mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Конкурс на заміщення ректора

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Мар'ян Пушкар

1993 - 2022

Мар'ян Пушкар

1993 - 2022

Випускник спеціальності "Автоматизоване управління технологічними процесами". Пушкар М.В. народився 20 лютого 1993р. на Львівщині. Згодом сім’я переселилася на Здолбунівщину в село Новомильськ. Зростав в патріотичній родині. Бабуся Катерина та дідусь познайомилися в Сибірі, куди були вислані у 40-х рр. ХХ ст. за зв'язок з УПА. Ця історія мала відповідний відбиток на формування патріотичного світогляду юнака. Мар’ян любив спорт, музику, був прислужником у місцевому храмі у Новомильську, проте найбільшим його захопленням була техніка. Навчався в Новомильській гімназії, де закінчив 9 класів. Вчителі гімназії сказали «Страшна звістка про загибель нашого випускника Пушкара Мар’яна, крає серце кожного, хто знав цього надзвичайно позитивного і завжди усміхненого хлопця. Ти завжди понад усе любив Україну. Мав вишиванку, коли її ще не всі мали, всім розповідав про історію її створення. Завжди брав активну участь у патріотичних іграх, шкільних святах і походах. Аудиторія була в захваті, коли ти виконував складні трюки, демонструючи спортивні танці. З глибокою вдячністю та трепетом бережемо твій подарунок гімназії, який став для нас реліквією – прапор з автографами і побажаннями побратимів «для Маріо». Добрий і щирий, дуже відповідальний і справедливий, душа компанії і перший, хто прийде на допомогу. І за першим покликом, не вагаючись, став на захист незалежності і суверенітету України. Низький уклін тобі, український воїне, захисник України!». Мар’ян Володимирович здобував освіту в коледжі за спеціальністю «Монтаж, обслуговування засобів і систем автоматизації технологічного виробництва» в період 2008-2012рр. Класним керівником була Болєлова І.А. Вищу освіту отримав в НУВГП, де навчався й на військовій кафедрі. Після навчання працював у ТОВ «Церсаніт Інвест» в Житомирській області. Пушкар Мар’ян був постійним донором крові у Рівненському обласному центрі служби крові. «Добрий, порядний, відповідальний. Просто світла людина, завжди усміхнений та вмів підбадьорити інших» – сказала про Мар’яна Володимировича лікар трансфізіолог із служби крові Джула Оксана Ярославівна. В 2014р. Пушкар М.В. тримав повістку в АТО та став на захист незалежності та територіальної цілісності України. Мав позивний Маріо. Чоловік рідної сестри Мар’яна Пушкара Сергій Кондрачук розповів «Коли Мар’ян отримав повістку в АТО, то сказав: «Треба значить треба». У липні 2014р. навчався у Львівській академії сухопутних військ, після якої був призначений в Новоградську «тридцятку». В перших числах вересня був відправлений у село міського типу Луганське Донецької області. Про справжнє місце перебування Мар’яна знало лише декілька людей: я, найближчі друзі та кохана дівчина. Він вважав, що «нетреба рідних хвилювати». Для мами та сестри Мар’ян був на роботі в «Церсаніт Інвест». В перший день нового 2015р. я з друзями Мар’яна повезли відро куті, щоб воїни повноцінно зустріли Різдво Христове. Прихопили й справжнього дідуха, якого подарував Здолбунівський районний Будинок культури. Що сказати… Смт Луганське – це менш, ніж за 10 кілометрів від Дебальцевого. Це «0» або як казали хлопці «самий передок». Селище постійно обстрілюється, добряче зруйноване. Мар’ян зустрів нас з кошеням і сказав, що «Тепер Монка житиме у нас вдома». З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну Пушкар М.В. був в числі територіальної оборони, а вже згодом у лавах ЗСУ. В середині вересня 2022р. отримав поранення, після лікування повернувся на позиції. Він був командиром мотопіхотної роти у складі 24 ОМБр імені короля Данила. Побратими кажуть, що «Він був чудовим командиром, в першу чергу турбувався про нас, а тоді вже про себе». Пушкар М.В. загинув 3 січня 2023р. в селі Кліщіївка Бахмутської міської громади Донецької області від осколкового поранення в голову під час пересування між позиціями. Міський голова Здолбунова Владислав Сухляк сказав: «Не вірили до останнього… Та сповіщення все ж прийшло. Маріо загинув. Неможливо підібрати слів, які б виразили біль від втрати. Йому було лише 29. Співчуваємо рідним та близьким військового, розділяємо важку втрату. Вічна слава Герою». Указом Президента України Пушкар М.В. отримав відзнаку «За участь в Антитерористичній операції», нагрудний знак «За зразкову службу», пам’ятну медаль «30-та ОМБ імені Князя Острозького».

Олександр Радовенчик

1991 - 2025

Олександр Радовенчик

1991 - 2025

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Євгеній Рєпін

1994 - 2015

Євгеній Рєпін

1994 - 2015

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Євген Рєпін народився 18 серпня 1994 р. у с. Коршів Здолбунівського району. Пізніше жив у м. Рівне по вулиці Івана Франка. Закінчив Рівненський технічний коледж Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтогазопереробної промисловості». Служив у 80-ій окремій аеромобільній бригаді м. Львів. Добровольцем пішов в АТО. З листопада 2014 р. – кулеметник-розвідник розвідроти Новоград-Волинської аеромобільної бригади. Показав виняткові здібності, за що його перевели на посаду снайпера розвідувальної групи, пізніше він її очолив. Під його командуванням був проведений не один вдалий рейд. Загинув 20 березня 2015 року. Трагедія сталася поблизу села Водяне (Ясинуватський район), неподалік Донецька. Євген разом з групою бійців пішов на виручку товариша, потрапив у засідку та був смертельно поранений. Поховали Євгена Рєпіна 25-го березня 2015 року в м. Рівне на Алеї Героїв кладовища «Нове». Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Є. Рєпін нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Згідно рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 року Рєпіну Євгену Вікторовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

Сергій Рижук

1984 - 2022

Сергій Рижук

1984 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Рижук С.Г. народився 9 січня 19984р. в Рівному. Рижук Сергій навчався в коледжі за професією «Машиніст насосних і компресорних установок» в період 1999-2002рр. в групі №20. Майстром виробничого навчання була Наконечна Людмила Онисифорівна, яка сказала: «Сергій був звичайним учнем, проявляв інтерес до навчання, мав добрі здібності, завжди був ввічливим та привітним. Часто згадував викладача історії Величка, казав, що цікаво було вивчати історію України саме з цим викладачем». Викладач суспільствознавства Болєлова Ірина Анатоліївна розповіла про нього так: «Сергій був для мене уособленням справжнього українця: стриманий, чесний, виважений, навіть трохи з хитринкою». Сергій Рижук – старший лейтенант ЗСУ, командир танкового зводу, котрий захищав незалежність України в зоні АТО в період з листопада 2014р. по вересень 2015р. Пройшов Іловайський котел, Піски, Водяне та Донецький аеропорт. Він був людиною з військовим досвідом та знаннями. На оборону України став з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022р., обороняв Запорізьку область. Пані Наталія, дружина Сергія, розповіла: «Він присвятив себе повністю військовій справі, був справжнім асом. Разом з тим, характер мав стриманий, але при цьому був дуже мужнім. Дійсно військовим. Вважаю, що кожен з нас повинен рівнятися на такого, як мій чоловік». Рижук С.Г. загинув 2 березня 2022р. в околицях міста Запоріжжя Запорізької області, де проходила лінія фронту активних бойових дій росії проти України. Обставини загибелі: танковий екіпаж потрапив під шквал російського вогню, танк був підбитим, а екіпаж загинув. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного 7 квітня 2022р. Мер Рівного Олександр Віталійович Третяк, розповів: «Село, де загинув Сергій, було лінією фронту активних бойових дій, місцеві жителі після бою прийшли на допомогу військовим, побачили підбитий танк, а біля танку лежали наші військові, весь екіпаж». Рижук Сергій Георгійович нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно), орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Рішенням Рівненської міської ради Рижуку С.Г. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 2408 від 22 серпня 2022р. Відповідно до рішення Рівненської міської ради № 2136 від 8 липня 2022р. іменем загиблого героя названа вулиця в Рівному – Сергія Рижука (попередня назва – Абрамова і Голікова).

Руслан Римар

1978 - 2023

Руслан Римар

1978 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Римар Р.Р. народився 12 травня 1989р. в місті Рівне. Навчався в Загальноосвітній школі № 13, де закінчив 9 класів. Римар Руслан здобував освіту в коледжі за професією «Слюсар з контрольно вимірювальних приладів та автоматики» в період 1994-1997рр. в групі № 7. Майстрами виробничого навчання були Сінчук Олександр Михайлович та Фінкевич Олег Андрійович. Сінчук О.М. сказав про свого учня: «Руслан був гарним та старанним хлопцем, виробниче навчання та практика була на відмінно, мав позитивні відгуки від викладачів предметників». Заступник директора з навчальної роботи Осадча Лариса Костянтинівна, яка була, на той час класним керівником Римара Р.Р., сказала: «Руслан – мій учень, він був спокійний, розумний, добрий та щирий юнак. Вічна світла пам'ять. Скорбота та шана таким випускникам». Пані Наталія, дружина Руслана, розповіла: «Ми одружилися в лютому 1999р., коли Руслан повернувся зі строкової служби. В 2023р. планували відзначити 24 річницю нашого шлюбу. Разом виростили двох чудових дітей Юлію та Владислава. Руслан завжди дбав про усіх нас, намагався взяти на себе усі сімейні клопоти, піклувався й про свою маму. Діти за порадою завжди йшли до нього. Мій чоловік любив техніку, добре розбирався у електриці, міг відремонтувати все – від побутової техніки до автомобіля чи трактора. Мав як кажуть “золоті руки”, в яких робота наче сама робиться. Друзі та знайомі часто зверталися до Руслана за порадою, консультацією з проханням допомогти щось відремонтувати. Він завжди допомагав, ніколи не відмовлявся. Руслан не був воїном, але й не ховався». Коли почалася війна, він сказав : «Знаєш, можливо я там потрібніший? Хтось же має нас захищати, не можуть всі бути вдома». «Загибель Руслана – це величезна втрата для нашої родини», – завершила дружина. Руслан Романович в перші дні війни 2022р. став на облік у військомат. Кілька разів викликали, але повертали додому та казали: «Чекати». В листопаді 2022р. поїхав на навчання в Кам’янець-Подільський, потім його перевели на Вінниччину, а вже звідти він потрапив на фронт. «Римар Р.Р. опанував саперну справу, бо був «спокійний, врівноважений та стриманий», – такий відгук дали військові. Римар Р.Р. загинув 26 січня 2022р. внаслідок танкового обстрілу поблизу села Водяне Покровського району Донецької області. Похований на кладовищі «Нове» «Алеї Героїв» міста Рівного. Без батька залишилося двоє дітей: 18-річна донька Юлія та 22-річний син Владислав, а без чоловіка – дружина Наталія. Пан Роман Кусік, колега Романа Римара, сказав: «Ми колеги та гарні приятелі. Роман був добрим та чуйним, завжди допомагав. Завжди тримали контакт один з одним, зустрічалися час від часу, розмовляли про життя, роботу, сім’ю. Шкода, що він загинув». Рішенням Рівненської міської ради Римару Р.Р. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 3611 від 10 серпня 2023р.

Дмитро Рицький

2000 - 2022

Дмитро Рицький

2000 - 2022

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. НДмитро Рицький народився 08 листопада 2000 р. у м. Костопіль у дружній багатодітній сім’ї. В 2016 році закінчив Костопільську ЗОШ № 2. Дмитро продовжив навчання у ВСП «Костопільський будівельно – технологічний коледж НУВГП». Був старанним та відповідальним учнем. В 2019 році пішов служити у ЗСУ за контрактом, виконував обов’язки стрільця -навідника. Дмитро брав участь в Антитерористичній операції на Сході України. Остання військова посада з 24 квітня 2021 року : стрілець - помічник гранатометника Механізованого відділення Механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону ВОС 14-ої окремої механізованої бригади ОК «Захід» ЗСУ. Його життєве гасло було таким: «Рухаюся тільки вперед!» Його знали, як доброго, веселого та відповідального бійця. Військовослужбовець загинув 18.05. 2022 року під час виконання бойового завдання в с. Яковлівка під м. Бахмут Донецької області, в результаті ворожого обстрілу. Сотні земляків прийшли до собору Петра та Павла, щоб віддати данину шани і поваги Герою. Поховали його з військовими почестями на кладовищі «Нове» в м. Костопіль. У Дмитра залишились мама, брати і сестри

Микита Рожков

1994 - 2024

Микита Рожков

1994 - 2024

Студент спеціальності “Комп’ютерна інженерія”. Народився Микита 3 грудня 1994 року у м. Луганськ. Проживав у м.Сарни. Закінчивши 9-й клас Сарненської НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г.Шевченка (нині ліцей), з 2010 по 2014 роки навчався у Сарненському ВПУ-22. В 2014 році Микита пішов на контрактну службу у 12-й інженерний полк м.Новогорад-Волинський (нині м.Звягель), після чого продовжував службу в 56-му мотопіхотному батальйоні м. Суми. З початку АТО неодноразово брав участь в бойових діях на Сході країни. Зокрема в районі села Весела Гора Слов'яносербського району Луганської області, на Запоріжському напрямку, на Херсонщині. В 2015 році навчався на сапера в м. Кам’янець-Подільський. З 2018 року Микита здобував освіту в Одеській військовій академії на факультеті ракетно-артилерійського озброєння. З 2021 року заочно навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю –комп'ютерна інженерія. З березня 2021 року Микита проходив службу за контрактом в лавах 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Останнє перебування на посаді: навідник 3-го ГШВідд 1-го ГШВ 5-ої гірсько-штурмової роти 2-го гірсько-штурмового батальйону в/ч А1556 (14 окрема механізована бригада). Мав позивний «Лис». Відданий своїй справі, відповідальний, найкращий друг, який вмів завжди підтримати та в будь-який час прийти на допомогу. Загинув солдат Микита Рожков 1 травня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі с. П’ятихатки, Запоріжської області. Під час переміщення на рубежі оборони, ворожий дрон передав координати пересування, спрацювала ворожа артилерія. У Героя залишились батьки та молодший брат. Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.Указом Президента України №465/2024 Захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Указом Президента України солдата Рожкова Микиту Олександровича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Богдан Рокицький

1995 - 2022

Богдан Рокицький

1995 - 2022

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Рокицький Б.В. народився 10 січня 1995р. в місті Рівне. Рокицький Богдан навчався в коледжі за професією «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування» в період 2010-2013рр. у групі №10. Майстром виробничого навчання був Нестерчук Василь Володимирович, який сказав: «Група, де навчався Богдан нараховувала 29 учнів. Це був дружній колектив. Богдан навчався вище середнього бала, обраний фах опановував старанно, був спокійним, розважливим та ввічливим учнем. На державному кваліфікаційному екзамені отримав ІV розряд». Пані Ірина, мати Богдана, сказала: «Богдану подобалося навчатися в коледжі більше, ніж в школі, викладачі ставилися прихильно, намагалися підтримати сина у теоретичному і практичному навчанні, що йому дуже імпонувало». Богдан Васильович з перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну став на захист незалежності та територіальної цілісності нашої Батьківщини. Отримав звання солдата стрільця-снайпера другого механізованого відділення першого механізованого взводу третьої механізованої роти військової частини А4279. Мав позивний «Швидкий». Пані Ірина розповіла: «Богдан був переконаний, що повинен йти захищати нашу країну». Він казав просто: «Хто, як не я? Я піду». Спочатку він місяць навчався, бо не мав досвіду військової служби, на Рівненському полігоні. Потім вирушив разом з побратимами в зону бойових дій в місто Лисичанськ Сєвєродонецького району Луганської області. «Нічого не розповідав про війну, намагався все тримати в собі, не хотів засмучувати батьків. Казав, що не треба читати новини, щоб не засмучуватися і не вірити всьому, що пишуть. Син мав поранення ноги, лікувався, проходив реабілітацію в Рівненському госпіталі. Просила його залишитися, а він сказав: “Я маю повернутися до своїх”. Цього разу він потрапив на Херсонщину. 6 жовтня – це останній раз, коли говорила із сином по телефону, не сказав, що йде на завдання, просто – “До зв’язку”. Більше не телефонував. Вже 15 жовтня зателефонували і сказали, що син серед зниклих безвісти». Родина розпочала пошуки Богдана, вірили, що він живий, можливо, у полоні. Але інформації не було. Потім повідомили батьків, що знайшли могилу з 13 загиблими і серед них був Богдан Рокицький. Могила, в якій покоїлися українські військові була замінована російськими окупантами», – розповіла пані Ірина. Рокицький В.Б. загинув 9 жовтня 2022р. в районі села Давидів Брід Бериславського району Херсонської області. Обставини загибелі: виконував бойове завдання, під час якого попав під обстріл ворожих військ та отримав, травми несумісні із життям. Лише 20 грудня 2022р. тіло Рокицького Богдана перевезли в Кривий Ріг, де його опізнали батьки за браслетом і по кофтою, які він любив носити. «Богдан зустрічався з дівчиною, збиралися одружитися. Вона подарувала йому браслет і саме за цим браслетом ми і впізнали нашого хлопчика», – розповіла пані Ірина. Похований на кладовищі «Нове» «Алеї Героїв» міста Рівного.

Ярослав Романов

1983 - 2022

Ярослав Романов

1983 - 2022

Випускник спеціальності "Землевпорядкування та кадастр". Ярослав Романов (псевдо «Друг Самурай») (27.10.1983 – 01.04.2022) – мешканець м. Виноградів Закарпатської області, боєць ДБ «Сонечко», випускник 2009 року спеціальності «Землевпорядкування та кадастр» (Закарпатський навчально-консультаційний центр).1 квітня 2022 року під час виконання дводобового рейдового завдання, героїчно стримуючи ворожу танкову колону – загинув, виконуючи бойовий обов’язок

Віктор Романюк

1978 - 2024

Віктор Романюк

1978 - 2024

Студент спеціальності "Екологія". Віктор народився 6 лютого 1978 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №18, а згодом – у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання працював будівельником, згодом став підприємцем – відкрив власну перукарню. У серпні 2024 року Віктора Романюка мобілізували до лав Збройних сил України. На жаль, солдат Віктор Романюк загинув 17 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у Курській області на території держави-агресора. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. У Захисника залишилися дружина і троє дітей.

Ілля Ромаш

1988 - 2024

Ілля Ромаш

1988 - 2024

Випускник Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу НУВГП

Володимир Россінський

1983 - 2024

Володимир Россінський

1983 - 2024

Випускник спеціальності "Водопостачання та водовідведення"

Дмитро Россоха

1989 - 2025

Дмитро Россоха

1989 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Россоха Д.В. народився 8 листопада 1989р. в місті Рівне. Навчався у загальноосвітній школі № 23. Дмитро Володимирович здобував освіту за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтогазопереробної промисловості» в період 2005-2009рр. Класним керівником була Кравчук Тетяна Володимирівна. Россоха Дмитро працював у сфері ремонту та фарбування автомобілів. Він дуже любив свою справу, доводивши кожне авто до досконалості. У березні 2022р. Дмитро Володимирович добровільно вирушив до центру комплектування військових, щоб стати на захист України. Упродовж трьох років безперервно служив , ненарікав на труднощі та небезпеку, завжди наголошував, що робить все заради родини та України. Россоха Д.В. загинув 9 червня 2025р. на Дніпропетровському напрямку, виконуючи бойове завдання. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного 30 вересня 2025р.

Максим Рубан

1992 - 2024

Максим Рубан

1992 - 2024

Випускник спеціальності "Облік і оподаткування"

Дмитро Рубашевський

1991 - 2022

Дмитро Рубашевський

1991 - 2022

Студент спеціальності "Агрономія". Народився 25 грудня 1991 в місті Брест, Білорусь. Прадід — українець. Свій бойовий шлях «Ганс» розпочав у 2016 році, приїхавши з білоруського Бреста в Україну, щоби захищати Україну від російської навали. 3 березня по квітень 2016 року був у лавах батальйону ОУН. 3 квітня 2016 по червень 2018 року воював у складі Першої Окремої штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор", був командиром 2-го взводу. Воював у найгарячіших точках на той час, таких як шахта "Бутівка", Піски, Авдіївка. На «Ганса» покладався і цілковито довіряв його командир «Да Вінчі». За героїзм та відвагу в грудні 2017 року нагороджений орденом "Народний Герой України". Двічі поранений. 3 червня 2018 по червень 2019 року воював у складі 8-го окремого батальйону Української добровольчої армії, ДШГ «Ведмеді» під керівництвом Олександра Кравцова, позивний «Ведмідь». Під час виконання бойового завдання на Широкінському напрямку 2019 року зазнав важкого поранення, внаслідок чого втратив око. Дмитро був командиром диверсійної групи, яка виконувала бойові завдання за лінією розмежування, беручи участь у штурмах позицій і диверсійних заходах. Втрата правого ока і пошкодження лівого не завадили другу «Гансу» виходити і працювати вночі в тилу противника. 3 серпня 2020 року служив у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. У липні 2019 року нагороджений нагрудним знаком "Знак пошани" міністром оборони України. Також за дорученням секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олексія Данілова у вересні 2021 року нагороджений відзнакою РНБО України III ступеня, за порятунок життя побратима. Повномасштабне вторгнення зустрів у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Дмитро, бувши солдатом, входив до тактичної групи, яка проводила вилазки в тил противника. Саме у складі ротно-тактичної групи він зі своїми побратимами зустрічав ворога на підході до села. Ганс, вистріливши зі стугни, поранив командира тактичної групи російського батальйону, завдяки чому командира згодом ліквідували.Загинув у боях з агресором поблизу села Ізюмське на межі Луганщини й Харківщини, коли стріляв у російського солдата. Рубашевський подумав, що той мертвий, а окупант виявився пораненим. Залишилась дружина і дворічна дочка.

Михайло Рудий

1985 - 2025

Михайло Рудий

1985 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Рудий М.Т. народився 20 грудня 1985р. в селі Вишеньки Острозького району Рівненської області. У 1988р. переїжджає разом з батьками до міста Рівне. Навчався у школі № 13. Рудий Михайло здобував освіту за професією «Монтажник санітарно-технічних систем і устаткування. Електрозварник ручного зварювання» в період 2022-2024рр. у групі №19. Отримав диплом ІV розряду. Майстром виробничого навчання був Дудко Володимир Дмитрович, який сказав: «Рудий Михайло – це мій учень, він навчався добре, цікавився обраною професією, товаришував з одногрупниками». Михайло Тарасович проживав та працював в Рівному. Його знали як спокійну, добру, щиру людину, яка завжди приходила на допомогу, він був порядним, щирим та людяним. Рудого Михайла мобілізували до лав ЗСУ 10 лютого 2025р. Виконував бойові завдання у найгарячіших місцях фронту – спочатку Сумщина, а згодом на території Курської області. Під час виконання бойового завдання на Курському напрямку, внаслідок ворожого мінометного обстрілу 30 травня 2025р. отримав важке поранення. Протягом 19-ти днів лікарі боролися за життя українського військового спочатку у лікарні Києва, а потім в Івано-Франківську. «Син мріяв повернутися додому. Хотів жити, творити, любити, бути поруч з рідними. Понад усе вірив у Перемогу України, віддавши найдорожче. Мого Михайла пам’ятатимуть як сина, брата, друга і Героя, чия відвага та любов до України назавжди залишиться у серцях», – сказала пані Євгенія Платонівна, матір Михайла. Рудий М.Т. помер 18 червня 2025р. у лікарні після важкого поранення. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Валерій Рудишин

1981 - 2025

Валерій Рудишин

1981 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Валерій народився 4 січня 1981 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №26, а згодом здобув фах електрогазозварника у професійному-технічному училищі №10. У 2015 році був учасником антитерористичної операції. Згодом працював на підприємстві «Захід-Метал» неподалік Рівного. У липні 2025 року Валерія Рудишина мобілізували до лав Збройних сил України. На жаль, 44-річний матрос Валерій Рудишин загинув 1 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати та передати рідним для гідного поховання. У Захисника залишилися дружина, двоє дітей та сестра.

Андрій Руссу

2003 - 2022

Андрій Руссу

2003 - 2022

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Андрій Руссу народився 12.06.2003р. в с. Доброжанівка Миколаївської області. У 2006 р. сім’я переїхала жити в село Садки Рівненської області. У 2009р. Андрій пішов до 1 класу Головинської ЗОШ I – III ступенів. Навчався добре. Найбільше з усіх предметів любив урок фізкультури, тому з величезним бажанням їздив на змагання. Брав активну участь у шкільних заходах і спектаклях, виконував роль Діда Мороза на Новорічному святі. Навчався в школі лише до 9 класу. З 2018р. продовжив навчання у ВСП «Костопільський будівельно- технологічний фаховий коледж НУВГП» за спеціальністю «Штукатур,лицювальник,плиточник, маляр». Андрій був старостою групи. Викладачі та майстри позитивно оцінювали його успіхи у навчанні. Впродовж навчання встигав ще й працювати: шліфував каміння у місцевого підприємця, працював на Бош-сервісі. Навчання в коледжі закінчив у 2021р. Восени 2021р. Андрія призвали на строкову службу у Військово - морські сили ЗСУ. Служив в м. Очаків Миколаївській області, був мотористом на судні. Андрієві дуже подобалася служба і він підписав контракт на продовження. 5 червня 2022 року рідні отримали страшну звістку: їх син та онук віддав своє молоде життя в боротьбі з російськими окупантами . Це сталося в акваторії Чорного моря. Саме там наш відважний земляк у складі тактичної групи вів бойові дії з ворогом. 16 червня жителі Головинської територіальної громади та мешканці міста Костопіль попрощалися зі своїм земляком, жителем села Садки, Андрієм Руссу. Поховали Героя на міському кладовищі «Нове» м. Костопіль.

Юрій Савич

1992 - 2024

Юрій Савич

1992 - 2024

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Сергій Савтира

1974 - 2023

Сергій Савтира

1974 - 2023

Випускник спеціальності "Промислове та цивільне будівництво". Сергій народився і виріс в мальовничому с. Моквин, на Березнівщині. Змалечку був дуже вихованим і чемним, з медаллю закінчив школу, а за тим вступив на будівельний факультет Рівненського інституту водного господарства. Після його закінчення влаштувався в Рівному на роботу, одружився, виховував дітей. Сергій був надзвичайно добрим та спокійним. Призваний на військову службу в жовтні 2022 року, отримавши повістку, старший лейтенант без вагань став на захист України. Сергій мав звання старший лейтенант і після навчання у Львівській Академії сухопутних військ в підрозділі інженерно-саперні війська був призначений офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу. 48-річного старшого лейтенанта Сергія Савтири не стало 16 січня 2023 року. Рішенням Рівненської міської ради №3611 від 10.08.2023 Савтирі Сергію Миколайовичу присвоєно звання “Почесний громадяни міста Рівного”.

Михайло Савчук

1980 - 2023

Михайло Савчук

1980 - 2023

Випускник спеціальності "Промислове та цивільне будівництво". 30 липня 2023 року під час артилерійського обстрілу з боку противника в районі Серебрянського лісу Луганської області, загинув військовослужбовець Національної гвардії України - Михайло Савчук з Острога. Герою назавжди залишиться 42 роки.

Сергій Савчук

1992 - 2022

Сергій Савчук

1992 - 2022

Випускник спеціальності "Гідротехнічне будівництво". Сергій народився 10 листопада 1992 року в м. Рівне, навчався у НВК № 12 та ліцеї «Елітар». Після закінчення військової кафедри Сергія призвали на службу в 2014 році у прикордонні війська. У квітні 2022 року Сергія знову призвали до лав Збройних Сил України. Старший лейтенант, командир взводу, виконував обов'язки командира роти 24 механізованої бригади імені короля Данила. Бойовий шлях: Донецька та Херсонська область. Загинув 21 січня 2023 року під час ведення бойових дій в районі Соледару на Донеччині. Назавжди залишиться у пам'яті відповідальним, чесним, мужнім, щирим сином, батьком і братом.

Ігор Салій

1995 - 2022

Ігор Салій

1995 - 2022

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Ігор Салій народився 24.07.1995 року у м. Костопіль. У 2012 р. закінчив Костопільську загальноосвітню школу № 4. В період 2012– 2013рр. продовжив навчання у ВСП «Костопільський будівельно – технологічний фаховий коледж НУВГП» за професією «Столяр будівельний». З 30 жовтня 2013 року проходив строкову військову службу в ЗСУ у військовій частині «А-2730» м. Артемівськ Донецької області. З 2020 році продовжив службу, але вже за контрактом, у м. Львів. Брав участь в Антитерористичній операції до осені 2021року. З 1 грудня 2021р. по 12 січня 2022р. навчався за програмою підготовки «Фахова підготовка ВОС -135 ( навідник)» у Навчальному центрі ДШБ № 199. Ігор проходив службу 80-ій окремій десантно – штурмовій бригаді Збройних сил України. 28 лютого рідні отримали страшну звістку: їх син та брат загинув від рук російських окупантів на Миколаївщині, під час виконання службового обов’язку . Панахиду за загиблим воїном відправили у храмі Святих Апостолів Петра і Павла 28 березня . З військовими почестями Ігора поховали на Алеї Героїв на Новому міському кладовищі в м. Костопіль.

Юрій Самчук

1990 - 2023

Юрій Самчук

1990 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Столяр-будівельний» в період 2007 – 2008 рр. Загинув під час штурму ворожих позицій внаслідок мінометного, артилерійського обстрілів. Він був гранатометником взводу морської піхоти.

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності