Університет

ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК

ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК

Кожна зустріч з випускниками-водниками налаштовує на роздуми. Зустріч з гідротехніками 1983 року випуску з нагоди 30-річчя завершення навчання в УІІВГ - не виняток із правил.

21 вересня 2013 р. о 15.00 організатори заходу зібрали біля пам’ятника Гулі Корольової понад 70 однокурсників, котрі прибули в Рівне з Росії, близького і далекого зарубіжжя, з усіх куточків України та Рівненського краю. У першій частині програми свята передбачалось відвідування місць, з якими були пов’язані студентські роки – навчальні аудиторії, лабораторії та гуртожитки, зустрічі з викладачами, котрі навчали майбутньому фаху, екскурсії містом по стежках своєї молодості.

О 17.00 між залпами дощу випускники щасливо дісталися музею історії НУВГП. Музейна зала насилу вмістила таку кількість дорогих гостей. Коротенька розповідь про історію і сьогодення „водника” була доповнена переглядом експозиції та експонатів музею.

Невимовну радість у випускників викликало групове фото групи №6 – переможців соціалістичного змагання. Вигуки, бурхливе обговорення, загальна увага та цікавість надовго затримали відвідувачів біля експонату.

Наступна тривала затримка огляду експозиції виникла біля вітрини багаторічної епопеї студентських будівельних загонів. З’ясувалося, що більша половина присутніх приймала участь у будівництві ГЕС у Сибіру, Крайньої Півночі і Далекого Сходу. На їх долю іще випав час  героїчних звитяг на великих будовах СРСР, де вони з честю пройшли школу професійного гарту. Їм є чим пишатись! А вимпел переможців соціалістичного змагання серед бригад-будівельників на Саяно-Шушенській ГЕС, який демонструється у вітрині, під час нагородження за всю бригаду власноручно отримував Володимир Хмара. Обговорення подій далекої давнини викликало не лише хвилювання, навертало на очі сльози, зворушувало душу присутніх. Сивочолі мужі і поважні жінки на якусь мить знову стали молодими, завзятими, готовими до наступних випробувань.

Через велику кількість відвідувачів і обмежений час важко було відслідкувати, запам’ятати, детальніше обговорити теми, які виникали під час нашого спілкування з випускниками, та більше дізнатися про їх роки навчання. Фізично було неможливо відповісти на масу запитань про колишніх тренерів та про спорт сьогодні в нашому університеті. Виявилося, що всі випускники брали участь в роботі численних спортивних секцій. Студент "не спортсмен" – не 100% студент.

Колишні вихованці-волейболісти з вдячністю згадали про свого тренера Зубрицького Б.М. Спортсмени-веслувальники розпитували про тренера Романкевича Петра Яковича, розповідали про інститутську базу байдарок і каное та тренування на Басовому Куті. А легкоатлети воліли хоча б щось дізнатися про їхнього наставника Чулаєвського. З усього можна було зробити висновок, що спорт у цих випускників посідав чільне місце в їх студентські роки, що і допомагало згодом не раз, іноді на одній „спортивній злості”, досягати відповідних успіхів у непростих завданнях, які ставило життя.

За для цікавості гості в холі четвертого поверху підійшли до дошки об’яв для студентів-випускників про вакансії, які навесні пропонували працедавці для наших випускників. Тут же і відбулася розмова про той контингент, який приходить на виробництво чи в установи прямо із-за студентської лави. Комусь би із керівництва НУВГП варто було б почути, що з цього приводу сказали керівники та працівники із тих організацій, оголошення яких висять на дошці об’яв, та почати робити якісь відповідні висновки.

Власне зустрічі керівництва з випускниками і є той зворотній зв’язок, без якого, образно кажучи, не можливо ні керувати боєм, ні вести війну в цілому: без отримання інформації від розвідки і стану справ на розставлених позиціях ніякий штаб чи ставка не спланує жодної операції і не виграє війну. Жаль, що на час візиту випускників нікого з керівників університету на місці не було. В неформальній обстановці зустрічей випускників від візаві можна дізнатися більше про те, що під час офіційних зустрічей та візитів не обговорюється.

Сьогоднішній випускник в цілому не готовий до зустрічі із життям. Ті, хто з направленням на роботу приїздили, наприклад, у Чернівці, довго не затримувались. Побутові труднощі та не облаштованість у колишнього студента відбиває бажання взагалі приступати до роботи. Безпроблемне і затишне життя біля „маминої пазухи” важить більше, ніж самостійне ствердження в житті. Суспільство виховує у молодих людях професійних споживачів, а не творців. Сучасний випускник – амбітний. Ще не проявивши себе у ділі, відразу вимагає для себе високу зарплатню та посаду. На перших порах колектив готовий підставити плече підтримки, навчити, ввести в курс справ молодого спеціаліста, проте образливо дуже, коли оті зусилля марні – фахівець, такий потрібний в галузі, не оцінює цього і невдовзі розраховується... Таким чином проблема заповнення посад гідротехніками роками в установі залишається не вирішеною. Питається, чи є сенс готувати таких дипломованих спеціалістів, котрі і не думають присвятити себе справі? Виходить, що „мода на вузівський диплом” так і не пройшла... То ж хто від цього у виграші?

...Так, у наших студентів нема досвіду життя і роботи в умовах будівельних загонів там, „де кедри пронизують небо”, не трудяться вони в негоду на зборі урожаїв у колгоспах, не метуть вулиці міста на численних суботниках, не „вилізають зі шкіри”, щоб здати спортивні норми на значок ГТО, без якого можна і не отримати диплом... Сьогодні багато чого нема із того, що супроводжувало студентське життя випускників-гідротехніків 1983 року випуску. Однаково увесь час не буде – життя змінюється і вносить корективи в усі сфери нашого буття. Та між колишніми та майбутніми випускниками на всі роки і всі віки одне залишиться незмінним – юність, одна на всіх alma mater, роки навчання. Це і спонукатиме майбутні покоління випускників організовувати свої зустрічі для того, щоб пригадати себе і товаришів у молоді роки.

Філіпович  Є.О. –

завідувачка музею історії НУВГП



назад