Ветеран "Азимуту"

Ветеран "Азимуту"

Впродовж десятиліть рівненського періоду історії НУВГП „водник” і „Азимут” виступали синонімічними відповідниками понять молодості, романтики, братерства та відданої дружби, без яких студентські роки просто немислимі.

Про туристичний клуб „Азимут”, який започатковано в УІІВГ в 1962-1963 навчальному році, при нагоді буде підготовлена окрема розповідь. Ведуться пошуки документальних свідчень початкового етапу історії турклубу. Проте вже багато що розвідано і відомо – не тільки про засновників, зв’язки з іншими турклубами, які допомогли сформуватися „Азимуту”, походи та зльоти, але і про легендарних особистостей, без котрих „Азимут” не став би тим „Азимутом”, який змусив говорити про рівненський „водник” в найвіддаленіших куточках Далекого Сходу, Крайньої Півночі, Камчатки, Сибіру, Середньої Азії і т.д.

Перебільшенням не буде, якщо стверджувати, що „водники” в сумарному результаті за всі роки і всі походи не раз обійшли навколо Землі по екватору. Про таких в 70-х рр. ХХ ст. співалось в популярній пісні: „Старость меня дома не застанет – я в дороге, я в пути!..”

Приємною несподіванкою був прихід 11 липня 2014 р. в музей історії НУВГП к.т.н., доцента кафедри автомобільних доріг, основ та фундаментів Жеребятьєва Олександра Васильовича – випускника ГТФ УІІВГ 1976 року. Мета візиту – передача музею деякої документації турклубу „Азимут” за роки навчання Олександра Васильовича. Ветеран „Азимуту” пообіцяв, що поділиться своїми спогадами та іншими матеріалами наступного разу – нагальні справи змушують обмежитись коротким обміном інформацією про турклуб „водника” першої половини 70-х рр. Між сторінками переданих журналів роботи т/к „Азимут” були вкладені рукописні сторінки, зміст яких свідчив, що автор тексту намагався написати історію турклубу, проте дальше намагань з якихось причин йому просто не вистачило духу.

Не проста то справа писати історію... Однак, її потрібно написати – спільно, крок за кроком, не кваплячись. Так, як на сходженні до гірської вершини. Не за для звитяги чи перемоги над собою, а за для пам’яті для нащадків, щоб знали минуле і творили своє майбуття. Щоб і про них в подальшому також згадали та взяли за взірець. Так збережеться зв’язок поколінь, зв’язок із корінням, яке живить і возносить до сонця все живе та суще на Землі.



назад


Повідомити про знайдену помилку поєднанням Ctrl+Enter виділивши текст на сторінці