mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Конкурс на заміщення ректора

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Владислав Ніколаєв

1996 - 2022

Владислав Ніколаєв

1996 - 2022

Випускник спеціальності "Право". Владислав Давидович Ніколаєв народився 14 жовтня 1996 року та виріс у місті Рівному. Випускник спеціальності «Право» Навчально-наукового інституту права та гуманітарних наук НУВГП (м. Рівне), який здобув фах юриста та закінчив військову кафедру університету. Окрім юридичної освіти, мав хист до підприємництва — розвивав власну справу (столярне виробництво, цех із пошиття спецодягу) та планував опанувати сферу IT. Захоплювався музикою і професійно грав на фортепіано. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році став на захист країни. Спочатку перебував у лавах територіальної оборони, а згодом як лейтенант боронив південні рубежі України (Херсонський та Миколаївський напрямки). Лейтенант Владислав Ніколаєв загинув 10 листопада 2022 року у віці 26 років поблизу села Новопетрівка Миколаївської області внаслідок підриву автомобіля на ворожій протитанковій міні.

Андрій Новак

1979 - 2023

Андрій Новак

1979 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився Новак А.В. 16 вересня 1979р. в місті Рівне. Навчався спочатку в Загальноосвітній школі № 26, а потім – в школі № 27, де отримав свідоцтво про здобуття базової середньої освіти. Новак Андрій здобував освіту в коледжі за професією «Апаратник. Слюсар-ремонтник» в період 1994-1997рр. в групі № 4. Отримав ІІІ розряд. Майстром виробничого навчання була Крейдер Лариса Анатоліївна, класним керівником – Приймачук Галина Іванівна, яка сказала: «Андрій Новак був спокійним, дисциплінованим та розумним учнем. Дуже шкода, що гинуть найкращі сини України». Продовжив навчання у Рівненському державному гуманітарному університеті (РДГУ), де опанував спеціальність «Практичний психолог, вчитель правознавства». Дружина Новака Андрія пані Катерина сказала: «Справу батька продовжує наша 17-річна донька Олександра, яка також навчається на практичного психолога в РДГУ. Чоловік був дуже емоційним, імпульсивний, завжди був дуже активним, допомагав людям. Певний період ми з Андрієм працювали разом, він був дуже хазяйновитим, навіть педантичним намагався все тримати під контролем, завдання і задачі, які стояли перед ним виконував завжди чітко і зважено. Надзвичайно амбітний Андрій тривалий час працював експедитором, а останнім часом завскладом. Проте все змінилося із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну…». В січні 2023р. Новак А.В. пішов добровольцем захищати незалежність України в лавах ЗСУ. «Чоловік не служив в армії, але не міг спокійно спостерігати за всіма військовими подіями», – сказала пані Катерина. Спочатку Андрій навчався на Рівненському полігоні та згодом був переведений у місто Чорноморськ Одеської області у військову частину, а вже звідти потрапив на навчання у Польщу. Після навчання в Польщі повернувся у Чорноморськ, де служив у морській піхоті. Командир військової частини, в якій служив Новак Андрій сказав: «За нетривалий час навідник морської піхоти, матрос Новак Андрій Васильович дуже добре зарекомендував себе, був надзвичайно вмотивованим, міг стати відмінним кадровим військовим». Пані Катерина розповіла: «Військова справа Андрію подобалася і вдавалася. Зауважу, що за два місяця він вже був командиром бригади, правда офіційно документи ще не були готові, але всі функції виконував. Андрій дуже переживав за своїх солдатів, опікувався ними, наче квочка. Він був надзвичайно відповідальним, як говорив командир: “Одним із найкращих”». Загинув Новак А.В. 5 червня 2023р. під час штурмових дій в районі населеного пункту Велика Новосілка Волноваського району Донецької області. Тривалий час рідні військового не знали, що з ним відбулося: в списках полонених та загиблих не значився. Лише завдяки пошукам родини та експертизі ДНК було встановлено особу. Похований на кладовищі «Нове» на «Алеї Слави» міста Рівного 31 серпня 2023р. Товариш Новака Андрія Тарас сказав: «Ми з Андрієм знайомі з 1989р., з того часу, як переїхали жити в один мікрорайон міста Рівне. Він завжди казав: “Тарас, я поряд, як би не було важко”. Андрій дуже пишався тим, що пішов захищати незалежність України. Гордий з того, що знав таку людину як Андрій». Рішенням міської ради Новаку А.В. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 4669 від 14 березня 2024р.

Олександр Новак

1968 - 2024

Олександр Новак

1968 - 2024

Випускник спеціальності «Технології захисту навколишнього середовища». Олександр народився 02.06.1968 році в селі Голубне Березнівського району. З дитинства мешкав у Костополі. Закінчив Костопільську середню школу №1 імені Т. Шевченка у 1985 році. Тривалий час займався підприємницькою діяльністю. У 2017 вступив до лав Збройних сил України за контрактом. Виконував бойові завдання на території Донецької, Луганської, Запорізької, Сумської та Чернігівської областей. Був командиром розвідувального відділення, командиром бойової машини. За віддану службу нагороджений численними медалями та відзнаками. У 2020 році поступив на 1 курс заочної форми навчання до Національного університету водного господарства та природокористування, за спеціальністю «Технології захисту навколишнього середовища». У червні 2025 року закінчив навчання, здобув кваліфікацію бакалавра із «Технології захисту навколишнього середовища». У вересні 2025 року вступив на перший курс магістратури вище зазначеної спеціальності. Після загибелі у лютому 2023 року депутата Костопільської міської ради Андрія Корнійчука Олександр Новак посів його місце у сесійній залі, але через військову службу на сесіях він був усього кілька разів. 23 травня 2026 року Олександр Новак загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новгород-Сіверський Чернігівської області. 29 травня 2026 року Костопільська громада попрощалася з загиблим героєм. Його відспівали у храмі Святих Апостолів Петра і Павла, поховали на «Новому» кладовищі у Костополі.

Петро Новицький

1999 - 2023

Петро Новицький

1999 - 2023

Випускник спеціальності "Науки про Землю (Геологія)". Петро народився у місті Рівне, закінчив військову кафедру. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, добровольцем пішов у Збройні Сили України. Коли розпочалася війна, пройшов двомісячну підготовку у Львові та вирушив у зону бойових дій. Служив командиром взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного абезпечення в/ч А4123. Проводив евакуацію своїх побратимів. Отримав поранення, несумісні з життям, де і загинув 01 квітня 2023 року. Петро із честю виконував обов'язок, захищаючи свою державу, до останнього подиху залишився вірним присязі, українському народові та Україні.

Сергій Ноготков

1981 - 2024

Сергій Ноготков

1981 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Ноготков народився 31 грудня 1981р. в місті Рівне. Навчався у Загальноосвітній школі № 2. Сергій Анатолійович здобував освіту в коледжі за професією «Слюсар-сантехнік, газозварник» у період 1997-2000рр. в групі №12. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстрами виробничого навчання були Нестерчук Василь Володимирович і Чумак Володимир Васильович. Класним керівником – Солодовнікова Тетяна Василівна. Після навчання працював у житло-комунальному підприємстві, у приватній компанії, яка займається прокладанням сантехніки та комунікацій. Пан Віктор, брат Сергія, розповів: «Сергій був м’яким, спокійним, неконфліктним, він не хотів нікого турбувати, бо завжди був готовий зробити все сам, щоб тільки не створювати незручностей іншим. Брат прагнув допомагати іншим і бути корисним. Сергій мав 10-річного сина, мав дружину Олександру». «Чоловік був добрим, люблячим і турботливим, дбав про мене і мою матір, а також і про свою, на жаль батько його помер», – сказала пані Олександра, дружина Сергія. Ноготкова Сергія мобілізували влітку 2024р., боронив Україну на Донеччині. «Він служив на Торецькому напрямку, бачив та відчував на собі всі обставини війни: постійні обстріли, скиди з дронів, небезпечні гази і не тільки… Під час одного з обстрілів отримав контузію та важке поранення, що потребувало тривалого лікування. Сергій лікувався в госпіталі, проходив реабілітацію. Але, на жаль, травми дали про себе знати…», – мовив пан Віктор. Ноготков С.А. помер 29 листопада 2024р. від отриманих поранень. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Григорій Окерешко

1970 - 2024

Григорій Окерешко

1970 - 2024

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Електрослюсар» в період 1991 – 1992 рр. У війську обіймав посаду стрільця-санітара механізованого батальйону. Загинув в бою внаслідок мінно-вибухової травми, поблизу населеного пункту Хромове Бахмутського району на Донеччині, віддавши своє життя за вільну Україну.

Андрій Ольшанський

1990 - 2024

Андрій Ольшанський

1990 - 2024

Випускник спеціальності "Автоматизоване управління технологічними процесами". Закінчив Костопільську школу №4 і вступив на навчання у НУВГП. В університеті пройшов військову підготовку, а у серпні 2014 року пішов добровольцем в АТО, до вересня 2015 виконував бойові завдання на Донеччині у складі батальйону «Горинь». Повістку одержав 23 лютого 2022 року, наступного дня чоловік уже був у складі 130 окремого розвідувального батальйону. З січня 2023 року Андрій воював на Запорізькому напрямку. У жовтні 2024 його підрозділ перекинули на Курський напрямок. Одержав осколкове поранення. 26 жовтня під час евакуації поранений боєць загинув біля Павлівки на Сумщині.

Олександр Омельчук

1990 - 2017

Олександр Омельчук

1990 - 2017

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Олександр, механік-водій загинув під час виконання бойового завдання в зоні АТО.

Костянтин Опальчук

1993 - 2025

Костянтин Опальчук

1993 - 2025

Випускник спеціальності “Промислове та цивільне будівництво”. Костянтин народився 17 вересня 1993 року на Кіровоградщині. Коли йому було два роки, родина переїхала до Рівного, де він і виріс. Навчався у кількох школах, закінчив Обласний науковий ліцей в Рівному. Вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування, де також пройшов військову кафедру й отримав звання молодшого лейтенанта. Працював інженером-будівельником у будівельній компанії «Західспецмонтаж». У березні 2022 року Костянтина мобілізували. Служив спершу сапером у 104-й бригаді Сил територіальної оборони, згодом — у Національнальній гвардії України. 2024-2025 роках брав безпосередню участь у відсічі збройної агресії на Покровському напрямку. На жаль, 31-річний майор Костянтин Опальчук помер під час проходження військової служби 20 липня 2025 року внаслідок травм отриманих у ДТП.

Роман Орешняк

1993 - 2026

Роман Орешняк

1993 - 2026

Випускник спеціальності “Будівництво”. Роман Орешняк народився 13 лютого 1993 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №25, а згодом здобув професію будівельника у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання працював у будівельній сфері. У березні 2022 року Романа Орешняка мобілізували до лав Збройних сил України. На жаль, 33-річний старший лейтенант Роман Орешняк загинув 17 серпня 2026 року на Донеччині. У Захисника залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Віталій Орліч

1998 - 2023

Віталій Орліч

1998 - 2023

Випускник Рівненського автотранспортного фахового коледжу НУВГП

Олексій Осадчий

1977 - 2024

Олексій Осадчий

1977 - 2024

Випускник спеціальності "Водопостачання і каналізація". Олексій Осадчий - житель Рівного, інженер-будівельник за фахом, працював проєктантом у філії Науково-проектного інституту хімтехнологій. Потому чоловік працював інженером у "Здолбунівкомуненергії". У серпні 2023 року пішов добровольцем. 20 лютого Олексій Осадчий помер у медпункті на Донеччині.

Геннадій Осіян

1977 - 2024

Геннадій Осіян

1977 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився Осіян Г.М. 29 березня 1977р. на Черкащині. Осіян Геннадій здобував освіту за професією «Монтажник технологічного обладнання і звʼязаних з ними конструкцій; електрозварювальник ручної зварки» в період 1992-1995рр. у групі №2. Отримав диплом ІІІ розряду монтажник та диплом ІІ розряду електрозварювальник. Майстрами виробничого навчання були Кобилінський Сергій Павлович і Догойда Зіновій Семенович. Після навчання Геннадій Михайлович працював в Україні та у Польщі. В перші дні повномасштабного вторгнення росії залишив роботу у Польщі та повернувся на Батьківщину. «Коли Геннадій приїхав додому, то відразу пішов до ТЦК. Він хотів захистити свій дім, батьків, сім’ю. Брат кілька разів звертався в ТЦК, аби його взяли до війська, але відповідь була одна: “Чекайте” і він чекав. А в листопаді 2022р. його мобілізували», – розповіла пані Марія, сестра Геннадія. Осіян Геннадій долучився до лав ЗСУ в один день з племінником, які були завжди на зв’язку з родиною. Рідним про службу розповідали не багато, все тримали у таємниці, особливо місце дислокації, завдання. Пан Павло, швагро Геннадія, сказав: «Він зізнавався, що було не просто. Особливо важко було дивитися, як ворожі ракети руйнують будинки, забирають людські життя на Запоріжжі. Нічого легкого на службі не було, але Геннадій не нарікав. Адже розумів, що це його обов’язок, його рішення та вибір, його життєва позиція». «Біль інших – болів Геннадію найбільше. Бо таким був за вдачею: добрим, справжнім, з добрим серцем, готовим на все заради інших», – мовила пані Алла, мати Геннадія. У липні 2024р. Геннадій Михайлович отримав відпустку та їхав додому, щоб зустрітися з родиною та племінником, який отримав поранення. Пані Алла розповіла: «Син погано почувався, захворів під час служби на Запоріжжі. Говорив, що не впевнений, що доїде додому. Приїхавши у Рівне, відразу потрапив у реанімаційне відділення лікарні. Цілий місяць його намагалися врятувати лікарі, робили все можливе, але серце Геннадія не витримало…». Осіян Г.М. помер 13 серпня 2024р. в лікарні Рівного. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Віталій Остапчук

1991 - 2025

Віталій Остапчук

1991 - 2025

Віталій народився 3 липня 1991 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №3, а згодом здобув вищу освіту на механічному факультеті Національного університету водного господарства та природокористування. Після навчання працював у різних сферах – від логістики до будівництва, їздив на заробітки до Польщі. У січні 2025 року Віталія Остапчука мобілізували до лав Збройних сил України. На жаль, 33-річний молодший лейтенант Віталій Остапчук загинув 13 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині. Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти – лише нещодавно його тіло ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. У Захисника залишилися батьки та брат.

Олександр Охрімчук

1991 - 2022

Олександр Охрімчук

1991 - 2022

Студент спеціальності "Галузеве машинобудування". Олександр народився 31 липня 1990 року у місті Здолбунів. Навчався у Здолбунівській ЗОШ №4. У 2017 році поступив у НУВГП за спеціальністю «Галузеве машинобудування». Коли 24 лютого в нашу країну прийшла війна, то Олександр відразу пішов у військкомат. А 28 квітня 2022 року Олександр разом з іншими пішов захищати Батьківщину. 9 червня 2022 року прийшла звістка, що солдат Олександр Охрімчук загинув під час мінометного обстрілу противником наших позицій у населеному пункті Врубівка Луганської області.

Олександр Павловський

1983 - 2022

Олександр Павловський

1983 - 2022

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Олександр Павловський народився 27 червня 1983 року, мешканець м. Костопіль, на боротьбу з ворогом став у березні 2022 року. Свій військовий обов’язок ГЕРОЙ виконував мужньо та самовіддано, захищаючи рідну Україну, кожного нас з вами. Олександр Павловський, розвідник-радіотелефоніст відділення збору та обробки даних розвідки, загинув 6 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в районі н.п.Площанка, Сватівського р-ну, Луганської області. Навчався Олександр в Костопільській гімназії, потім «Костопільський будівельно – технологічний фаховий коледж НУВГП» за професією «Столяр будівельний». В 2001 – 2003 рр. проходив строкову службу в десантноштурмових військах. В мирний час Олександр займався підприємницькою діяльністю, мріяв про власний бізнес і відкрив кафе «Аврора». Був дуже талановитою людиною, мав золоті руки. Він працював би, як завжди, на благо своєї сім’ї, виховував би двох доньок… Сотні земляків зібрались, щоб помолитись за душу БІЙЦЯ та провести в останню його земну дорогу. Олександра поховали поруч з іншими Героями на місцевому кладовищі.

Віктор Пантелеймонов

1992 - 2023

Віктор Пантелеймонов

1992 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Пантелеймонов В.І. народився 6 грудня 1992р. у місті Рівне. Навчався у Рівненському ліцеї № 8. Згодом сім’я переїхала на Острожчину, де він закінчив 9 класів. Пантелеймонов Віктор здобував освіту у коледжі за професією «Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електроніка)» у період 2008-2011рр. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання була Наконечна Людмила Онисифорівна, яка розповіла: «Пантелеймонов Віктор був невисокого зросту, мав гарне світле волосся. У період навчання в коледжі зарекомендував себе, як дисциплінованим, відповідальним та ввічливим учнем. Він не пропускав навчання без поважних причин, навчався добре. Матір Віктора постійно цікавилася та турбувалася успішністю та дисципліною сина, завжди була присутня на батьківських зборах. Навіки слава герою України». Пані Наталія, мати Віктора, сказала: «Син відслужив строкову службу в армії на Київщині, а коли повернувся поїхав працював за кордоном, повернувшись працював у Рівному на складах. Віктор був дуже добрим, веселим, чесним, справжнім хлопцем. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у військомат, де йому сказали чекати, він ще кілька разів ходив, бо хотів захищати нашу землю разом з чоловіком сестри, який боронив Україну у період АТО та перебував на військовій службі. Мобілізували сина наприкінці вересня 2022р. Отримав звання старшого солдата». «Хто як не я, буде захищати нашу землю», – казав Пантелеймонов Віктор. «Про службу син не розповідав. Натомість надіслав рідним пісню “Дике поле”, щоб все зрозуміли. Та не це лякало. Найстрашніші були для родини останній рік і три місяці, коли ми не знали, що з Віктором», – додала пані Наталія. Пантелеймонов В.І. загинув 15 січня 2023р. на Донецькому напрямку. Пані Наталія розповіла про обставини загибелі сина: «Увесь цей час син вважався зниклим безвісти. Ми не знали нічого, де він, що з ним, жодної інформації. Лише зараз нам зателефонували й сказали, що є збіг ДНК. Пів року тому тіло нашого сина та його побратима знайшли наші військові й повернули додому, аби рідні могли достойно провести його у останню земну дорогу». Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного 13 квітня 2024р.

Олег Пархомчук

1975 - 2024

Олег Пархомчук

1975 - 2024

Випускник спеціальності "Державна служба". Народився 14 березня 1975 року у Рівному, закінчив місцевий ліцей №13. В НУВГП він навчався за спеціальностями «Облік та аудит» отримав спеціальність «Бухгалтер», а за тим опанував спеціальність «Державна служба». Олег Пархомчук працював заступником директора з фінансів та економіки Рівненського авторемонтного заводу. Чоловік доєднався до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення, служив у територіальній обороні. У липні 2024 року підрозділ перевели на Херсонщину, а потім — на Куп’янський напрямок. "Олег не мав до війська ніякого відношення, але в перші дні війни не міг просто бути дома – добровольцем записався до Рівненської тероборони, ніс службу поблизу Білоруського кордону. Це було його рішення йти захищати свою країну, своїх дітей. Його старший син Сашко закінчив військовий університет, зараз служить на сході нашої країни. А молодший – Дмитро – перейшов до 10 класу. Олег хотів бути прикладом для своїх синів", — розповіла для пресслужби міської ради мати загиблого бійця Ніна Пархомчук. 49-річний солдат загинув 15 серпня у бою на Харківщині. Поховали бійця на кладовищі Нове.

Дмитро Паскар

1997 - 2025

Дмитро Паскар

1997 - 2025

Студент спеціальності “Машинобудування”

Максим Пастухов

1990 - 2025

Максим Пастухов

1990 - 2025

Випускник спеціальності “Фінанси та кредит”

Тарас Пастушок

1986 - 2023

Тарас Пастушок

1986 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. (24.08.1986-11.11.2023) Пастушок Т.В. народився 24 серпня 1986р. в Рівному. Навчався у Рівненській Загальноосвітній школі № 18. Тарас Васильович здобував освіту в коледжі за професією «Електрогазозварник. Електрозварник на автоматичних і напівавтоматичних машинах. Контролер зварювальних робіт» в період 2004-2005рр. у групі № 20. Майстром виробничого навчання був Оленіч Микола Олексійович. Отримав диплом ІІІ розряду. Направлений на роботу в Мале приватне підприємство «Леда», яке займається встановленням та обслуговуванням ліфтів будь-якої складності: монтаж, демонтаж, модернізацію, сервісні та пусконалагоджувальні роботи. Потім займався шиномонтажем, працював за кордоном. Пастушок Тарас отримав повістку у вересні 2022р. мав звання солдат гранатометного відділення. «Син не служив в армії, але коли отримав повістку: не ховався і не відмовлявся. Пішов служити як і багато інших чоловіків, бо так було потрібно. Про досвід військової служби говорив мало як і більшість військових намагався вберегти мамине серце. Лише, коли ситуація стала серйозною, то Тарас розповів, що отримав поранення і проходить лікування, потім сказав й про контузію. Син дуже пишався, що його відзначили за службу нагрудним знаком “Хрест хоробрих”, а ще тішився нагородним кинджалом. Він був запальний, але добрий за вдачею, йшов до кінця, щоб наблизити перемогу Україні» – розповіла мати Тараса Васильовича пані Тетяна. Пастушок Т.В. загинув 11 листопада 2023р. на Донеччині. Похований поряд у селі Гориньград Перший Рівненського району Рівненської області. Нагороджений нагрудним знаком «Хрест хоробрих», яким нагороджують військослужбовці та працівники Збройних сил України за героїчний вчинок, пов'язаний з ризиком для життя (здоров’я) під час участі у бойових діях об’єднаних, антитерористичних операцій, а також операціях з підтримання миру та безпеки, ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф, інших надзвичайних ситуацій. «Хрест хоробрих» – це одна з переліку відзнак Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Федоровича Залужного відповідно до наказу № 411 від 23 грудня 2021р., який вручають на полі бою. Отримав нагородний кинджал, яким відзначають військових, щоб вшанувати їх бойові заслуги. Рішенням Міської ради Пастушку Т.В. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 4669 від 14 березня 2024р.

Василь Пацелюк

1977 - 2024

Василь Пацелюк

1977 - 2024

Випускник спеціальності "Інженер-гідротехнік". Василь народився 9 травня 1977 року в Рівному. Закінчив військову кафедру, отримавши лейтенантське звання. Василь присвятив себе роботі у галузі будівництва, разом із дружиною ростили трьох діток – 11-річного сина та донечок 13 та 3,5 років. Василя Пацелюка направили на навчання до військової академії в Одесі. Служив на Миколаївщині та Херсонщині. За півтора роки служби Василь опинився на Покровському напрямку. Після отриманих осколкових поранень Василь приїхав додому. На жаль, отримані травми дали про себе знати – 3 липня 2024 року 47-річний старший лейтенант Василь Пацелюк помер…

Олег Перебийніс

1973 - 2024

Олег Перебийніс

1973 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Перебийніс О.В. народився 22 січня 1973р. в Рівному. Навчався в Загальноосвітній школі № 13. Олег Валерійович здобув освіту в коледжі за професією «Слюсар по ремонту апаратурного обладнання» у період 1988-1991рр. в групі №1. Отримав диплом ІІІ розряду. Майстром виробничого навчання був Малярчук Анатолій Володимирович. Мав скерування на роботу у Рівненське будівельно-монтажне управління № 1. Пані Елеонора Олегівна, дочка Олега Валерійовича, також навчалася в тому ж освітньому закладі, що й її батько, за спеціальністю «Виробництво неорганічних речовин» в період 2013-2017рр. Класним керівником була Назаренко Людмила Михайлівна, яка сказала: «Перебийніс Елеонора – моя студентка, вона була старостою групи, проявляючи активність, ініціативність, відповідальність. Отримала диплом молодшого спеціаліста з відзнакою». Перебийніс Е.О. продовжила здобувати освіту в коледжі та отримала диплом бакалавра спеціальності «Хімічні технології та інженерія» в період 2017-2019рр. Класним керівником була Козловець Вікторія Володимирівна. Пані Рима Андріївна, дружина Олега Валерійовича, також навчалася в освітньому закладі, що й її чоловік. Вона сказала: «Олег працював у Польщі водієм, але дізнавшись про повномасштабне вторгнення повертається додому 26 лютого. Він служив строкову службу в армії, тож, коли повернувся в Рівне, відразу пішов у військомат, а вже 31 травня 2022р. поїхав у військову частину». «На війну пішли діти, хлопці років по 20. Я не буду сидіти і чекати. Та й чого чекати? Щоб вони прийшли сюди під вікна? Я мушу бути там, щоб захищати Батьківщину і свою сім’ю», – говорив Перебийніс Олег. Сім’я – дружина та двоє донечок – завжди були головними для Олега Валерійовича. Він робив усе для своїх дівчат, щоб вони почувалися за ним як за кам’яною стінною. Перебийніс Олег дуже хвилювався за свою сім’ю впродовж 19 місяців військової служби, яка минала у найгарячіших точках. «Олег багато страшного побачив, багато крові, смертей. Казав, що не страшно тільки дурням, але найбільше він боявся не за себе, а за нас. Чоловік пройшов навчання, був старшим бойовим медиком. Говорив хлопцям, що не переживайте, я вас усіх позабираю. У листопаді 2023р. приїхав додому на кілька днів. І відразу повернувся на першу лінію. Почувався погано, продовжував стояти на захисті України. Він намагався усім допомогти, усіх врятувати, а сам не врятувався, отримавши поранення», – сказала пані Рима. Перебийніс О.В. помер 29 лютого 2024р., гідно виконуючи свій обов’язок із захисту незалежності України. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного. Рішенням Міської ради Перебийнісу О.В. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 4669 від 14 березня 2024р.

Валерій Переходько

1986 - 2023

Валерій Переходько

1986 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Валерій Переходько народився 08.04.1986 року в м. Костополі. Навчався в Костопільській загальноосвітній школі № 3. Мав багато друзів. Був старанним учнем, навчання давалося йому легко. Після закінчення 9 класу, самостійно вирішив продовжити навчання в Костопільському будівельнотехнологічному технікумі. Він казав: «Хочу бути будівельником, як батько». У 2004 році закінчив навчання і здобув спеціальність «Муляр.Пічник. Штукатур». Отримав диплом з відзнакою. На цьому не зупинився. В цьому ж році вступив до Костопільського будівельно-технологічного технікуму НУВГП. У 2007 році закінчив навчання, здобув спеціальність «Будівництво та експлуатація будівель і споруд». Навчався разом з братом, завжди допомагали один одному, підтримували, все планували тільки двоє. Валерій не проходив строкову службу за станом здоров’я, але мав велике бажання служити в армії. Працював у ДБК в будівельній бригаді. До лав ЗСУ був мобілізований в кінці лютого 2023 року. Служив в десантно-штурмовій роті військової частини А-1910. А 17 квітня рідні отримали страшну звістку: солдат Валерій Леонідович Переходько, стрілець десантноштурмової бригади, загинув під час виконання бойового завдання у населеному пункті Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області. Поховали Героя із військовими почестями на кладовищі «Нове» в м. Костополі. У нього залишилася улюблена донечка Єлизавета, яка дуже вірила, що тато повернеться додому живим.

mail@nuwm.edu.ua

вул. Соборна, 11, Рівне, Україна

+38 (0362) 633209

Наші координати

Скринька довіри

Повідомити про корупцію

Технічна підтримка

Контакти

Умови використання та політика конфіденційності