mail@nuwm.edu.ua
вул. Соборна, 11, Рівне, Україна
+38 (0362) 633209

Конкурс на заміщення ректора

Авторизація

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП

Головна
Студенту
Абітурієнту
Діяльність
Про НУВГП
Пошук

Головна
Герої

Слава Героям!

Олег Переходько

1973 - 2025

Олег Переходько

1973 - 2025

Студент спеціальності “Гідромеліорація”. Олег Переходько народився 1 жовтня 1973 року у місті Рівне. Навчався у загальноосвітній школі № 6, після чого здобув освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування. До повномасштабного вторгнення займався підприємницькою діяльністю. У листопаді 2024 року Герой приєднався до лав Збройних Сил України. 23 березня 2025 року 51-річний солдат Олег Переходько загинув у Луганській області. У Воїна залишилися мама, дружина, двоє доньок і брат.

Юрій Переходько

1975 - 2023

Юрій Переходько

1975 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Юрій Переходько народився 8 червня 1975 року у селі Соснове Березнівського району. Дитинство провів у селі Прислуч, де закінчив школу і у 1990 році вступив до Костопільського будівельно-технологічного технікуму. Роки навчання Юрій згадував з великою теплотою, адже юність – це найкраща пора для морально-професійного зростання і саме викладачі технікуму сприяли розвитку особистості Юрія. Після закінчення технікуму близько року працював на Костопільському домобудівельному комбінаті. Згодом розпочалися роки становлення підприємницької діяльності на теренах нашої країни і Юрій примкнув до лав людей, які займалися перегоном і ремонтом авто з країн Балтики. Ця справа захопила його і до останніх днів свого життя Юрій ремонтував автомобілі. Його пристрастю були авто марки «Мерседес». Ще з дитинства він мріяв мати такий автомобіль і завдяки працьовитості та наполегливості цю мрію вдалося здійснити. У 2000 році Юрій одружився, у 2004 - народився син Дмитро. Народження дитини спонукало чоловіка розпочати будівництво власного будинку, у якому зараз проживає сім’я. Юрій був люблячим батьком та найкращим чоловіком. 24 лютого 2022 року о 5 годині ранку сім’я прокинулася від дзвінка телефону і найстрашніших слів «…вставайте, війна почалася…» Юрій з перших днів не стояв осторонь, записався до лав тероборони, чергував на блокпостах, згодом добровольцем працював на складі медикаментів в приміщенні районної бібліотеки. 9 березня 2023 року Юрія призвали до лав ЗСУ і він, як справжній патріот своєї країни, пішов воювати. Він служив у 24 бригаді старшим розвідником роти спостереження. Загинув 11 травня 2023 року під час ведення наступальних дій та бойового зіткнення з силами противника, під час мінометного обстрілу позицій в районі населеного пункту Майорськ на Донеччині. Понад чотири місяці Юрій перебував у статусі безвісти зниклого. На жаль, його загибель підтвердили за допомогою експертизи ДНК на початку вересня 2023 року. 9 вересня 2023 року провели в останню путь Героя, відданого захисника України. Співчутливий та добрий серцем. Він був прикладом та опорою для всієї своєї родини. Добрий, щедрий, вірний... Він завжди був готовий допомогти людям, не відмовляв.

Едуард Петрик

1988 - 2026

Едуард Петрик

1988 - 2026

Едуард Петрик народився 9 червня 1988 року в Рівному. Навчався у місцевій 28-й школі, згодом – у Технікумі технологій та дизайну. Вищу освіту здобув у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Степана Дем’янчука, отримавши фах викладача фізичного виховання і спорту. Змалку захоплювався футболом. Був вихованцем дитячо-юнацької спортивної школи «Верес», а пізніше грав за футзальний клуб «Кардинал». Працював на різних посадах у Рівному та за кордоном. У травні 2025 року Едуарда Петрика мобілізували до Збройних Сил України. На жаль, 37-річний солдат Едуард Петрик загинув 10 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. В Едуарда залишилися мама, сестра та син.

Максим Пилипчук

1988 - 2025

Максим Пилипчук

1988 - 2025

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Муляр, пічник, штукатур» в період 2004 – 2006 рр. З перших днів війни пішов на службу добровольцем. Максим, розвідник-номер обслуги розвідувального відділення, загинув поблизу Глушківки Куп’янського району на Харківщині унаслідок підриву на ворожому вибуховому пристрої.

Віталій Полівко

1994 - 2023

Віталій Полівко

1994 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Полівко В.М. навчався в коледжі за спеціальністю «Монтаж і обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем і вентиляції» у період 2012-2015рр. Класним керівником була Комелькова Олена Сергіївна, яка сказала: «Віталій Полівко був доброзичливим, щирим, з гарним почуттям гумору, активним та товариським студентом. Він завжди був на позитиві та заражав позитивною енергією усіх навколо». Викладач Мінаєва Наталія Леонідівна, пригадуючи свого студента, розповіла: «Віталій був першим моїм студентом, в якого була керівником дипломного проєкту. Запам’ятався тим, що, незважаючи на те, що навчався на задовільно, завжди здавав все відповідно до встановлених термінів та вимог викладача. Навіки слава герою України». Віталій Миколайович служив старшим оператором відділення протитанкових ракетних комплексів 110 Окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безрука (військова частина А 4007) – з’єднання механізованих військ Сухопутних військ ЗСУ. Полівко В.М. загинув 10 січня 2024р. на околицях села Миролюбівка Покровського району Донецької області, виконуючи бойове завдання.

Василь Поліщук

1995 - 2022

Василь Поліщук

1995 - 2022

Студент спеціальності "Середня освіта (Історія)". Василь Поліщук народився 25 серпня 1995 року в селі Старий Іржавець Оржицької селищної громади на Полтавщині. У сім'ї він був довгоочікуваним первістком. Після закінчення загальноосвітньої школи в рідному селі в 2013 році разом із сестрою пішов до коледжу в Лубнах здобувати лісогосподарський фах, але з початком Революції Гідності покинув навчання і поїхав до Києва на Майдан. Не маючи досвіду військової служби після закінчення Революція гідності він пройшов 40-денні курси для вступу до батальйону «Дніпро-1». Через кілька місяців служби в антитерористичній операції на сході України перейшов до «Азову» бойовим медиком та переїхав до Маріуполя. Там він познайомився зі своєю першою дружиною, яка, тікаючи від війни, переїхала в Маріуполь з Донецька. У Маріуполі в нього у 2016 році народився син. І саме в районі цього міста військовий отримав своє перше поранення. 7 вересня 2017 року разом з побратимами він пішов на завдання, де його та ще трьох хлопців було важко поранено: множинні осколкові поранення — великий осколок пройшов біля серця і пробив легеню, половину якої видалили. Він відмовився від групи інвалідності: пролікувавшись місяць у клініці, побув вдома десь пів року, а потім вирішив знову повертатися на службу. У 2018 році йому вдалося переконати лікарів та повернувся на військову службу. В цей час він розлучився з першою дружиною. Ніс військову службу в складі 30-ї окрему механізовану бригаду на Житомирщині. На «нулі» він познайомився з другою дружиною Олею, яка теж є бойовою офіцеркою та служить у 30-й бригаді. Василь Поліщук пройшов службу від старшого солдату, згодом отримав звання молодшого сержанта і став головним сержантом взводу. На Звягельщині у нього у 2020 році з'явилася на світ донька Анюта. Також у 2020 році вступив на заочне відділення до Рівного у Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю історика. Початок повномасштабного російського вторгнення в Україну Василь Поліщук з побратимами зустрів на позиціях у Донецькій області. 7 квітня 2022 року отримав друге множинне осколкове поранення, однак повернувся до служби, перебував на Харківщині. Загинув 27 серпня 2022 року. Росіяни неочікувано почали атаку — неподалік їхніх позицій вискочив ворожий танк. Василь зреагував миттєво: схопив ручний протитанковий гранатомет і відкрив вогонь, перевівши увагу ворога на себе, поки побратими заправляли снаряди у зброю. Йому вдалося підбити той танк, але, як виявилося, у кущах ховався ще один танк. Цей танк влучив у мужнього воїна прямим попаданням. Він загинув миттєво, але зробив те, що збирався — виграв час для своїх побратимів, які змогли зарядити зброю і дати відсіч росіянам. 30 серпня рідні забрали тіло Василя Поліщука й повезли до Києва на кремацію, як він заповідав. 1 вересня урну з прахом загиблого воїна поховали у рідному селі на Полтавщині. 22 липня начальник Полтавської обласної військової адміністрації Філіп Пронін підписав розпорядження про перейменування вулиць Полтави, які не встигли декомунізувати. Завдяки цьому зʼявилися 7 нових назв на честь героїв, якими назвали вулиці Полтави. Так вулицю Гвардійську перейменували на вулицю Василя Поліщука.

Микола Поліщук

1973 - 2024

Микола Поліщук

1973 - 2024

Випускник Рівненського економіко-технологічного фахового коледжу НУВГП

Антон Полюхович

2000 - 2026

Антон Полюхович

2000 - 2026

Випускник спеціальністі «Право». Антон народився 8 вересня 2000 року у селі Серники Зарічненської громади на Рівненщині. До початку повномасштабної війни він був студентом. Ще до служби у війську хлопець цікавився капеланством, почав волонтерити. Антон був людиною світлої душі та надзвичайної мужності. Його шлях до війська почався не з примусу, а з поклику серця: спочатку волонтерство, капеланські курси, допомога пораненим, а згодом — свідомий вибір стати на захист Батьківщини зі зброєю в руках. Будучи молодшим сержантом та командиром відділення батальйону «Братство» у складі Спецпідрозділу Тимура ГУР МО України, Антон виконував найскладніші завдання. Він був учасником легендарних рейдів у тил ворога, зокрема на територію Каховського водосховища та на Запорізькому напрямку. За свою відвагу та професіоналізм Антон був нагороджений орденом «За мужність». Побратими згадують його як надзвичайно спокійну, добру та надійну людину. Він не просто воював — він дбав про кожного свого бійця, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. Життя Героя обірвалося 3 березня під час виконання бойового завдання на Запоріжжі. Йому було лише 25 років...

Юрій Попенко

1976 - 2020

Юрій Попенко

1976 - 2020

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Народився 4 лютого 1976 року в місті Рівне. Навчався у місцевому ліцеї №9 та ПТУ №10 (нині Рівненський автотранспортний фаховий коледж), де здобув спеціальність електрозварювальника. Довгий час працював за кордоном, а також на підприємстві у Луцьку. Став на захист Батьківщини з перших років війни на Донбасі. Починав службу в одному з добровольчих батальйонів, а згодом підписав контракт із 301-м окремим дорожньо-комендантським батальйоном (в/ч А1246). Майже п'ять років безперервно перебував у зоні проведення АТО/ООС, неодноразово продовжуючи контракт. Загинув увечері 20 листопада 2020 року в місті Сєвєродонецьк (Луганська область) під час виконання службового обов'язку з супроводження колони військової техніки через наїзд цивільного автомобіля.Похований у Рівному. На його честь у серпні 2024 року в межах програми «Рівне - місто Героїв» було відкрито меморіальну дошку на фасаді Рівненського ліцею №9.

Олександр Порадюк

1988 - 2024

Олександр Порадюк

1988 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Порадюк О.С. народився 4 березня 1988р. в місті Рівне. Навчався у Загальноосвітній школі № 12. Олександр Сергійович здобував освіту в коледжі за спеціальністю «Монтаж, обслуговування засобів і систем технологічного виробництва» у період 2003-2007рр. Класним керівником була Кухоцька Любов Андріївна, яка розповіла: «Порадюк Олександр був моїм студентом, добре його пам’ятаю. Він був лідером групи, комунікабельний, розумний юнак. Навчався добре, мав позитивні відгуки від викладачів. Лишилися про Олександра лише позитивні та гарні спогади». Після навчання був призваний на військову строкову службу, де служив у прикордонних військах. Пані Тетяна, мати Олександра, сказала: «Син працював на ливарному виробництві підприємства “Патар”. У грудні 2023р. Олександр отримав повістку, сприйняв ситуацію спокійно, розумів, що йде захищати Батьківщину. Казав: “Ухилянтом я не буду”. Син весь час захищав Україну на Запорізькому напрямку. Боєць по життю, чесний, щирий, іноді різкий Олександр завжди відстоював справедливість, не любив брехні та лицемірства. Про війну не розповідав, навіть тоді, коли розпитувала. Він оберігав від усього, що бачив сам. Лише одного разу зізнався, що було дуже важко». Порадюк О.С. загинув 27 вересня 2024р. на Запорізькому напрямку. Похований на кладовищі «Нове» «Алея Героїв» міста Рівного.

Василь Поровський

1987 - 2023

Василь Поровський

1987 - 2023

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Поровський В.В. народився 13 січня 1987р. в Рівному. Навчався у Загальноосвітній школі № 12. Василь Васильович навчався за професією «Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електроніка)» в період 2002-2005рр. у групі №17. Майстром виробничого навчання була Наконечна Людмила Онисифорівна, яка сказала про свого учня: «Поровський Василь навчався добре, заняття не пропускав, був дисциплінованим, відповідальним, ввічливим, безвідмовним, проявляв інтерес до вивчення професії, товаришував з одногрупниками, захоплювався баскетболом». Продовжив здобувати освіту в коледжі за спеціальністю «Монтаж і обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем і вентиляції» в період 2005-2008рр. Класним керівником була Пєхота Олена Василівна. У травні 2023р. Поровський Василь був мобілізований до лав ЗСУ. Пройшов військове навчання на Рівненському полігоні, а потім навчання було на Харківщині. Боронив незалежність України на Луганщині. Поровський Василь до мобілізації працював на підприємстві ТОВ «Рівнетеплоенерго». Колеги кажуть про Василя як про добру та працьовиту людину з великим серцем. «Ми разом працювали. Василь був гарною людиною, безвідмовним, на нього завжди можна було покластися щодо роботи. Часто телефонував йому, цікавився його військовою службою. Одного разу телефонна розмова різко обірвалася, а потім отримав трагічну звістку», – мовив пан Петро, колега. Пан Володимир, колега Василя, сказав: «Ми працювали на різних дільницях однієї організації. Моя дільниця – це вулиця Віденська, а Василя – вулиця Маршала Березовського. Це різні вулиці, але об’єднані в один район обслуговування мешканців, тому часто спілкувалися на професійні теми. Василь був гарною людиною, професіоналом своєї справи. Дуже шкода, що він загинув». Пані Зінфіра, сестра Василя, розповіла: «Брат був дуже спокійної вдачі, неконфліктним, одним словом був “золотою людиною”, турботливим та порядним сином. Захоплювався баскетболом, мав диплом ДЮСШ з баскетболу та І-й розряд кваліфікації, був гравцем аматорської баскетбольної ліги, а ще дуже любив собак. Василь був і залишається для мене найкращим братом». Пані Ганна, знайома Василя, сказав: «Василь був уважним, і до людей, і до тварин, і до всього, що його оточувало. Він був дуже чемним та просто людиною з великою букви». Пан Сергій, товариш Василя, поділився спогадами про друга: «Тримав з Василем телефонний зв'язок . щиро радів, коли він повертався із завдань, був дуже радий, що чув його голос. Василь був для мене як брат, бо був дуже добрим та щирим». Поровський В.В. загинув 13 жовтня 2023р. на Луганщині під час виконання бойового завдання. Вважався безвісти пропавшим. Експертиза ДНК підвердила, що тіло дійсно належить Поровському Василю Васильовичу, яке було передано під час обміну полоненими та тілами загиблих українських військових. Похований на кладовищі «Нове» «Алеї Слави» міста Рівного 7 квітня 2025р.

Микола Посільський

1989 - 2024

Микола Посільський

1989 - 2024

Випускник спеціальності "Галузеве машинобудування"

Михайло Потапович

1982 - 2025

Михайло Потапович

1982 - 2025

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Електрослюсар будівельний» в період 2000 – 2001 рр. Був старшим стрільцем-оператором стрілецького відділення. Загинув унаслідок ураження осколками під час ворожого артилерійського обстрілу в районі Часового Яру Донецької області.

Валерій Потапчук

1977 - 2023

Валерій Потапчук

1977 - 2023

Випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу НУВГП. Навчався за професією «Слюсар-ремонтник» в період 1993 – 1995рр.. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Білогорівка Бахмутського району, Донецької області, внаслідок мінометного обстрілу. Був навідником гірсько-штурмової роти військової частини А3029.

Олександр Потапчук

1992 - 2024

Олександр Потапчук

1992 - 2024

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Потапчук О.А. народився 5 березня 1992р. в Здолбунові. Навчався в Здолбунівській школі № 6. Класним керівником була Слободенюк Неля Тарасівна з 5 по 9 клас. Слободенюк Н.Т. сказала: «Потапчук Олександр був спокійним, розважливим учнем, вчився посередньо, товаришував з однокласниками». Олександр Андрійович здобував освіту в коледжі за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтогазопереробної промисловості» в період 2007-2011рр. Класним керівником була Андрійчук Софія Миколаївна, яка розповіла: «Потапчук Олександр – мій студент, він був добрим, спокійним, дисциплінованим юнаком, навчався добре. Навіки Слава, тобі Олександре». Потапчук О.А. загинув 18 лютого 2024р. у Запорізькій області під час стрілецького бою з окупантами. Похований у Здолбунові Рівненського району Рівненської області. Рішенням Міської ради Потапчуку О.А. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного» № 4669 від 14 березня 2024р.

Павло Потапчук

1988 - 2025

Павло Потапчук

1988 - 2025

Випускник спеціальності “Землевпорядкування та кадастр”. Павло Потапчук народився 16 лютого 1988 року у місті Рівне. Навчався у загальноосвітній школі №28. У 2005 році закінчив Рівненський економіко-правовий ліцей. Освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування. Отримав кваліфікацію інженера-землевпорядника. З вересня 2013 року обіймав посаду директора Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації. Потім працював на різних роботах. 29 листопада 2024 року Павло був мобілізований до лав Збройних сил України. Він не боявся служби, був оптимістично та патріотично налаштований. «Хоч він і не мав військового досвіду, служба йому подобалася. Командир та побратими, його завжди підтримували. Був добрим, щирим та дуже дружелюбним, мав багато друзів» - зазначили рідні Героя. 14 березня 2025 року солдат Павло, який був відданий військовій присязі на вірність українському народу, отримав тяжкі поранення в бою за Україну, її свободу й незалежність на Запорізькому напрямку. На жаль, 31 березня від отриманих у бою на Запорізькому напрямку поранень серце 37-річного захисника зупинилося.

Микола Придюк

1993 - 2022

Микола Придюк

1993 - 2022

Випускник кафедри екології, технології захисту навколишнього середовища та лісового господарства. Микола Миколайович Придюк народився 16 червня 1993 року в селі Крупове Сарненського району Рівненської області. У 2010 році закінчив Дубровицький ліцей і вступив до Національного університету водного господарства та природокористування на спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища», який закінчив у 2015 році, отримав кваліфікацію інженер з охорони навколишнього середовища. У 2014 році закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта. Після навчання Микола повернувся до села Крупове, де жив разом із сім’єю. Він любив техніку, особливо машини, тому й обрав роботу, пов’язану з водінням. З 2019 року працював водієм на місцевому підприємстві, а з 2021 року — водієм автофури. Микола, турботливий батько та чоловік. Повномасштабне російське вторгнення змусило Миколу піти до лав ЗСУ. Захищати свою родину та Батьківщину.В лютому 2022 року Миколу було мобілізовано до лав ЗСУ. Спочатку його призначили командиром взводу охоронної роти, а з 17 червня 2022 року — командиром кулеметного взводу стрілецької роти. Згодом він служив як командир кулеметного взводу роти вогневої підтримки 214-го окремого спеціального батальйону «OPFOR». Але 24 вересня 2022 р. при виконанні бойового завдання в Донецькій області Герой– загинув. Доброзичливий, чесний, завжди готовий допомогти – таким його пам’ятають і пам’ятатимуть земляки, друзі та знайомі. Він був єдиним прекрасним сином у батьків, був люблячим чоловіком для дружини та турботливим татом для донечки. Лейтенант Придюк Микола Миколайович нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Микола Приймак

1985 - 2026

Микола Приймак

1985 - 2026

Випускник спеціальністі «Економіка підприємства». Микола народився 18 жовтня 1985 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №25. Згодом здобув дві вищі освіти: геодезичну – у «Львівській політехніці», і економічну – у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання він у 26 років очолив підприємство «Конвест-проект», продовживши справу батька. У січні 2026 року Миколу Приймака мобілізували до лав Збройних сил України. На жаль, 40-річний лейтенант Микола Приймак загинув 15 квітня 2026 року внаслідок удару ворожого дрона на Харківщині. Із найрідніших у Захисника залишилися мама, сестра, бабуся та дідусь.

Сергій Примак

1990 - 2022

Сергій Примак

1990 - 2022

Випускник спеціальності "Автомобілі та автомобільне господарство".Народився 11 червня 1990 року в с. ПідлужнеКостопільського раи ону. Після закінчення навчання у Великолюбаськіи ЗОШ І – ІІІ ступенів вступив до НУВГП на механіко-енергетичнии факультет за напрямом підготовки «Автомобільнии транспорт». Після закінчення навчання проходив строкову службу у ЗСУ, отримав звання «сержант». На початку повномасштабної віини, 9 квітня 2022-го року, Сергіи Примак добровольцем мобілізувався до лав ЗСУ. Служив у 66-и окреміи механізованіи бригаді на посаді командира відділення – командира боиової машини. Другого листопада 2022 року поблизу села Невське Луганської області під час виконання боиового завдання внаслідок артилеріиського ворожого обстрілу сержант Сергіи Примак загинув. Поховании у рідному селі.

Сергій Примак

1980 - 2025

Сергій Примак

1980 - 2025

Випускник спеціальності «Автоматизоване управління технологічними процесами». Сергійнародився 22 листопада 1980 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №15, а згодом здобув вищу освіту у НУВГП. Після навчання працював інженером-програмістом у «Райффайзен Банку» та маркетологом у компанії «Реноме». Згодом переїхав до Києва для роботи в закордонній компанії. У вересні 2025 року Сергія Примака мобілізували до лав Збройних сил України. На жаль, 44-річний солдат Сергій Примак загинув 19 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Воїн вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його особу вдалося ідентифікувати, а тіло – передати рідним для гідного поховання. У Захисника залишилися батьки, сестра та дві доньки.

Петро Прокопчук

1994 - 2025

Петро Прокопчук

1994 - 2025

Випускник спеціальності “Автомобілі та автомобільне господарство”. Петро Прокопчук народився 7 червня 1994 року в Рівному. Навчався у Маложитинській школі, згодом здобув фах механіка в автотранспортному технікумі у Рівному та вищу освіту – в Національному університеті водного господарства та природокористування. Працював оператором на автозаправній станції. Навесні 2023 року Петра Прокопчука мобілізували до Збройних Сил України. Він був начальником групи психологічного супроводу та відновлення 2-го танкового батальйону. На жаль, 31-річний старший лейтенант Петро Прокопчук загинув 27 грудня 2025 року на Харківщині внаслідок удару ворожого дрона. У Петра залишилися батьки та брат.

Сергій Прокопчук

1978 - 2025

Сергій Прокопчук

1978 - 2025

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Прокопчук С.Р. народився 26 листопада 1978р. в селі Малий Житин Рівненського району Рівненської області. Навчався у Великожитинській загальноосвітній школі. Сергій Ростиславович здобував освіту в коледжі за професією «Електрогазозварник» у період 1995-1998рр. в групі №9. Майстром виробничого навчання був Криволап Владислав Якович і Сидорчук Василь Григорович. Після навчання працював будівельником як в Україні так і за кордоном. Відповідально ставився до своєї справи, прагнучи забезпечити добробут своєї сім’ї. «Сергій Ростиславович був людиною, яка завжди приходила на допомогу. Він був щирим та працьовитим, доброзичливим та відкритим, сповненим любові до людей та до рідного села», – сказала про Прончука Сергія громада села Великий Житин. У березні 2022р. добровільно став на захист своєї держави у складі ЗСУ. Боронив незалежність України на Донецькому напрямку, був кулеметником. Це військова спеціальність, яка вимагає особливої мужності, витримки та сили духу. В квітні 2025р. поблизу села Єлизаветівка Дніпровського району Дніпропетровської області отримав поранення, лікувався та продовжив службу у лавах Національної гвардії України міста Рівне стрільцем 2 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини 3055. Прокопчук С.Р. помер 6 грудня 2025р. в лікарні міста Рівне. Похований в селі Малий Житин Рівненського району Рівненської області. Залишилася мама, син Назарій, брат, сестра та цивільна дружина – найближчі люди, для яких він був опорою, підтримкою та надією.

Тарас Прончук

1997 - 2017

Тарас Прончук

1997 - 2017

Випускник Рівненського технічного фахового коледжу НУВГП. Тарас Вікторович Прончук (позивний “Людоїд”) народився шостого серпня 1997 року в селі Хотин Рівненського району Рівненської області. Із 5 до 9 класу навчався у Городоцькій загальноосвітній школі, після чого вступив до Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив у 2015 р. за фахом “електрогазозварювальник”. До лав ЗСУ був призваний у листопаді 2015 року. Старший матрос служив на посаді кулеметника батальону морської піхоти. 16 лютого 2017 року старший матрос Прончук Тарас Вікторович загинув від ворожої кулі в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях під час виконання бойових завдань із захисту незалежності та територіальної цілісності України. У нього залишилася мати і троє братів. Поховали бійця у селі Хотин Рівненського району. Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 р. «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» молодший сержант Тарас Вікторович Прончук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).