінчив 9 класів Костопільської загальноосвітньої школи № 3. В період з 01.09.2002 р. по 25.06.2004 року навчався у Костопільському будівельно-технологічному технікумі НУВГП за професією «Муляр, пічник, штукатур». З квітня 2007 року проходив строкову військово-патрульну службу в ЗСУ в місті Києві. Своєю поведінкою та старанністю подавав іншим військовослужбовцям приклад зразкового виконання військового обов’язку, про що свідчить його характеристика з частини. Після повернення додому професійно займався бджільництвом. Тарас був пасічником і разом з тим працював охоронцем у «Свіспан-лімітед», а далі – начальником зміни караулу. Пасіка налічувала до 250 бджолосімей. Він займався селекційною діяльністю виведення нової породи бджоли. Щоб перейняти його досвід в роботі з бджолами, приїжджали навіть вчені-професори. Був головою Спілки пасічників Костопільського району. 27 квітня 2009 року одружився, виховував двох синів. Коли розпочалася повномасштабна війна, не вагаючись, вступив добровольцем до лав ЗСУ, щоб захищати свою рідну землю від ворога. Був призваний до 14 окремого стрілецького батальйону «Полісся». Тарас користувався авторитетом серед побратимів, мав чітко сформований вольовий характер, власну думку. 17.02.2023 року Тарас Степчук, позивний «Пчола», загинув у результаті отримання поранення, несумісного з життям, внаслідок бойових дій під Бахмутом на Донеччині. Нагороджений орденом «За оборону рідної держави», орденом «За оборону Бахмута» та почесним нагрудним знаком «Хрест Хоробрих» Головнокомандувачем ЗСУ. 12 липня 2023 року в приміщенні спортивного клубу «Молот» пройшов боксерський турнір, присвячений пам’яті Тараса та його побратимів. На честь Героя названа вулиця, де пройшли його найкращі роки.

Віктор Стецюк

1981 - 2023

Віктор Стецюк

1981 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Слюсар - ремонтник» в період 1996 – 1998 рр.. Проходив строкову службу 2009 року у лавах української армії. Загинув під час виконання військового обов’язку поблизу с. Кучерівки, Харківської області, внаслідок ворожого обстрілу.

Тарас Стецюк

1974 - 2023

Тарас Стецюк

1974 - 2023

Випускник спеціальності "Промислове та цивільне будівництво". 30 листопада 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу противником вогневої позиції самохідної артилерійської батареї поблизу н.п. Затишшя, Пологівського району, Запорізької області, отримав важкі поранення та був госпіталізований до 5 міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги м.Запоріжжя. Поранення були несумісні з життям, внаслідок чого Воїн помер 01 грудня 2023 року. Воїн був 1974 року народження.До війська чоловіка призвали 1 липня 2022 року. На фронті він служив у самохідній артилерійській батареї. Мав звання солдата.

Віталій Стиба

1999 - 2022

Віталій Стиба

1999 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Стиба В.А. народився 22 червня 1999р. в місті Рівне. Навчався в Загальноосвітній школі № 25. Стиба Віталій навчався в коледжі за професією «Електрогазозварник. Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах» в період 2014-2017рр. у групі №13. Майстром виробничого навчання був Бялік Дмитро Миколайович, класним керівником – Іванчук Марія Іванівна. Бялік Д.М. сказав: «Віталік був відповідальним, ввічливим, був старостою групи, користувався повагою серед одногрупників та товаришував з ними». Молодий, сповнений сил та бажання жити Віталій завжди стверджував: «Жодного остраху, тільки погляд в перед! І ніяк інакше, ні кроку назад». З першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну Стиба Віталій став до оборони Рівного в складі бойового підрозділу «Характерник – Рівне». Згодом разом з побратимами поїхав добровольцем на фронт. Військову службу проходив у складі спецроти «Гонор» батальйону «Вовки Да Вінчі». Мав позивний «Вітаха». Віталій Анатолійович не служив в армії, але вирішив захищати Україну. Він казав: «Маю відчуття, що захист Батьківщини – це моє покликання, призначення в моєму житті. Якщо треба загинути за свою Батьківщину, то загину». Стиба В.А. загинув 23 серпня 2022р. в околицях Бахмута Донецької області. Обставини загибелі: отримав смертельне поранення під час артобстрілу та зачистки ангара, потрапивши у ворожу засідку. Противник значно переважав і кількісно, і оснащенням, але українські військові дали гідну відсіч. Стиба Віталій отримав поранення і не виходив на зв'язок, але через деякий час військові почули його голос через рацію: «Я завжди буду захищати кожного з нас і всіх вас!». Він проявив надзвичайну мужність та стійкість. У Віталія Стиби залишилися батьки, десятеро братів та сестер, а також молода вдова Анна. Його любили брати та сестри, поважали друзі, цінували батьки. Одружившись, став вірним чоловіком та опорою для своєї дружини, був надійним побратимом у своїй спецроті «Гонор». Похований на кладовищі «Нове» «Алеї Героїв» міста Рівного. Командир Стиби В.А. сказав: «Віталій не боявся відповідальності й твердо знав, що його покликання – захищати світ. Його силою волі, відданості та щирості захоплювалися всі побратими. Він був людиною з дуже сильним духом. Я таких людей не зустрічав. Про таких, як Стиба Віталій, треба знімати фільми та писати книги». Пан Третяк Олександр Віталійович, мер Рівного, сказав: «Місто схиляє голову у пошані перед загиблим Героєм… Словами неможливо передати біль, який відчувають рідні та друзі Віталія Стиби. Всього 23 роки, два місяці у шлюбі. Сильний духом та вільний душею – здавалося б, попереду його чекає найкраще життя. А не війна…». Рішенням Рівненської міської ради Стибі В.А. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 3611 від 10 серпня 2023р. У День Державного прапора України 23 серпня 2023р. в селі Малий Шпаків Дядьковецької сільської територіальної громади Рівненського району Рівненської області відкрито дошку шани «Герої нашої громади», де розміщено фото та інформація про Віталія Стибу.

Василь Стрибулевич

1989 - 2024

Василь Стрибулевич

1989 - 2024

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП. Василь Іванович Стрибулевич народився 10 січня 1989 року в місті Хмельницькому. Після закінчення школи продовжив навчання у Рівненському автотранспортному фаховому коледжі Національного університету водного господарства та природокористування, де здобув професійну освіту. З початком повномасштабного вторгнення росії Василь став на захист України. Він долучився до лав Збройних Сил України та сумлінно виконував свій військовий обов’язок. Василь мужньо захищав українську землю, проявляв витримку та відданість військовій присязі. Разом із побратимами виконував бойові завдання, захищаючи свободу та незалежність України. 30 липня 2023 року життя Василя Стрибулевича трагічно обірвалося під час захисту України. Йому було 34 роки.

Микола Стрибулевич

1983 - 2023

Микола Стрибулевич

1983 - 2023

Випускник спеціальності “Автоматизоване управління технологічними процесами”. Микола народився 1 березня 1983 року у селі Будимля. Закінчив школу у селі Сварицевичі, а за тим опанував фах спеціаліста з автоматизованого управління технологічними процесами в НУВГП. До лав ЗСУ він був мобілізований з 10 березня 2022 року. Пройшов навчання на гранатометника, став старшим солдатом. У травні 2023-го був зарахований до президентської бригади імені Богдана Хмельницького. А у жовтні того ж року, вже будучи у складі 110-ої окремої механізованої бригади, брав участь у бойових діях на Авдіївському напрямку Донецької області. 40-річний Микола Стрибулевич загинув 22 жовтня 2023 року.

Катерина Ступницька

1996 - 2022

Катерина Ступницька

1996 - 2022

Випускниця спеціальності"Фізична терапія, ерготерапія". Народилася 11 квітня 1996 року в селі Залізниця Рівненської області. Закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем роботи був ФАП у селі Даничеві Рівненської області. Згодом дівчина уклала контракт для проходження військової служби. З 2014 року на передовій неодноразово рятувала життя захисників і захисниць України. З 2016 року сержант Ступницька проходила військову службу на посаді санітарного інструктора медичного пункту 3-го механізованого батальйону в 14-й окремій механізованій бригаді у Володимирі Волинської області. Неодноразово була на передовій в зоні ООС. У вересні 2021 року продовжила контракт на рік. 10 березня 2022 року тривали важкі бої за визволення Макарова Київської області, захопивши яке, ворог мав намір оточити Київ з заходу. Під час бою підбили екіпаж танка командира першої роти, Катерині вдалося евакуювати поранених командира і всіх членів екіпажу. Вона надала їм першу медичну допомогу й вивезла для евакуації в безпечне місце, а сама повернулася до підрозділу. Увечері окупанти завдали низку ракетно-бомбових ударів, влучивши в будівлю, яка слугувала медичним штабом. Внаслідок удару, Катерина загинула. Сержант ЗСУ, санітарний інструктор. Герой України з удостоєнням ордена "Золота зірка" (19 березня 2022 р., посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Ігор Сухий

1978 - 2025

Ігор Сухий

1978 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 2 жовтня 1978р. у селі Великий Шпаків Рівненського району Рівненської області. Навчався у Загальноосвітніх школах № 22 та № 18 міста Рівне. Сухий Ігор здобував освіту в коледжі за професією «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики» в групі №24 у період 1993-1996рр. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Толочко Олексій Євгенович. Після навчання працював на різних підприємства Рівного. Зокрема на державному підприємстві «Бурштин України» та МПП фірмі «Ямуна». Пані Надія, колега Ігоря, сказала: «Ми працювали разом. Ігор був добряк. Завжди казав: “Ну так, ну так”. Завжди зробить, ніколи не відмовить. Дуже тепло завжди говорив про свою дружину. Мав дорослих дітей. Любив батьків. Піклувався про господарство. Він був доброю та гарною людиною». Ігоря Сергійовича у січні 2025р. мобілізували до лав ЗСУ. Проходив військове навчання три місяці в Кам’янцю-Подільському на мінометника. «Ігор не розповідав багато про службу, щоб зайвий раз не хвилювати родину. Мобілізацію сприйняв як виклик і обов’язок, розумів, що треба захищати Україну. Він був добрим і люблячим чоловіком, відданим батьком для двох синів. Ще змалку допомагав родині: їздив до бабусі в село, відповідально ставився до роботи. У вільний час полюбляв рибалити й проводити час на природі», – розповіла дружина. Пан Сергій Новак, товариш Ігоря сказав: «Дружина, сини, батьки чекали на нього вдома. Він мав брата Юрія, який зараз боронить незалежність України. Ігор і Юрій виросли в порядній та гарній сім’ї. Ігор був дуже добрим, таких людей немає багато». Сухий І.С. загинув 1 липня 2025р. на Сумщині. Вважався особою, зниклою безвісти за особливих обставин з липня 2025р. Експертиза ДНК підвердила, що тіло дійсно належить Сухому Ігорю Сергійовичу. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного 29 квітня 2026р.

Віктор Суходольський

1968 - 2023

Віктор Суходольський

1968 - 2023

Випускник спеціальності "Екологія". Віктор народився 30.05.1968 року у селі Межирічі Рівненської області. Віктору Суходольському було 55 років, він був приватним підприємцем. Свого часу служив у військово-транспортній авіації під Москвою та Арцизі, під Одесою. На війну пішов добровольцем ще у вересні 2014 року. Воював у розвідці. Там під час підготовки набув спеціальності снайпера. А коли повернувся додому, відкрив власний YouTube-канал Didusik. TV, названий так на честь онука. На цій платформі за допомогою чат-рулетки він спілкувався про політику з випадковими людьми з різних регіонів Росії, заперечуючи пропагандистські штампи Кремля. Найцікавіше, що під час розмов, не криючись, представлявся бандерівцем, який нищить ворога. Віктор Тарасович завжди був упевнений у своїх діях, завжди до всього підходив з логічним розрахунком, планував усе чітко та виважено. Його знали як волонтера, громадського діяча, учасника Помаранчевої революції та Революції Гідності, а з 2014 року — як захисника України. У 2016 році Віктор Тарасович поступив до Національного університету водного господарства та природокористування м. Рівне, спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища» по контракту, заочна форма навчання. У 2021 році закінчив навчання як бакалавр, за спеціальністю «Екологія та охорона навколишнього середовища». Після початку повномасштабного вторгнення Віктор Суходольський знову став до війська. 14 червня 2023 року старшого солдата Віктора Суходольського нагородили медаллю «За хоробрість в бою». А вже за кілька днів, 16 червня 2023 року, боєць із позивним «Дідусик» загинув під час артилерійського обстрілу на Запорізькому напрямку поблизу села П’ятихатки. Ім’я військового Віктора Суходольського тепер має своє місце у центрі Рівного. Сквер його імені відкрили 30 травня, саме у день народження захисника.

Микола Тарасюк

1988 - 2025

Микола Тарасюк

1988 - 2025

Випускник спеціальності “Будівництво”. Микола народився 23 грудня 1988 року в селі Симонів Гощанської селищної ради Рівненської області. Навчався у Симонівському ліцеї Гощанської селищної ради Рівненської області. Здобув фах у Рівненському фаховому коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель і споруд». Згодом поглибив фахові знання у Національному університеті водного господарства та природокористування. Працював майстром з ремонтних робіт, любив свою справу та завжди виконував роботу відповідально й сумлінно. Микола був щирим, доброзичливим і життєрадісним, цінував спілкування з друзями, був надзвичайно турботливим батьком та чоловіком. Вирізнявся активністю, товариськістю та щирим ставленням до людей. Любив природу, риболовлю, гру на гітарі та захоплювався спортом. У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому та Північно-Слобожанському напрямках у складі 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України та 156-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». Загинув 18 жовтня 2025 року. Йому було 36 років.

Назарій Тартачний

1994 - 2024

Назарій Тартачний

1994 - 2024

Випускник спеціальності "Гідромеліорація". Назарій навчався в Радивилівський школі №2. Вступив до НУВГП, де на військовій кафедрі здобув офіцерське звання молодшого лейтенанта. На момент агресії росії проти нашої держави – знаходився за кордоном і повернувся добровільно захищати батьківщину. Був командиром 1-го інженерносаперного взводу, на службу в Збройних Силах України призваний 3 березня 2022 року. Тримав оборону країни на Донецькому, Херсонському, Харківському напрямках, отримав важке бойове поранення, після якого міг більше не повертатись в бій. Однак, повернувся у фронтовий підрозділ та продовжив боротьбу з ворогом. Загинув 4 грудня, підірвався на Харківщині.

Олег Твердий

1969 - 2026

Олег Твердий

1969 - 2026

Випускник Березнівського лісотехнічного фахового коледжу НУВГП. Олег народився 25 грудня 1969 року в місті Сарни. Навчався у місцевій школі №1, згодом здобув освіту у Березнівському лісотехнічному коледжі Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Лісове господарство». Після навчання проходив строкову службу в армії, працював у Поліському лісництві. Упродовж трьох років служив в органах внутрішніх справ. У березні 2022 року добровільно став на захист Батьківщини. З початку повномасштабного вторгнення військовослужбовець сумлінно виконував бойові завдання на Донеччині. У серпні 2022 року отримав важкі поранення спини та кінцівок. Після лікування повернувся до служби, залишаючись вірним військовій присязі. Пройшов підготовку в Іспанії, виконував бойові завдання на зенітній установці, а згодом – у складі мобільної групи боротьби з безпілотниками. У січні 2026 року Олега перевели до господарчого відділення взводу матеріального забезпечення. У мирному житті був працьовитою та відповідальною людиною – займався монтажем меблів та встановленням побутової техніки. Його знали як справжнього майстра, на якого завжди можна було покластися. На жаль, 56-річний солдат Олег Твердий загинув 9 лютого 2026 року під час виконання службових обов’язків у місті Дніпро. У Захисника залишилися дружина та двоє дітей.

Руслан Тиква

1971 - 2024

Руслан Тиква

1971 - 2024

Випускник спеціальності "Водопостачання, водовідведення, раціональне використання і охорона водних ресурсів". Руслан народився у Рівному. Чоловік навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування, де опанував фах інженера та пройшов підготовку на військовій кафедрі. Потім працював за фахом на приватному підприємстві. У травні 2023 року Руслана Тикву отримав повістку, проте через стан здоров'я не був мобілізований. У січні 2024 року він пішов до війська. 53-річний військовий загинув 5 листопада на Харківщині.

Георгій Тимощук

1993 - 2024

Георгій Тимощук

1993 - 2024

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд» в період 2008 – 2012 рр. Пішов служити за контрактом у 2021. Служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, пройшов пекло війни через Часів Яр на Донеччині. У 2023-му був поранений, мав наслідки контузії. Після чого знову воював у 141 піхотній бригаді на Запоріжжі. Помер унаслідок тяжких осколкових поранень.

Андрій Тішко

2001 - 2022

Андрій Тішко

2001 - 2022

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП.Андрій Тішко народився 26.10.2001 р. у м. Костопіль. Упродовж 2008 – 2017 рр. навчався в Костопільській ЗОШ № 3, потім в Костопільській ЗОШ № 5.Андрій відвідував гурток греко-римської боротьби в Костопільській спортивній школі, займався танцями та футболом. З 2017 року продовжив навчання у ВСП «Костопільський будівельнотехнологічний фаховий коледж НУВГП» , за спеціальністю «Муляр, пічник, штукатур ». Після закінчення коледжу у 2019 р. проходив військову службу в ЗСУ у складі Першої президентської бригади м. Києва. Був наймолодшим серед солдатів. Оскільки в той період 18-річних не брали служити, то Андрієві підписав розписку дядько, який допомагав матері у вихованні. Присягу приймав біля Верховної Ради України. Під час служби отримував подяки від командира, їх часто показували в новинах. У 2021р. повернувся додому, працював охоронцем у магазині « Сільпо» м. Костопіль. Андрія характеризували, як старанного працівника. У вересні 2021року Андрій одружився. З дружиною почав зустрічатися ще до армії. Влаштувався охоронцем ще на одну роботу, в магазин « Сім – 23». Трудився, старався, адже молода сім’я на той час чекала народження дитини. 1 лютого 2022р. народився синочок Єгор. Андрій назвав сина на честь командира строкової служби. Казав, що такого командира ні в кого не було, називали його «Батько». За місяць до війни працював у ТОВ «Костопільський фанерний завод». Коли розпочалася війна, 25.02.2022 р. Андрій, не задумуючись, вступив до лав ЗСУ. Служив у 14 ОМБР ім. Князя Романа Великого у м.Володимир, старший солдат. А 16 липня 2022 р. хлопець відправився у с. Берестове Донецької області . Рідним не сказав, де перебуває. А вже 26 липня 2022 року рідним повідомили страшну звістку, що їх син , чоловік та батько загинув у бою. Поховали Героя 28.07.2022 р. на міському кладовищі « Нове» м.Костопіль , біля побратимів небесного легіону. У Героя залишились : дружина Оля, синочок Єгор – копія тата, мама Ольга, бабуся Валентина, брат Максим, який теж служив у Національній гвардії. Посмертно Андрія нагородили Орденом третього ступеня ім. Богдана Хмельницького, Орденом Князівський хрест Героя «Навіки в строю».На його честь названа вулиця імені Героя Тішка Андрія, раніше – вулиця Героїв УПА. На жаль, ми втрачаємо найкращих, котрі йдуть на небо зовсім юними, пертворюючись на Героїв, вартих нескінченної шани та поваги . Нехай світла пам’ять про Героя буде сильнішою за смерть .

Владислав Ткаліч

1985 - 2023

Владислав Ткаліч

1985 - 2023

Випускник спеціальності "Землевпорядкування та кадастр". Владислав Ткаліч (псевдо «Картограф») (07.01.1985 - 01.11.2023) – український військовослужбовець, молодший сержант, бойовий медик, учасник російсько-української війни народився в селі Поділ Срібнянського району Чернігівської області. У 2005 році закінчив Прилуцький агротехнічний технікум за спеціальністю «Технік-землевпорядник», а у 2011 році – факультет «Землевпорядкування та кадастр» Рівненського національного університету водного господарства та природокористування. Працював у сфері картографії та землеустрою. З початком повномасштабного вторгнення став до лав територіальної оборони, а згодом проходив службу бойовим медиком. 24 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині отримав тяжкі поранення. Після тижня боротьби за життя 1 листопада 2023 року помер у лікарні міста Дніпро. Похований у рідному селі Поділ.

Олександр Ткач

1983 - 2023

Олександр Ткач

1983 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Столяр будівельний, тесляр» в період 1999 – 2001 рр.. 28.08.2022 року став на захист незалежності та територіальної цілісності України. Загинув під час ведення бойових дій в районі н.п. Благодатне Донецької області в результаті танкового та артилерійського обстрілів з боку противника.

Владислав Ткаченко

1995 - 2024

Владислав Ткаченко

1995 - 2024

Студент спеціальності “Фізична культура і спорт”. З 2013 року проходив строкову військову службу, потім – військову службу за контрактом у лавах Збройних сил України. З 2014 року до весни 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Був звільнений у запас. З 29 січня 2020 року проходив військову службу за контрактом у лавах Збройних сил України. Служив командиром гранатомета протитанкового взводу протитанкового відділення механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А0409 (польова пошта В2731), місто Новоград-Волинський (з 2022 року – Звягель) Житомирської області). З 2020 року брав участь в операції об’єднаних сил на сході України. З вересня 2021 року навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування (місто Рівне). З 2022 року брав участь у боях з російськими окупантами. Воював на Лиманському напрямку. 18 вересня 2024 року молодший сержант Владислав Ткаченко загинув внаслідок вибухової травми поблизу села Синьківка Петропавлівської сільської територіальної громади Куп’янського району Харківської області. 2 жовтня 2024 року похований на кладовищі села Медвин Білоцерківського району Київської області.

Роман Ткачук

1981 - 2025

Роман Ткачук

1981 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився Ткачук Р.В. 9 серпня 1981р. в місті Рівне. Навчався у Загальноосвітній школі № 23. Роман Володимирович здобував освіту в коледжі за професією «Монтажник внутрішніх санітарно-технічних систем та обладнання. Газозварник» в період 1996-1999рр. у групі №24. Отримав диплом ІV розряду. Майстром виробничого навчання був Синиця Олександр Володимирович. Ткачук Роман з 2022р. працював на посаді комплектувальника замовлень на оптовій базі продуктів харчування Торгової марки «Чудо-Нива». Керівництво та колеги оптової бази сказали: «Роман був відповідальним працівником, дисциплінованим, уважним до деталей, привітним та усміхненим чоловіком, мав добрі відносини з колегами. Роман розповідав, що був одружений, але, на жаль, розлучився з дружиною. Мав сина, якому 20 років. Проживав у квартирі, яка залишилася йому від батьків за адресою Кулика і Гудачека». У листопаді 2024р. дорогою до роботи Ткачуку Роману вручили повістку. В ЗСУ служив на посаді навідника кулеметного взводу стрілецького батальйону. Ткачук Р.В. загинув 14 січня 2025р. у Донецькій області під час виконання бойового завдання. Похований на «Алеї Слави» кладовища в урочищі «Лукавець» в місті Березне Рівненського району Рівненської області. Березнівська міська рада написала: «Висловлюємо рідним, друзям, побратимам та усім, хто любив і поважав Романа Ткачука щирі співчуття з приводу непоправної втрати. Сумуємо та низько схиляємо голови у скорботі. Вшануймо гідно пам'ять українського воїна – Романа Ткачука. Військове поховання відбудеться 21 січня 2025р., який у громаді оголошено Днем жалоби».

Юрій Ткачук

1984 - 2025

Юрій Ткачук

1984 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 29 січня 1984р. в селі Липки Гощанського району Рівненської області. Навчався в школі у селі Липки та у селі Невірковець Корецького району Рівненської області. Ткачук Юрій здобував освіту за професією «Електрогазозварник. Електрозварник на автоматичних і напівавтоматичних машинах» в період 2001-2002рр. у групі №14. Отримав диплом ІІІ розряду. Юрій Віталійович працював у Рівному та у Києві. У серпні 2014р. добровільно став на захист Донеччини в складі 28 Окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Після військової служби в АТО працював за кордоном. У 2019р. вступив на службу до Національної поліції України, здобувши вищу освіту в Львівському державному університеті внутрішніх справ. Працював у Гощанському відділенні поліції № 5. З 13 лютого 2023р. став до лав Національної гвардій України. Служив на посаді командира взводу штурмової роти «Азов» на Донецькому, Луганському та Харківському напрямку. Ткачук Ю.В. загинув 20 червня 2025р. внаслідок виконання бойового завдання у Харківській області. Похований в селі Липки Гощанської об’єднаної територіальної громади Рівненської області. «Юрій був справжнім сином своєї землі, чоловіком, надійним побратимом. Мав родину, яку створив у 2008р., виховував доньку та сина, жив гідно та чесно», – сказали військові. На знак вічної пам’яті про Ткачука Юрія звучала «Молитва українського націоналіста». Гощанська селищна рада написала: «Боронячи українську землю від російських загарбників загинув мешканець села Липки Юрій Віталійович Ткачук. Мужній, безстрашний воїн, справжній чоловік і патріот держави. Він віддав життя за волю та незалежність України, за мир і спокій на рідній землі. Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким і побратимам загиблого. Вічна слава і світла пам'ять вірному сину України.»

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності