Університет

ФОРУМ ДОСЛІДНИКІВ ВОЄННОЇ ІСТОРІЇ ВОЛИНІ І ПОЛІССЯ В НУВГП

ФОРУМ ДОСЛІДНИКІВ ВОЄННОЇ ІСТОРІЇ ВОЛИНІ І ПОЛІССЯ В НУВГП

25-26 квітня 2013 р. на базі НУВГП відбулася Всеукраїнська наукова військово-історична конференція „Воєнна історія України. Волинь та Полісся”. У конференції взяли участь 177 провідних вчених держави в галузі воєнної історії зі 102 наукових і навчальних установ України і АР Криму (21 область), а також один учасник з Польщі. Серед дослідників воєнної історії України в Рівне прибуло 14 докторів та 63 кандидати наук.

Учасники конференції в перервах між засіданнями та роботи секцій відвідали музей історії НУВГП. Найбільшої уваги екскурсантів удостоївся один музейний експонат періоду Великої вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Це альбом фронтових малюнків та ескізів капітана Ю.А. Цишевського, в якому зображений шлях до Перемоги його дивізії із Померанії.  На прохання гостей усі бажаючі могли детально роздивитися такий незвичайний щоденник військових буднів та боїв на шляху до Берліну. Як зазначила доцент кафедри  історії та українознавства Криворізького Національного університету Ленська Валентина Віталіївна, на фронті існувала жорстка заборона здійснювати будь-кому і будь-які щоденникові записи чи нотатки, це стосувалося і вищих військових чинів. Винахідливість бійця малювати побачене згодом прислужиться пам’яті і збудить спогади, за якими можна буде точно відтворити усі події, котрі випало пережити автору малюнків та його військовим побратимам. Так що альбом Ю. Цишевського „По землі ворога”, на думку багатьох знавців та дослідників воєнної історії, є унікальним експонатом музею історії НУВГП.

Після секційних засідань 25 квітня 2013 р. для учасників конференції була організована пішохідна екскурсія вулицями нашого міста, де восени 1943 р. легендарний радянський розвідник М.І. Кузнєцов виконував завдання Центру по фізичному знищенню ряду високопоставлених чиновників рейхскомісаріату Україна, здійснив викрадення генерала Ільгена та неодноразово намагався виконати замах на рейхскомісара Еріка Коха.

 Учасники конференції дізналися, де під час німецько-фашистської окупації нашого краю розташовувались резиденція рейхскомісара (сучасний краєзнавчий музей), де знаходились будинок, в якому проживав Ерік Кох, та підземна ставка самого гауляйтера України. Споруда бункеру Коха – найменш досліджена із усіх німецьких бункерів другої світової війни, а тому для воєнних істориків було дуже важливо хоча б побувати поблизу наземної частини бункеру.

 На другий день конференції 26 квітня 2013 р. відбулися ознайомчі поїздки до Національного історико-меморіального заповідника „Поле Берестецької битви” (с. Пляшева, Рівненської обл.), державного історико-культурного заповідника м. Дубна, та до форту-застави у с. Тараканів під м. Дубно.

 Національний історико-меморіальний заповідник „Поле Берестецької битви”, відомий як „Козацькі могили” (з 1966 р.), знаходиться на острові Журавлиха, що поблизу с. Пляшева Радивилівського району Рівненської області. Саме тут у 1651 р. відбулася одна із значних битв в історії України, відома як Берестецька битва між 150-тисячною армією польського короля Яна ІІ Казимира та 100-тисячним військом Богдана Хмельницького. В пам'ять по ці героїчні події у 1910-1914 рр. тут побудовано Георгіївську церкву, у підземеллях якої зберігаються численні останки загиблих на полі бою під Берестечком козаків і повстанців. З 1970 р. місце бою досліджується археологічною експедицією Рівненського краєзнавчого музею, знахідки якої становлять основу музейної  експозиції заповідника.

 Гості також оглянули пам’ятник дерев’яного зодчества Михайлівську церкву, перевезену сюди у 1912 р. із с. Острів. В Георгіївській церкві відвідувачі музею-заповідника запалили свічки пам’яті полеглим у Берестецькій битві.

 З великим нетерпінням науковці чекали на приїзд у Дубно. Його легендарний замок вабить численних відвідувачів. Воєнних істориків перш за все  цікавили фортифікаційні споруди і те, як використовувався замок військовими.

 Історія фортеці розпочинається ще у Х ст. Однак, датою спорудження Дубенського замку офіційно вважається 1492 рік.

Протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався й укріплювався. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами Ікви. Другий, ширший і важливіший для оборони, рів був виритий з протилежного боку замку. Його східний схил утворювався фасадами бастіонів і куртиною, яка їх з'єднувала, а висока прямовисна стіна з боку міста була складена з «дикого» каміння. Цей рів також наповнювався водою. У бастіонах містились каземати, з'єднані з околицями.

Древні мури Дубенського замку пам'ятають набіги кримських татар у XV столітті, напади козацьких загонів Максима Кривоноса та російського війська у XVІІ. Вони залишались неушкодженими під час Північної війни 1700-1721 років, повстання Тадеуша Костюшка наприкінці XVІІІ століття та французько-російської війни 1812 року. Тут перебували гетьман Іван Мазепа, шведський король Карл ХІІ, цар Петро І, полководці Суворов і Кутузов.

У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За всю історію свого існування замок наче був свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо.

Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ.

На території замку розташовані два палаци: з південного боку - палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку - палац князів Любомирських. Ім'я архітектора палацу князів Острозьких невідоме. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки.

Майже усі учасники конференції на Рівненщині – вперше. Побачене і почуте на „Козацьких могилах” та в Дубенському замку справило на всіх неабияке враження, які час від часу виливалися в дискусії, обмін думками та різні обговорення. Прислухаючись до розмов, доводилося тільки гадати, що переживатимуть військові історики після відвідин форту у Тараканові, адже більшість про нього навіть і не чули. Літератури з даного питання – обмаль. Креслення та документи й досі засекречені. Дослідники форту змогли шанованому товариству науковців не тільки розповісти про деякі результати своєї роботи, але й провести невелику екскурсію по території „неліквідного об’єкта № 13 Міністерства оборони України”.

Після третього поділу Польщі наприкінці XVІІІ століття по лінії Збараж - Броди - Берестечко - Сокаль пройшов кордон між Російською та Австрійською імперіями. Для оборони своїх західних рубежів царський уряд приймає рішення про будівництво системи оборонних укріплень. Під містечком Дубно для захисту залізничної лінії Львів - Київ будується Дубенський форт, що став відоміший у наш час під назвою Тараканівський форт.

Роботи з нарощування пагорба для Нової Дубенської фортеці почалися ще в 60-х роках XIX століття. Головним ідеологом будівництва низки укріплених районів став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен. У 1873 році на зведення форту виділили 66 мільйонів рублів. У 70-80-х роках XIX століття форт досить інтенсивно будували. Окрім каменю та цегли, використовували у будівництві новітній на той час матеріал - бетон. Зрештою, у 1890 році форт оглянули члени царської родини, що свідчило про готовність об'єкта.

Форт мав форму ромба зі сторонами до 240 метрів. Ззовні він оточений глибоким ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. В центральній частині форту зведена двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи, прокладені під другим земляним валом. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерійської роти та штаб коменданта форту. Периметр форту складений зі 105 так званих безпечних казематів і, щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубежів.

Форт мав численний гарнізон (у казематах форту могло розміщатися 800 осіб) та був добре озброєний (оснащений далекобійними гарматами великого калібру).

В 1912 році у складі військово-інженерної інспекції військ південно-західного військового округу форт відвідав військовий інженер Д. М. Карбишев.

Перші випробування для форту припадають на роки Першої світової війни. На початку війни у 1915 році частини південно-західного російського фронту відійшли з форту без бою. Руйнування об'єктів укріплення розпочалося влітку 1916 року, коли під час Брусиловського прориву російські частини вибили з цих укріплень частини 4-ої австрійської армії. В цих боях загинуло 200 австрійських солдатів, які поховані біля форту.

1920 року, під час Польсько-радянської війни, війська Будьонного не змогли сходу вибити поляків з форту.

Під час Другої світової війни бої за форт не велися.

1965 року Міністерство торгівлі УРСР зробило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Були проведені роботи з розчистки казематів, виготовлені стелажі, двері, проведено освітлення, але надмірна вологість і випаровування не дали можливості зберігати продукти. Штаб Прикарпатського військового округу також зробив спробу обладнати склад автотракторних запчастин. Були проведені трудомісткі підготовчі роботи, але від ідеї відмовилися з тієї ж причини.

Як і очікували організатори екскурсії до Тараканівського форту, на глядачів він справив колосальні враження. Відвідувачі ніби опинилися в епіцентрі, де тільки що відгримів бій і стихли гармати. Руїни величної споруди й досі вражають інженерною фортифікаційною думкою. Навіть майже через століття після стрімкого Брусилівського прориву дух того часу з форту іще не вивітрився. Він добре відчувається і сьогодні – усіма, хто там опиняється... 



назад