Університет

FIN DEL MUNDO: ДАЛІ НІКУДИ

FIN DEL MUNDO: ДАЛІ НІКУДИ

Не вдячна то справа переказувати розмову із кимось. Але так склалися обставини, що в гарячу сесійну пору не було можливості організувати ширшу аудиторію слухачів для розповідіОлександра Міхо про заморську українську землю. А інформація особливо цікава тим, хто вивчає водне господарство та екологію.

Гість – незвичайна людина. Він професійний полярник. Працював за обома Полярними колами. За Північним - як метеоролог-радист, за Південним – як радист радянської експедиції на антарктичній станції „Восток”, у IV та VII антарктичних експедиціях на українській науково-дослідній станції „Академік Вернадський”. А ще він письменник, отож багато із того, що пізнав, побачив, пережив, лягло в основу літературних творів про життя і працю полярників...

Привід для нашої зустрічі в музеї історії НУВГП виник випадково. Мені до рук потрапили розсекречені матеріали про першого українського полярника Антона Омельченка, котрий у 1910-1912 рр. брав участь в експедиції Роберта Скотта до Південного полюсу Землі. Олександру Міхо на Шостому континенті доводилося кілька разів пересікатися із внуком Антона Омельченка – Віктором, який три сезони пропрацював системним механіком на антарктичній станції „Академік Вернадський”. Наша зустріч не обмежилася обговоренням інформації про першого українського полярника. Не втрималася, щоб не запитати, що дає Україні Антарктида, адже і без неї вистачає різних проблем?..

Співрозмовник відповів, що це питання престижу країни на міжнародній арені. Від 1996 р., коли Великобританія продала нам за символічну ціну (один фунт стерлінгів) свою науково-дослідну антарктичну станцію „Фарадей”, що на мисі Марина острова Галіндез, дана територія стала українською. Острів Галіндез – один із восьми островів архіпелагу Кайзера Вільгельма, котрий входить до складу групи Аргентинських островів. У зв’язку з цим географія України розширилася. Тепер, окрім острова Зміїний у Чорному морі, за якихось 8-10 миль від Антарктичного півострова, за протокою Дрейка, розташувалась іще одна українська „заморська земля”, населення якої складають члени щорічних експедицій.

Кожний український науково-дослідний інститут має за честь послати свого представника в експедицію і таким чином зробити свій внесок у антарктичні дослідження. То ж із бажаючих там попрацювати – черга на багато років вперед. Науковці з України здійснюють дослідження за такими напрямками: океанографічні та біоресурсні; гідрометеорологічні; фізика полярного геокосмосу і сонячно-земних зв'язків; ядерно-фізичні дослідження Землі та атмосфери; геолого-геофізичні;біологічні (системне дослідження структури та функцій антарктичних біоценозів); медико-фізіологічні.

А ще за те, що ми ведемо постійні дослідження в Антарктиді, маємо квоту на вилов криля, яким багаті води Південного океану. Наші промислові судна здають свій вилов у іноземних портах і таким чином заробляють для України валюту.
Антарктида – своєрідний „антисвіт”. Однак, ті, хто там побував, запевняють, що у них не було відчуття того, ніби вони ходять по поверхні Землі „вниз” головою, як нам здається, коли роздивляємось глобус. Бував він і у тому місці, яке офіційно називається „Фін дель мундо” - „Кінець світу” і знає, як воно виглядає. Інший варіант перекладу назви, який частіше використовується ,- „Далі нікуди”. Панамериканська автотраса №3, довжиною 17 тисяч 848 км, котра з’єднує Крайню Північ Аляски із Крайнім Півднем Аргентини, закінчується на архіпелазі Вогняна земля туристичним об’єктом – парком „Fin del mundo”. То ж за час експедиційного сезону на „Академіку Вернадському” до сусідства із кінцем світу морально можна звикнути.
Найбільшого ж здивування під час експедиційних буднів Олександр Міхо зазнав від спостереження явища так званого„цвітіння” льоду. Це справді незабутнє враження. Вперше, коли він побачив рожеві плями на льодовику найвищого на острові пагорбу Вузл (51 м над рівнем моря), то подумав, що це сліди від проживання пінгвінів. Проте, коли в літню пору льодовики стали танути інтенсивніше, всюди почали з'являтися великі плями жовтого, зеленого та фіолетового кольорів. Картина кольорового льоду по-своєму красива, але незвична для уяви. З’ясувалося, що то його так розфарбують льодяні водорості, для котрих лід – природне середовище для життя.

І хоча острів Галіндез тепер у повному розпорядженні України, робити там, що заманеться, не вийде. Олександр Міхо розповів про ряд табу і заборон для членів експедицій та рідких відвідувачів острова. Від’їжджаючи в Антарктиду з дому на рік, полярникам забороняється брати із собою представників тваринного та рослинного світу. На мохи та лишайники, які є єдиною наземною флорою на Галіндезі, наступати категорично забороняється. Життя в Антарктиді аж надто тендітне і вразливе! Ні в якому разі не можна втручатися у взаємини між особинами у колоніях пінгвінів, інших птахів та ссавців. Усе, що виникає між ними під час внутрішньовидової боротьби, має вирішуватися природним чином. Нікого рятувати чи допомагати комусь вижити – не можна. Усі харчові відходи і сміття утилізують шляхом спалення або накопичують у спеціальних контейнерах і вивозять на Велику землю.

Антарктида – стерильний континент. Заразитися там якимось вірусними захворюваннями – не реально. Однак, з „підніжним” кормом треба також бути обережним. Полювання за Південним полярним колом заборонено , а от рибалити – можна. Проте здобуті трофеї, які підуть у спільний котел, має спершу ретельно оглянути лікар експедиції. Адже практично всі представники фауни тих країв мають гельмінти.

Щодо дотримання різних правил безпеки життєдіяльності існує також безліч інструкцій , які потрібно знати і виконувати. Станься лиху – допомоги чекати нізвідки, але тоді, як вона і нагодиться, вже може бути пізно. Є навіть інструкція про заходи безпеки на той випадок, коли розмір озонової діри збільшиться в рази (вона постійно присутня над Шостим континентом). У цьому випадку роботи за межами станції не припиняються, але час перебування на повітрі скорочується до мінімуму і незахищені маскою ділянки обличчя густо намащуються спеціальним кремом...

На прощання хотіла привітати гостя з Новим 2013 роком, та вчасно стрималася, згадавши, що полярники Новий рік відзначають 22 червня – у день літнього сонцестояння.
...Гість пішов. Пригадались давні пошуки відповіді на запитання: чому одних Муза мандрів закидає аж на маківку світу, а інших арканом з хати нікуди не витягнеш ні за які гроші? На це запитання вже є відповідь. Виявляється, вся справа у гені DRD4-7R ( ген пошуку новизни). Якщо він є, за певних обставин людина може стати мандрівником, науковцем, митцем і заради мети чи мрії пройти через усі терни.

На станції „Академік Вернадський” для роботи і проживання в Антарктиді – максимум благ цивілізації і комфорту. Зовнішніх труднощів, які потребують надлюдських зусиль та героїзму – мінімум, але вони все ж трапляються під час нештатних ситуацій. Вся справа в стержні, який є в людині. Не кожний психологічно витримає багатомісячну полярну ніч у вузькому колі осіб, з якими пліч-о-пліч доведеться працювати за напруженими графіками досліджень в обмеженому просторі станції. Не кожний доктор наук не побоїться, що з нього „спаде корона”, коли він суміщатиме свою роботу ще й з обов’язками сантехніка чи двірника-прибиральника. Не кожному дано .. та багато що, особливо, коли після завершення важкого і виснажливого експедиційного сезону твої колеги стають для тебе, як рідня - на все життя.

Коли ж подивитися ширше на діяльність експедицій в Антарктиді, то виходить, що всі наші полярники - патріоти України. Для них патріотизм – це не гасла, заклики чи пустопорожня балаканина з різних трибун, а конкретна цілеспрямована робота на реальні результати, котрі піднімають над світом прапор України.



назад