У виборі майбутньої професії школярам допоможе НУВГП

У виборі майбутньої професії школярам допоможе НУВГП

Визначитись, ким бути, першочергове завдання школярів старших класів. Зробити свій вибір відповідально, а тому – непросто. І, якщо його не зробити самостійно, за тебе вирішать інші. Свідомо обрана професія значно полегшують студентам оволодівати фаховими знаннями і роботу їх майбутніх наставників із молоддю, яка знає, чого вона хоче в житті і для подальшого свого життя.

Багато років поспіль у „водник” приходять студенти, які і гадки не мають, ким  хочуть бути, а тим більше – після закінчення вузу, де взагалі застосовуватимуть отримані знання. Під час років навчання це породжує багато проблем, як студенту, так і викладачам. Однак, по при все щороку у НУВГП відбуваються вступні кампанії і щороку ... „маємо те, що маємо”.

Небайдужі до такого стану речей давно сушать голови над тим, як зламати усталені стереотипи і підвищити ККД прийомних кампаній НУВГП. „Дні відкритих дверей” – малоефективні. За логікою речей, це вже завершальна стадія у боротьбі за якісного  абітурієнта, і що одними буклетами та рекламними роликами у профорієнтації вже давно не обійтися...

Днями до музею історії НУВГП завітав Володимир Богданович Василів з намірами провести екскурсію по університету десятикласникам ЗОШ №12. У школярів розпочинаються літні практики і перший тиждень – екскурсійний. В 10-ому класі, який напрошувався на екскурсію, навчається донька викладача і, як батько, Володимир Богданович волів би, щоб його Богданка разом із товаришами, серйозно замислились над тим, що робитимуть після школи. Тим більше, що є така нагода, адже тато – викладач НУВГП.

Якийсь час ми обговорювали ідею екскурсії школярів по університету. Обдумували маршрут та що показати потенційним абітурієнтам під час його проходження. Багато перебрали об’єктів, які б, на думку Василіва В.Б., зацікавили дітей. Загалом – визначились. Володимир Богданович до дня проведення екскурсії взяв на себе зобов’язання домовитися із відповідальними, які нас зустрічатимуть на місці і ознайомлюватимуть із тим, де ми, що бачимо і для чого все це...

Екскурсію розпочали із навчального корпусу №2, де розташовано навчально-науковий інститут економіки, менеджменту та права, в якому і працює Василів Володимир Богданович. З екскурсантами зустрілися Міщук Галина Юріївна та Самолюк Наталія Миколаївна – заступники директора інституту. Їх затягнуту в часі розмову зі школярами фактично продублював той відео ролик, який демонструвався відвідувачам. Дітям потрібно було б в цілому розповісти про професії, якими оволодівають студенти в цьому інституті, а не про умови вступу і щось таке незрозуміле іще, що може просто не дійти до усвідомлення звичайного перехожого з вулиці. Агітація має бути прихованою і ненав’язливою.

Школярам показали бібліотеку, читальні зали. Виставки малюнків студентів-архітекторів та вишивок шевченківського „Заповіту”, робоча атмосфера в читальні – викликали цікавість у 10-класників.

Переходами через навчальні корпуси ми з пригодами дісталися до кафедри видобування торфу. Якби екскурсанти були в жилетах чи футболках із написом „Екскурсант НУВГП” , виготовлених саме для такої нагоди, нас би натовпи студентів пропускали без просьб дати дорогу і візуальний контакт між екскурсантами унеможливлював би відстаючих від групи та їх очікування. Пересуватися групі новачків, яка не орієнтується в невідомому місці та ще й велелюдними коридорами – незручно.

На кафедрі розповідати школярам про корисні копалини Рівненщини довелося нам удвох з Володимиром Богдановичем біля фотографій відомих базальтових кар’єрів  – почергово, хто і що знає. Фахівців на місці не виявилось, а лаборант чомусь розгубилася...

До наступного об’єкту нашої екскурсії шлях пролягав через хол, де знаходиться куточок Георгія Сініцина. Хотілося розповісти візитерам дещо з історії вузу про героїв-підпільників та їх ватажка. Однак, хол давно окупований буфетом. Під меморіальною дошкою та фото могил невідомих солдатів, які доглядали у свій час студенти колишнього УІІВГ, розташовані столики-стійки для перекусу, йде торгівля наїдками та кавою. Отакі реалії...

Зрозуміло, що виховання патріотизму у студентів сьогодні здійснюється на інших героїчних прикладах, і що колишнє, за часів СРСР, вже й не актуальне. Проте, очолюване студентом-третьокурсником підпілля під час окупації Києва німецько-фашистськими загарбниками в 1941-1943 рр. – це історія нашого вузу і її треба шанувати. Могили, у розстріляного в застінках  гестапо, Георгія Сініцина – нема. В 70-х рр. однокурсники героя-підпільника власним коштом відкрили меморіальну дошку на будинку колишнього Київського гідромеліоративного інституту. У родини Георгія Сініцина з'явилася можливість, куди носити квіти на свята і вшанувати про нього пам'ять...

Сучасний власник будинку по вул. Рейтарській, 37 – страхова компанія „Кредо-класік”. Під час ремонтних робіт меморіальну дошку зняли, але табличку, що будинок є пам’ятником архітектури Києва, на фасаді залишили. То ж єдине місце, де можна вшанувати пам'ять героя другої світової війни – НАШОГО ГЕРОЯ !!! – це хол з меморіальною дошкою на горішніх поверхах між корпусами №3 і №4. То ж місце пам’яті і буфет абсолютно не сприяють розповідям про нашу історії гостям „водника”. І будь-які виховні заходи зі студентами в цьому місці за такого сусідства – це чистої води блюзнірство.

Далі було відвідування лабораторії гідротехнічних споруд. Потрапили ми туди під час обідньої перерви і обслуговуючого персоналу там не було. Знову Володимир Богданович „прийняв вогонь на себе” і сам водив школярів поміж лотків, на „річку”, де студенти займаються вивченням поведінки течій, моделюють гідротехнічні споруди і досліджують їх роботу за тих чи інших гідрологічних умов. Зате в лабораторії з насосами оглядову коротеньку екскурсію нам зробив Остапчук Олександр – завідувач лабораторії гідроенергетики, теплоенергетики та гідромашин. Розповідь і показ того чи іншого обладнання були б красномовніші, якби хоч щось із того, що побачили школярі в лабораторіях, для прикладу функціонувало. Та студенти здають сесію і їхні практичні згідно програми давно вже виконано, а досліджень наші науковці в той день не проводили.

По-справжньому школярі були вражені тим, що побачили в коридорах корпусу №6, де навчаються майбутні архітектори. Дуже радо зустріли відвідувачів на „своїй території” викладачі та студенти, коли зрозуміли, хто і чому сюди завітав. Від побаченого розмови, обговорення та сміх між школярами вщухли. Малюнки, проекти, макети, робота дипломників за комп’ютером над своєю темою дипломної роботи – все це невимовно вплинуло на екскурсантів. На жаль, освітлення коридорів „на архітектурі” здійснюється чомусь аж через перший поверх, а не прямо на місці. І, щоб щось роздивитися із виставленого на показ, потрібно було, або прочиняти двері в кабінети, або підсвічувати світлом із екрану телефону.

Спортивний корпус зацікавив школярів усім – і залою Спортивної Слави, і тренажерами, і матеріальною базою на території студмістечка. Гіда на цьому об’єкті не виявилось, то ж про чемпіонів, котрі прославили наш навчальний заклад в колишньому Радянському Союзі, в роки незалежності, на олімпійських іграх в Атланті і Лондоні та про трикратного чемпіона світу з арм-рестлінгу Олега Жоха, довелось мені. Про свого тренера з боксу учням розповів Володимир Богданович...

Кафедра військової підготовки через ремонт школярів не привабила. Учні пожвавились тільки тоді, коли їм у парку військової техніки показали зразки бойових машин та дозволили подивитися, що там в середині – під бронею. Дівчатка та єдиний юнак-екскурсант поділилися тим, як у них в школі відбувається навчання початкам військової справи. Порівняти є із чим – рівень відчутний навіть з першого погляду...

Через дві години екскурсії втомлені школярі вже без ентузіазму дісталися корпусу №7. Перше, що вони зробили, побігли в буфет.

...Спостерігаючи за реакцією десятикласників, розповіді про геодезію, картографію  та геотехнології сприймалися з відчутними труднощами. А виставлені геодезичні прилади та обладнання для непосвячених нічого не значать. Проте про практику в польових умовах на базі в Хотині учні слухали уважно – хоч якась романтика в студентському житті...

Навідатися в приймальну комісію, яка знаходилася поруч, у школярів наснаги вже не вистачило – натомилися і від вражень, і від біганини. Розставалися кожний зі своїми думками. Школярі галасливою зграйкою пішли зі студмістечка, а ми з Володимиром Богдановичем перекинулися думками про проведену екскурсію по НУВГП.

Ми дійшли висновку, що перший досвід отаких екскурсій зі школярами потрібно обговорити в колі керівництва університету. Що таке проводити подібні екскурсії – на собі відчули сповна. Щоб розпочати селекцію майбутніх наших абітурієнтів із числа школярів, потрібно грамотно і продумано розробити стратегію і тактику цієї роботи, визначити хронометраж огляду об’єктів та їх підбір. Все залежатиме від виду екскурсії (оглядова чи тематична), типу маршруту (кільцевий, радіальний чи наскрізний), мети, якої потрібно буде досягти.

А мета – одна: допомогти школярам визначитися з вибором майбутньої професії і максимально в дохідливій формі ознайомити їх, як цьому навчають в НУВГП. Резерви і можливості у нас є. Це командна робота. Питання за людьми, які вміють працювати з дітьми, і які самовіддано цим будуть займатися. Було б бажання, а результат не забариться.

                                                                                        Єва Філіпович –

                                                                                        завідувач музеєм історії НУВГП



назад


Повідомити про знайдену помилку поєднанням Ctrl+Enter виділивши текст на сторінці