Університет

Євгеній Володимирович Оппоков

Євгеній Володимирович Оппоков

В результаті науково-пошукової роботи музею історії НУВГП з’ясувалися деякі факти із життєпису академіка АН УРСР, дійсного члена ВАСГНІЛ, першого керівника метеорологічної служби України, керівника кафедри осушення в 1930 р. на меліоративному факультеті Київського інженерно-меліоративного інституту Є.В. Оппокова. Досі нам майже нічого не було відомо про родовід Оппокова, про його особисте життя, власну родину, точну дату смерті вченого і події, які тому передували.

Народився Євгеній Володимирович Оппоков 1 лютого (за старим стилем) у 1869 р. в родині священика приходської церкви у селі Руде Сквирського повіту Київської губернії (нині – Білоцерківський район Київської області). Батько – Володимир Йоаникійович Оппоков приходився двоюрідним братом матері Михайла Сергійовича Грушевського - то ж по батьковій лінії Є.В. Оппоков та перший президент України є троюрідними братами. Матір’ю майбутнього вченого була Марія Василівна Забродська. Сім’я Оппокових з часом мала четверо хлопчиків та шість дівчат.  

Євгеній Володимирович середню освіту здобув у Київській гімназії, яку закінчив у 1886 році із золотою медаллю.

Восени цього ж року він стає студентом фізико-математичного відділення Університету Св. Володимира. В 1887 р. після першого року навчання в Києві Оппоков поступає у найпрестижніший вищий навчальний заклад Російської Імперії – Петербурзький технологічний інститут на механічне відділення, по закінченню якого у 1892 р. отримує диплом інженера-технолога.

В цьому ж-таки році Є.В. Оппоков бере шлюб із Параскевою Петрівною Бурцевою, і в 1893 р. у подружжя народжується донька Марія.

Ще перебуваючи у статусі студента під час проходження виробничої практики у 1891 р., доля Євгенія Володимировича закинула на Полісся – у Західну експедицію по осушенню боліт цього краю. Дану експедицію організував і керував її роботою полковник Генерального Штабу Йосип Іполитович Жилінський.

Завдання, яке було дане Західною експедицією від Міністерства землеробства і державних маєтностей практиканту Оппокову, полягало у виконанні гідрологічних досліджень на річці Іпі, що протікає на Поліссі. Власне таке завдання, зовсім випадково, і визначило подальшу долю Євгенія Володимировича. З 1892 по 1893 роки Оппоков проходить військову службу, після якої був зарахований на посаду техніка по вільному найму в експедицію Й.І. Жилінського, де й пропрацював до 1898 р.

Підсумки 25-річної діяльності експедиції були опубліковані в 1899 р. в книзі керівника експедиції Й.І. Жилінського „Нарис робіт Західної експедиції 1873–1898 років”. Автором розділу „Гідрологічні дослідження на Поліссі” власне і був Є.В. Оппоков. Це була перша публікація майбутнього вченого, який свій науковий доробок з 1900 по 1916 роки збільшив на 90 пунктів. Теми наукових робіт про гідрологічну роль боліт та суміжних питань з даного кола проблем стали основою монографій Оппокова, серед яких найціннішою є „Режим річного стоку в басейні верхнього Дніпра”. Висновок, до якого прийшов Євгеній Володимирович в ході численних гідрологічних досліджень, полягав у тому, що після осушення території об’єм повені має за показниками незначні зміни, а меженний стік - дещо підвищується.

На основі аналізу матеріалів спостережень за стоком, опадами та іншими гідрологічними факторами в басейні Дніпра до Києва з 1976–1908 рр. установлена роль накопичення вологи в активному шарі ґрунту. При визначенні водного балансу за короткий проміжок часу (рік, сезон і т.д.) в рівняння (опади дорівнюють стоку плюс витрати вологи на випаровування) потрібно вводити додатковий член: плюс-мінус зміни запасу вологи в басейні. Доповнене таким чином рівняння отримало загальне визнання і називається рівнянням Пенка - Оппокова…

Внесок вченого в розвиток гідрології був гідно оцінений. 10 січня 1903 р. Оппокова обирають членом ґрунтової комісії Вільного економічного товариства, 7 травня 1903 р. – дійсним членом Російського географічного товариства, 13 жовтня 1908 р. – членом шанувальників природознавства, антропології і географії, 6 травня 1904 р. конференцією Академії наук він затверджений кореспондентом Головної фізичної обсерваторії, а з 15 березня 1916 р. стає членом-кореспондентом міністерства землеробства.

В період 1902-1913 рр. Євгеній Володимирович працює керівником гідротехнічних робіт в Мінській губернії, а в 1913-1918 рр. завідує Поліською вишукувальною партією.

Поліська вишукувальна партія розпочала роботу у вересні 1913 р. і продовжила її взимку. В цих складних умовах були проведені роботи по річці Птич на ділянці 100 км і складений проект її регулювання. Початок першої світової війни спричинив різке зменшення об’єктів будівництва гідромеліоративних систем. Однак, і у воєнних умовах осушувальні роботи продовжувались. Так у 1915 р. в умовах безпосередньої близькості до фронту у Волинській губернії на ці цілі було виділено 29 тис. руб. За цей рік було викопано 24,3 км нових і відремонтовано 14,5 старих осушувальних каналів, осушено 1,1 тис. га земель… Воєнні дії негативно позначилися не тільки на скороченні масштабів гідромеліоративного будівництва, але і на погіршенні обробітку вже осушених земель, насамперед, через брак робочої сили внаслідок мобілізації та нестачі техніки.

Поліська  вишукувальна партія продовжувала свою роботу навіть після евакуації до Києва в кінці 1915 р. Продовжували функціонувати і дослідні ділянки, що були  закладені Ю.Я. Сербіним, хоча приміщення Сарненської дослідної станції було забране під госпіталь…

Наукові матеріали, які були нагромаджені Поліською вишукувальною партією, прислужилися при спорудженні оборонних укріплень на Західному та Південно-Західного фронтах. За передані військовому відомству матеріали та надану допомогу командування Південно-Західного фронту у грудні 1916 р. нагородило Є.В. Оппокова орденом святого Володимира ІV ступеня.

В тому ж році Є.В. Оппоков оселяється в Києві, де в 1917 р. був обраний викладачем гідротехніки Київського політехнічного інституту. Тут він 17 травня 1918 р. захистив дисертацію на ступінь ад’юнкта будівельного мистецтва по темі „Режим річного стоку в басейні верхнього Дніпра вище м. Києва за даними 1876-1908 рр.”

Не дивлячись на важкі часи 1919-1920 років, вчений опублікував з десяток своїх робіт, в тому числі й книгу українською мовою „Торф’яні багатства України”.

В кінці 1919 р. через хворобу Оппоков змушений був переїхати в Катеринодар (за СРСР - Краснодар) для лікування. Тут же в 1920-1921 рр. він завідує кафедрою гідротехніки Кубанського політехнічного інституту і був головою секції водного господарства в Раді дослідження та вивчення Кубанського краю, що працювала над розробкою програми меліоративних робіт на Кубані і яку Оппоков детально розписав у доповіді на тему: „До питання про можливості застосування електрики з метою меліорації в Кубанській області”, з котрою виступив на з’їзді краєзнавців у 1922 р. в Краснодарі.

В травні 1921 р. Оппокова обирають професором Київської політехніки. Його запрошують читати лекції з гідрології і меліорації студентам Київського сільськогосподарського та геологічного інститутів, а з 1926 р. – у Київський інженерно-меліоративний технікум, котрий в ході численних реорганізацій у 1930 р. стане інститутом.

Після неодноразових пропозицій Оппокова про необхідність росту числа молодих фахівців для всіх галузей водного господарства України в 1922 р. в КПІ була відкрита кафедра гідрології, яку він і очолив.

Окрім підготовки кадрів на кафедрі велася робота по вирішенню народногосподарських проблем України: вивчалися способи і можливості завчасного прогнозування висот паводків Дніпра, можливість підвищення рівня ґрунтових вод в районі Дніпробуду у зв’язку з будівництвом Запорізької греблі Дніпрогесу і т. д.

Свою педагогічну діяльність вчений поєднував з науково-організаційною: в 1921-1926 рр. він – голова меліораційної секції та член президії Сільськогосподарського наукового комітету України, в 1922-1925 рр. – один із засновників та керівник гідрометеорологічної секції Гідрометеорологічної служби республіки. Вчений давав консультації з різних питань місцевого будівництва та генерального планування.

З огляду на велику завантаженість наукова діяльність Є.В. Оппокова не знизилася, хоча левову частку свого часу він приурочував керівництву кафедрою та підготовці молодих наукових кадрів (в їх число потрапив один із перших випускників 1926 р.  КІМТ  О. Панадіаді – майбутній доктор с/г наук). З 1921 по 1926 рр. з-під пера вченого вийшло понад 60 наукових праць…

Є.В. Оппоков очолював Гідрометеорологічне бюро до 29 квітня 1925 р., коли через принципові розбіжності із М.І. Данилевським щодо утворення Інституту водного господарства залишив службу.

В 1926 р., за представленням професора М.І. Максимовича, академіків Б.І. Срезньовського та П.А. Тутковського, Є.В. Оппокову присуджена ступінь доктора гідрології „honoris causa”.

Проте результати роботи кафедри гідрології по рішенню народногосподарських завдань республіки в повній мірі не задовольняли вченого. Настав час здійснити давню мрію – створити інститут, який би виконував повний комплекс наукових досліджень по обґрунтуванню шляхів раціонального розвитку та освоєнню галузей водного господарства України. 1 квітня 1926 р. Наркомпрос України прийняв рішення про створення НДІ водного господарства республіки. Першим його директором став Є.В. Оппоков. Аналіз діяльності даного інституту під керівництвом Євгенія Володимировича Оппокова – це велика і окрема розповідь. Варто лиш зазначити, що за Оппокова в інституті було підготовлено 26 аспірантів, які в майбутньому стали відомими вченими та академіками.

Діяльність вченого гідно була оцінена сучасниками. В 1929 р. його обирають академіком Академії наук України, а в 1935 р. – дійсним членом ВАСГНІЛ. В 1933 р. ІВГ в Києві відвідали делегати іноземних держав, котрі брали участь в роботі ІV Балтійської гідрологічної конференції, яка проходила в Ленінграді. З трибуни конференції усі учасники вітали Оппокова, як керівника і родоначальника київської школи гідрологів, праці якого дуже добре відомі і цінуються за кордоном. До 1936 р. Оппоков опублікував іще понад 200 своїх наукових робіт.

Велике число шанувальників Є.В. Оппокова передбачає і певне коло недоброзичливців, а то – й відвертих чи таємних ворогів ученого, яких він собі нажив після того, як домігся, щоб його інститут координував роботу усіх установ, яких об’єднувала галузь водного господарства республіки. Адже власне через наклепницький донос в апогей підготовки до відзначення 40-річного ювілею науково-дослідницької діяльності 15 жовтня 1937 р. Є.В. Оппокова було заарештовано. Події розвивалися наступним чином.

У Києві Є.В. Оппоков мешкав у власному будинку за адресою: Вулиця Артема, 87 (стара назва – вул. Львівська). Поруч, за адресою: вул. Артема, 89, кв. 1 (зараз садиба та будинки об’єднані, і в їх приміщеннях міститься Вища рада юстиції України) мешкало із 1922 року сімейство німецьких підданих Прибе. Готуючись у 1928 році у відрядження до Німеччини з метою придбання великої кількості періодичної літератури та фундаментальних праць з гідрології, гідротехніки, меліорації та геофізики, Оппоков звернувся до молодшого Прибе за порадою щодо переведення власних грошей або отримання кредиту Берлінського банку. Той допоміг, але ця допомога в 1937 році коштувала Оппокову життя.

14 серпня 1937 року на допиті начальник метеорологічної станції Катеринославської залізниці І.А. Захаров заявив, що через нього проходили злочинні контрреволюційні зв’язки між Кубанню та Україною. В Україні головним ядром заколоту буцімто були академіки Оппоков, Холодний, Шапошніков та професори Де Метц і Понамарчук.

15 вересня 1937 року, наприкінці робочого дня в будинку Інституту водного господарства (вул. Артема, 45), у службовому кабінеті директора стався обшук особистих речей та окремих документів. Були присутні парторг інституту, технік Є.Г. Чарнецький та помічник академіка М.М. Уласович. Останній протягом 2 років після цих подій був директором, але будь-якої участі в зібраннях академії, на яких звинувачували Є.В. Оппокова, не брав, за що йому неодноразово дорікали. Протокол обшуку підписав співробітник НКВС УРСР Б.П. Рогов.

Пізно ввечері 15 жовтня 1937 року відбувся обшук у помешканнях (2 кімнати) будинку, де мешкав академік, та його арешт.

На першому допиті Оппоков несподівано визнав себе винним в тому, що він, начебто, регулярно передавав через німецьке консульство відомості про розвиток сільського господарства та плани меліорації українських земель, інфраструктуру водних, залізничних, автомобільних шляхів сполучень, деякі статистичні показники динаміки розвитку народного господарства. Інших матеріалів та протоколів наступних допитів, фотографій, відбитків пальців у справі немає. Копія протоколу № 259 від 4 листопада 1937 року посилається на наказ Єжова від 11 серпня 1937 року та засвідчує вирок – розстріл (за довідкою УДБ НКВС УРСР № 49265, вирок Є.В. Оппокова, засудженого за І категорією 4.ХІ.1937, виконаний 11.ХІ.1937) у Биківнянському лісі...

...Раніше грані життя і смерті Є.В. Оппокова окреслювались відрізком часу 1869-1938 рр. Тепер ми достеменно знаємо, коли і як пішов із життя видатний вчений.



назад