mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Конкурс на заміщення ректора

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Олександр Свинобой

1973 - 2023

Олександр Свинобой

1973 - 2023

Працівник НУВГП, посада: електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 3-го розряду відділу головного енергетика. Олександр народився 3 червня1974 року. У мирному житті Олександр Миколайович працював на благо нашого університету на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 3-го розряду відділу головного енергетика. Колеги згадують його як висококваліфікованого спеціаліста, надійного товариша, відповідальну та щиру людину, завжди готову прийти на допомогу. Зі зброєю в руках він став на захист суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Олександр Миколайович проходив службу на посаді гранатометника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А1008. 29 жовтня 2023 року, виявляючи стійкість і мужність, старший солдат Свинобой Олександр Миколайович загинув у результаті штурмових дій під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі н.п. Першотравневе Куп'янського району Харківської області.

Віктор Свиридюк

1985 - 2025

Віктор Свиридюк

1985 - 2025

Випускник Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу НУВГП

Олександр Семенюк

1992 - 2023

Олександр Семенюк

1992 - 2023

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Віталій Семчук

1997 - 2022

Віталій Семчук

1997 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 16 лютого 1997 року в місті Рівне. Навчався в НВК «школа-ліцей» №12 та в технічному коледжі НУВГП, де здобув спеціальність електромеханіка. Захоплювався історією України, скандинавською міфологією та спортом. Одразу після випуску, відмовившись від вступу до університету, висловив бажання служити виключно в «Азові» і вирушив на курс молодого бійця до Маріуполя. Проходив службу в зоні АТО/ООС, а з 2020 року перевівся до розвідки підрозділу ОЗСП «Азов». На початку повномасштабного вторгнення Віталій перебував за межами гарнізону, проте став одним із тих відважних добровольців, які добровільно полетіли на гелікоптерах у рамках секретної операції ГУР МО до повністю оточеного Маріуполя, аби прорватися та підсилити побратимів на «Азовсталі». Загинув 14 квітня 2022 року у віці 25 років під час запеклих, щільних вуличних боїв із російськими окупантами в районі Драматичного театру в Маріуполі. Боєць до останнього відбивав штурми та прикривав побратимів. Тіло Героя вдалося повернути додому лише в серпні 2022 року в рамках обміну загиблими. Указом Президента України посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Похований 19 листопада 2022 року на Алеї Героїв кладовища «Нове» в Рівному. Разом із ним у цей день місто прощалося з його близьким шкільним другом та побратимом-азовцем Костянтином Друзем (позивний «Ейс»). У Рівному на честь воїна встановлено меморіальну дошку, а його портрет розміщено на вулицях міста в межах програми вшанування пам'яті полеглих.

Костянтин Сербенюк

1990 - 2024

Костянтин Сербенюк

1990 - 2024

Випускник спеціальності «Землеустрій та кадастр».Костянтин народився 9 травня 1990 року в Сарнах. Тут минули його дитинство та юність, тут він зростав, мріяв і будував плани. Закінчив Сарненський ліцей №5, згодом здобув фах інженера-землевпорядника в Національному університеті водного господарства та природокористування, працював за спеціальністю у ПП «Земельно-кадастровий та архітектурний центр». Близькі згадують Костянтина як надзвичайно чесну, спокійну та розважливу людину. Любив художню літературу та футбол, захоплювався кулінарією, ходив по гриби, цінував дружні зустрічі, які часто відбувалися саме в його гостинній оселі. Самостійно вивчав англійську мову й мріяв подорожувати, побачити світ. А найбільше - хотів створити власну сім’ю та планував зробити пропозицію коханій дівчині… У 2014 році Костянтин пройшов строкову службу, а в січні 2023-го, коли Україна проходила через найтяжчі випробування, без вагань став на її захист. Костянтин служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді командиром кулеметного взводу 36-го окремого стрілецького батальйону. За мужність, відвагу та взірцеве виконання бойових завдань був нагороджений почесною відзнакою «Срібний хрест». Свій останній бій Воїн прийняв 6 липня 2024 року поблизу села Водяне Волноваського району на Донеччині. Він ішов у саме пекло з найвищою місією - урятувати поранених побратимів. Під час виконання цього завдання зв’язок із ним обірвався. Для родини розтягнулися виснажливі місяці болісного очікування, надії та молитви. Та, на жаль, експертиза підтвердила найстрашніше: Костянтин загинув того ж дня, рятуючи життя інших.

Андрій Сивоконь

1974 - 2023

Андрій Сивоконь

1974 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Сивоконь А.В. навчався в коледжі за професією «Монтажник вентиляційних систем» в період 1989-1991р. в групі №5. Майстром виробничого навчання був Данилюк Богдан Степанович. Пані Людмила Миколаївна, мати Андрія, розповіла: «Мій син не служив в армії, не мав ніякого військового досвіду. Ввечері 27 січня 2023р. вдома отримав повістку, а вже наступного дня вирушив у військову частину. Андрій розумів, що це його обов’язок, тож пішов захищати усіх нас. Він був хорошим сином, братом, добрим, справедливим, не конфліктним, дуже спокійним. Син нічого не розповідав про військову службу. На початку червня 2023р. отримав поранення, лікувався у лікарні Запоріжжя, був переведений в Рівне у госпіталь, потім назад у лікарню Запоріжжя, де чекав на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), щоб продовжувати реабілітацію, але йому стало зле…». Сивоконь А.В. помер 11 листопада 2023р. в лікарні Запоріжжя від зупинки серця. Похований на кладовищі «Нове» на «Алеї Слави» міста Рівного. Пані Антоніна, сусідка Андрія Сивоконя, розповіла: «Знаю його з малих дитячих років, на очах він виріс, здоровий, розумний, спокійний хлопець. Жити та добра наживати, діток народжувати. Дуже шкода і Андрія, і всіх інших українських героїв, які загинули».

Андрій Симонюк

1981 - 2022

Андрій Симонюк

1981 - 2022

Випускник спеціальності"Підйомно-транспортні, дорожні, будівельні, меліоративні машини та обладнання". Андрій народився 21 вересня 1981р. Батько був військовий і тому все дитинство минуло в переїздах. У 1999 р. був переведений з Казанського філіалу військового артилерійського університету у Рівненський державний технічний університет (нині - НУВГП)), на другий курс механічного факультету, який закінчив у 2003 році. Здобув фах інженера-механіка за спеціальністю «Підйомно-транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини та обладнання». Вищу освіту здобув у НУВГП (механічний факультет). Працював у різних приватних і державних структурах. Молодший сержант, командир бойової машини, командир відділення. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов у військкомат, записався добровольцем. Служив у штурмовій бригаді окремого полку спецпризначення «Азов». 29 вересня поблизу н.п. Майорськ, що на Донеччині, отримав важке мінновибухове поранення, від якого помер 12 жовтня 2022 року.

Микола Сірук

1997 - 2023

Микола Сірук

1997 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Сірук М.С. народився в місті Рівне. Навчався в Загальноосвітній школі № 11, де закінчив 9 класів. Сірук Микола здобував освіту в коледжі за професією «Лаборант хімічного аналізу» в період 2012-2015рр. в групі № 5. Класним керівником був Войцешевський Богдан Дмитрович, майстром виробничого навчання – Нестерчук Наталія Вікторівна, яка розповіла про свого учня: «Микола був веселий, добрий, спокійний, невисокого зросту юнак. Навчався старанно, але без особливих успіхів. На ІІІ курсі захопився паркуром. Микола запам’ятався мені ще й тим, що щодня пригощав цукерками». Сірук Микола проходив строкову військову службу у Кропивницькому. Потім працював в Рівному та за кордоном, де і застала звістка про повномасштабне вторгнення росії в Україну. Не вагаючись, повертається на Батьківщину та отримує повістку. «Хто, як не я», – говорив він рідним, коли став пліч-о-пліч з побратимами на захисті незалежності України в складі 3 Окремої штурмової бригади – механізована бригада сухопутних військ України, мав псевдо «Сова». Пані Вікторія, сестра Василя, сказала: «Він був щирим патріотом, любив своїх рідних та Батьківщину понад усе. Микола дуже хотів служити в полку «Азов». Дуже радів, коли потрапив туди та був серед своїх. Брат відчував себе на своєму місці, мужньо виконував свій обов’язок захисника України». Сірук М.С. помер 19 січня 2023р. в госпіталі від численних поранень, які отримав внаслідок обстрілу ворожих військ. Обставини загибелі з вуст побратима: «При штурмі українських позицій героїчно загинув Сірук Микола, друг Сова з третьої роти. Він з нами недавно. Це був його перший бойовий виїзд і знаєте, коли перший бойовий наказ на Бахмут – це справді виклик. Але Сова тримався, як чоловік з десятирічним стажем, прикривав передову групу при виході з MG, відійшов з групи останнім, внаслідок чого отримав поранення, яке не сумісне з життям. Честь! Пам’ятаємо! Помстимося!». Останні слова Миколи Сергійовича: «Нехай наші побратими прочитають молитву, яку ми читали щоранку, а на моїй могилі повісять прапор України і «Азов». Похований на кладовищі «Нове» «Алеї Героїв» міста Рівного. Рішенням міської ради Сіруку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 3611 від 10 серпня 2023р.

Віктор Смолійчук

1995 - 2023

Віктор Смолійчук

1995 - 2023

Випускник спеціальності "Екологія та охорона навколишнього середовища". Віктор народився 03.06.1995 року в с.Озеряни Дубенського району. Навчався в Княгининській середній школі, Дубенського району. В 2015 році поступив до Національного університету водного господарства та природокористування м.Рівне, спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища», денна форма навчання. В 2016 році перевівся на заочну форму. У 2018 році закінчив навчання як бакалавр, а в 2019 році закінчив магістратуру за спеціальністю «Екологія та охорона навколишнього середовища». Відтоді працював на підприємстві з виробництва пінопласту «ІЗОТЕРМ-С» у с. Варковичі. На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24 лютого 2022) як доброволець вступив до територіальної оборони Варковицької сільської ради. Згодом доєднався до сил оборони України. Пройшов військові навчання. Служив стрільцем штурмової роти 710-ї бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. Завдяки його мужності та професіоналізму реалізовано низку вдалих наступальних та оборонних дій підрозділу. У лютому 2023 допоміг деблокувати воїнів штурмової роти з багатоповерхівки на бахмутському напрямку та не допустити повного оточення з боку ворога. Після поранення командира відділення узяв командування на себе й вивів групу з напівоточення без втрат. Відбивав ворожі штурми поблизу Богданівки. Знищив щонайменше 25 окупантів. Загинув на бахмутському напрямку в бою із силами противника, що переважали в районі села Богданівка на Донеччині 14 березня 2023 року. Під час свого останнього бою військовий прикривав побратимів і рятував поранених, проявивши мужність і самопожертву. За проявлену мужність та героїзм під час захисту цілісності й суверенітету України, Віктор Смолійчук (позивний «Джокер»), Указом Президента нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та удостоєний найвищого державного звання — Герой України з орденом «Золота Зірка» (посмертно). Його життя – приклад незламності, а його ім’я назавжди вписане в історію боротьби України за свободу. У Віктора залишилися батьки і брат з родиною.

Назар Снітчук

2001 - 2024

Назар Снітчук

2001 - 2024

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за спеціальністю «Хімічнітехнології та інженерія» в період 2016 – 2018 рр. Як і батько, Назар (позивний Сич) обрав для себе шлях воїна. Служив інспектором прикордонної служби, гранатометником третього відділення прикордонної комендатури швидкого реагування. Загинув під час виведення особового складу з Авдіївки на Донеччині. Захиснику було лише 22 роки.

Андрій Солонович

1980 - 2025

Андрій Солонович

1980 - 2025

Випускник Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу НУВГП

Ігор Стасюк

1992 - 2023

Ігор Стасюк

1992 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Стасюк І.П. навчався в коледжі за професією «Електромеханік торговельного та холодильного устаткування» в період 2007-2010рр. в групі №9. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Максимчук Василь Филимонович, який сказав: «Стасюк Ігор був старанним учнем з доброю поведінкою. Навіки слава герою України». 16 серпня 2022р. Ігор Петрович був призваний на військову службу під час мобілізації. Він став військовослужбовцем загону підтримки спеціальних операцій, батальйону «Любарт», де був кулеметником. Командир батальйону «Любарт» сказав: «Стасюк Ігор – людина залізної волі, людина без страху, добряк, якого ще треба пошукати, справжній друг». Стасюк І.П. загинув 8 серпня 2023р. поблизу села Козачі Лагері Херсонського району Херсонської області внаслідок вогневого контакту з російським окупантом на лівому березі річки Дніпро. Похований в селі Кустин Рівненського району Рівненської області. Кустинська сільська рада написала: «Висловлюємо наші щирі співчуття родинам, близьким людям, друзям, землякам, військовим побратимам загиблого. Вічна світла пам’ять. Слава, вічна шана і честь військовослужбовцю Збройних сил України Ігорю Стасюку. Хай добрий, світлий спомин про Захисників України назавжди залишиться в нашій пам’яті, в пам’яті всіх прийдешніх поколінь українського народу». Односельчани села Кустин сказали: «Стасюк Ігор був мужнім, спортивним, відважним та сміливим. Таким він був, таким і залишиться в пам’яті людей, хто його знав».

Федір Стасюк

1996 - 2023

Федір Стасюк

1996 - 2023

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Володимир Стацюк

1990 - 2024

Володимир Стацюк

1990 - 2024

Випускник спеціальності «Підйомно -транспортні, дорожні, будівельні, меліоративні машини і обладнання». Володимир народився 17 березня 1990 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №19, згодом здобув фах верстатника широкого профілю у місцевому училищі. Пізніше вступив на механічний факультет до Національного університету водного господарства та природокористування. Після навчання працював на Рівненському заводі високовольтної апаратури. На початку повномасштабного вторгнення Володимир Стацюк у числі перших став на захист Батьківщини. Служив в 104-ій бригаді ТРО. На жаль, 34-річний солдат Володимир Стацюк загинув 20 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Тривалий час боєць вважався безвісти зниклим – лише нещодавно його тіло ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. У Захисника залишилися батьки та брат.

Віктор Стельмах

1995 - 2024

Віктор Стельмах

1995 - 2024

Випускник спеціальності “Розробки родовищ та видобування корисних копалин”. 11 жовтня на державному рівні вшанували подвиг молодшого сержанта Віктора Стельмаха з Полицької громади. Його рідним — батькам і дружині — Президент України Володимир Зеленський вручив орден «Золота Зірка», яким воїна нагороджено посмертно. Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Віктору Стельмаху було присвоєно 21 лютого 2025 року Указом Президента України №105/2025 — за виняткову мужність і героїзм, проявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності держави. Віктор Стельмах народився 19 січня 1995 року в селі Іванчі Рівненської області. Навчався у Володимирецькому районному колегіумі, а згодом — у Національному університеті водного господарства та природокористування, де здобув фах гірника. У вільний час захоплювався футболом і грав за місцеві команди. З початком повномасштабного вторгнення Віктор став на захист Батьківщини у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Пройшов курси маркшейдера та підготовку оператора ударних безпілотників (FPV). У листопаді 2023 року після звільнення зі служби створив разом із фондом LesiaUa школу FPV-дронів, де навчав усіх охочих. Згодом продовжив допомагати своїй бригаді, постачаючи дрони на фронт. У вересні 2024-го він знову повернувся на передову — вже як командир 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. 18 жовтня 2024 року 29-річний воїн, позивний Саба, загинув під час виконання бойового завдання поблизу Селидового на Донеччині — від атаки ворожого FPV-дрона. За час служби Віктор Стельмах був відзначений нагородами «Золотий хрест» та «Знак пошани». Пам’ять про Героя, який до останнього захищав Україну, назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів і всіх українців, для яких його мужність стала прикладом справжньої відданості Батьківщині.

Володимир Стельмах

1995 - 2022

Володимир Стельмах

1995 - 2022

Випускник спеціальності "Теплоенергетика". Народився 4 березня 1995 року в м. Рівне. Навчався в ЗОШ №11, продовжив навчання у НУВГП. Був гравцем регбійного клубу «Рівне». З лютого 2021 брав участь в операції Об'єднаних сил. Від початку широкомасштабного російського вторгнення обороняв державний кордон на Волині, з березня 2024 — м. Київ. Ціною власного життя врятував від загибелі групу підлеглих йому бійців. Допоміг побратимам покинути зону вогневого ураження, тоді як сам, озброєний ручним гранатометом, вступив у двобій з ворожим танком, відвівши його в інший бік. Загинув у 11 березня 2022 року від ударної хвилі, яку спричинило влучання танкового снаряда в будівлю.

Андрій Степанюк

1996 - 2026

Андрій Степанюк

1996 - 2026

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП. Андрій Степанюк народився 31 серпня 1996 року в Рівному. Навчався у 13-й школі, згодом здобув фах механіка-моториста в автотранспортному технікумі. Після навчання підписав контракт із Нацгвардією. Згодом працював у різних сферах, останнім місцем роботи було підприємство «Рівнеазот». У лютому 2025 року Андрія Степанюка мобілізували до Збройних Сил України. На жаль, 29-річний солдат Андрій Степанюк загинув 13 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області. Із найрідніших у Андрія залишилися батьки.

Василь Степанюк

1985 - 2024

Василь Степанюк

1985 - 2024

Випускник спеціальністі «Автомобільні дороги та аеродроми». Василь Степанюк народився 14 червня 1985 року в місті Ковель Волинської області. Після закінчення школи навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Автомобільні дороги та аеродроми». Працював за фахом у Рівному – був інженером-проектантом, займався ландшафтним дизайном. На початку повномасштабного вторгнення патрулював місто у складі добровольчого формування. У квітні 2024 року Василя Степанюка мобілізували до лав Збройних Сил України. Василь Степанюк вів активну громадську діяльність: долучався до благодійних акцій, був невід’ємною частиною команди лікарняних клоунів. Захоплювався футболом – цю любов він прищепив своєму сину. На жаль, 39-річний солдат Василь Степанюк загинув 21 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. У Василя залишилися мама, рідний брат, дружина та двоє дітей.

Тарас Степчук

1987 - 2023

Тарас Степчук

1987 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Степчук Тарас народився 06.08.1987 року в м. Костополі. У 2002 році закінчив 9 класів Костопільської загальноосвітньої школи № 3. В період з 01.09.2002 р. по 25.06.2004 року навчався у Костопільському будівельно-технологічному технікумі НУВГП за професією «Муляр, пічник, штукатур». З квітня 2007 року проходив строкову військово-патрульну службу в ЗСУ в місті Києві. Своєю поведінкою та старанністю подавав іншим військовослужбовцям приклад зразкового виконання військового обов’язку, про що свідчить його характеристика з частини. Після повернення додому професійно займався бджільництвом. Тарас був пасічником і разом з тим працював охоронцем у «Свіспан-лімітед», а далі – начальником зміни караулу. Пасіка налічувала до 250 бджолосімей. Він займався селекційною діяльністю виведення нової породи бджоли. Щоб перейняти його досвід в роботі з бджолами, приїжджали навіть вчені-професори. Був головою Спілки пасічників Костопільського району. 27 квітня 2009 року одружився, виховував двох синів. Коли розпочалася повномасштабна війна, не вагаючись, вступив добровольцем до лав ЗСУ, щоб захищати свою рідну землю від ворога. Був призваний до 14 окремого стрілецького батальйону «Полісся». Тарас користувався авторитетом серед побратимів, мав чітко сформований вольовий характер, власну думку. 17.02.2023 року Тарас Степчук, позивний «Пчола», загинув у результаті отримання поранення, несумісного з життям, внаслідок бойових дій під Бахмутом на Донеччині. Нагороджений орденом «За оборону рідної держави», орденом «За оборону Бахмута» та почесним нагрудним знаком «Хрест Хоробрих» Головнокомандувачем ЗСУ. 12 липня 2023 року в приміщенні спортивного клубу «Молот» пройшов боксерський турнір, присвячений пам’яті Тараса та його побратимів. На честь Героя названа вулиця, де пройшли його найкращі роки.

Віктор Стецюк

1981 - 2023

Віктор Стецюк

1981 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Слюсар - ремонтник» в період 1996 – 1998 рр.. Проходив строкову службу 2009 року у лавах української армії. Загинув під час виконання військового обов’язку поблизу с. Кучерівки, Харківської області, внаслідок ворожого обстрілу.

Тарас Стецюк

1974 - 2023

Тарас Стецюк

1974 - 2023

Випускник спеціальності "Промислове та цивільне будівництво". 30 листопада 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу противником вогневої позиції самохідної артилерійської батареї поблизу н.п. Затишшя, Пологівського району, Запорізької області, отримав важкі поранення та був госпіталізований до 5 міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги м.Запоріжжя. Поранення були несумісні з життям, внаслідок чого Воїн помер 01 грудня 2023 року. Воїн був 1974 року народження.До війська чоловіка призвали 1 липня 2022 року. На фронті він служив у самохідній артилерійській батареї. Мав звання солдата.

Віталій Стиба

1999 - 2022

Віталій Стиба

1999 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Стиба В.А. народився 22 червня 1999р. в місті Рівне. Навчався в Загальноосвітній школі № 25. Стиба Віталій навчався в коледжі за професією «Електрогазозварник. Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах» в період 2014-2017рр. у групі №13. Майстром виробничого навчання був Бялік Дмитро Миколайович, класним керівником – Іванчук Марія Іванівна. Бялік Д.М. сказав: «Віталік був відповідальним, ввічливим, був старостою групи, користувався повагою серед одногрупників та товаришував з ними». Молодий, сповнений сил та бажання жити Віталій завжди стверджував: «Жодного остраху, тільки погляд в перед! І ніяк інакше, ні кроку назад». З першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну Стиба Віталій став до оборони Рівного в складі бойового підрозділу «Характерник – Рівне». Згодом разом з побратимами поїхав добровольцем на фронт. Військову службу проходив у складі спецроти «Гонор» батальйону «Вовки Да Вінчі». Мав позивний «Вітаха». Віталій Анатолійович не служив в армії, але вирішив захищати Україну. Він казав: «Маю відчуття, що захист Батьківщини – це моє покликання, призначення в моєму житті. Якщо треба загинути за свою Батьківщину, то загину». Стиба В.А. загинув 23 серпня 2022р. в околицях Бахмута Донецької області. Обставини загибелі: отримав смертельне поранення під час артобстрілу та зачистки ангара, потрапивши у ворожу засідку. Противник значно переважав і кількісно, і оснащенням, але українські військові дали гідну відсіч. Стиба Віталій отримав поранення і не виходив на зв'язок, але через деякий час військові почули його голос через рацію: «Я завжди буду захищати кожного з нас і всіх вас!». Він проявив надзвичайну мужність та стійкість. У Віталія Стиби залишилися батьки, десятеро братів та сестер, а також молода вдова Анна. Його любили брати та сестри, поважали друзі, цінували батьки. Одружившись, став вірним чоловіком та опорою для своєї дружини, був надійним побратимом у своїй спецроті «Гонор». Похований на кладовищі «Нове» «Алеї Героїв» міста Рівного. Командир Стиби В.А. сказав: «Віталій не боявся відповідальності й твердо знав, що його покликання – захищати світ. Його силою волі, відданості та щирості захоплювалися всі побратими. Він був людиною з дуже сильним духом. Я таких людей не зустрічав. Про таких, як Стиба Віталій, треба знімати фільми та писати книги». Пан Третяк Олександр Віталійович, мер Рівного, сказав: «Місто схиляє голову у пошані перед загиблим Героєм… Словами неможливо передати біль, який відчувають рідні та друзі Віталія Стиби. Всього 23 роки, два місяці у шлюбі. Сильний духом та вільний душею – здавалося б, попереду його чекає найкраще життя. А не війна…». Рішенням Рівненської міської ради Стибі В.А. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 3611 від 10 серпня 2023р. У День Державного прапора України 23 серпня 2023р. в селі Малий Шпаків Дядьковецької сільської територіальної громади Рівненського району Рівненської області відкрито дошку шани «Герої нашої громади», де розміщено фото та інформація про Віталія Стибу.

Василь Стрибулевич

1989 - 2024

Василь Стрибулевич

1989 - 2024

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Микола Стрибулевич

1983 - 2023

Микола Стрибулевич

1983 - 2023

Випускник спеціальності “Автоматизоване управління технологічними процесами”. Микола народився 1 березня 1983 року у селі Будимля. Закінчив школу у селі Сварицевичі, а за тим опанував фах спеціаліста з автоматизованого управління технологічними процесами в НУВГП. До лав ЗСУ він був мобілізований з 10 березня 2022 року. Пройшов навчання на гранатометника, став старшим солдатом. У травні 2023-го був зарахований до президентської бригади імені Богдана Хмельницького. А у жовтні того ж року, вже будучи у складі 110-ої окремої механізованої бригади, брав участь у бойових діях на Авдіївському напрямку Донецької області. 40-річний Микола Стрибулевич загинув 22 жовтня 2023 року.

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності