Доля знає, кого обирає!

Доля знає, кого обирає!

Єва Філіпович

 

 Мрія і задум, як брат і сестра. Вони споріднені жаданим результатом домагань, але відмінні в основі своєї суті. У мріях – все добре і красиво. У мріях можна безперешкодно шугати будь-де і скільки завгодно, тому що мрія – крилата. Задум – він дещо приземлений, раціональний та прагматичний і прив’язаний до об’єкту втілення мрій. І тому, щоб їх загнуздати та упокорити, задум повинен перепробувати різні способи втілення ідей у реальні результати. Однак, шлях до мети не простий – і через терни, і через сім кіл пекла мук творчості, і в подоланні різних каверз від життя. Тому задумане ніколи не буває ідеальним втіленням початкового варіанту.

 

Прикладом сказаного вище може слугувати робота архітектора Бориса Павловича  Андрєєва над створенням проекту навчального корпусу №1 Національного університету водного господарства та природокористування (НУВГП). Зовнішній вигляд споруди на вул. Соборній, 11 – це кінцевий  результат у задумі архітектора.

Те, що ідей було багато, мала нагоду переконатися під час цьогорічних „Музейних гостин” , де мені запропонували купити блокнот знаменитого архітектора із начерками та малюнками фасаду „будинку із левом”. Незнайомець листав у своїх руках блокнот з малюнками, показуючи мені „товар лицем”. На картонній палітурці вгорі було зазначено: „1952 рік”, а посередині, через графічне зображення пам’ятника О.С. Пушкіну, навскоси – чийсь автограф. Можливо, і Андрєєва...

Чуття підказувало, що бачу не фальсифікат, а щось із розряду сенсації. Вірогідно, що „чорні антиквари” дещо прибрали до рук із архівної спадщини архітектора. Отакий музейний експонат був би не абиякою цінністю!

На це і розраховував незнайомець. Але грошей для скуповування раритетів у мене не було і нема, а у навчального закладу – й поготів. Наявне в музеї є зібранням подарунків для „alma mater” наших студентів та викладачів на згадку.

В блокноті найбільше було малюнків з варіантами входу. Рішення архітектор прийняв не відразу. Та і характер натиску олівця свідчив про творчі муки пошуку прийнятного варіанту. Кілька сторінок із блокноту вирвано... Ким? Навіщо?

Перед очима промайнув і варіант, в якому сходи не завертали на нижній рівень до лева, а спрямовувалися під прямим кутом. Внизу у просторі між сходовими маршами – міні-басейн з кам’яними лавами обабіч та чашами-клумбами. Міні-басейн наповнювався би через злив із нависаючої половини чаші, куди лев зі своєї пащі вивергає струмінь води...

Постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР „Про усунення надмірностей в проектуванні і будівництві” (від 4 листопада 1955 р.) було перекреслено тьму ідей митців від архітектури. Проте „будинок із левом” так і залишився нетиповим в ряді типових  новобудов того часу. Чому? Грандіозні плани Кремля гальмувала, властива плановій економіці, відомчість, підсилена нещодавнім розширенням самостійності міністерств. То ж, аби завершити будівництво „Рівненської вищої партійної школи”, яку спроектував архітектор Борис Андрєєв, потрібно було вносити корективи чи не в усе, багато що спрощуючи згідно вимог чиновників із установи по нагляду і контролю будівництва.

Те, що у будівлі буде розміщено вищий навчальний заклад, угорі на фасаді над вхідними дверима красномовно засвідчує ліпна емблема. Тогочасні символи, які лягли в її основу – уніфіковані. Емблема не суперечила характеру призначення споруди, в якій у 1959 році змінився господар. Ним став Український інститут інженерів водного господарства.

Начерків емблеми у блокноті не було. Думки автора проекту більше крутилися навколо оформлення входу, адже люди частіше дивляться перед собою та під ноги, аніж піднімають погляд вище третього поверху. То ж яким буде „ґанок” – дуже хвилювало Андрєєва. В малюнках архітектор подавав його, як стилізований трон для Лева – солярного символу Сонця. Пафосно, але в часи Радянського Союзу навколо компартії, як навколо Сонця, крутилося все!

Мовою символів можна сказати багато що. Наприклад, через символ образу лева...

Років два тому у студентській газеті промайнув допис однієї студентки, про ті нові традиції, які нібито виникають у сучасному молодіжному середовищі. Мова йшлася про ритуал „задобрювання” лева перед іспитами. Вирішила переконатися, як прижилося розрекламоване нововведення. Реакція опитаних була або ж скептичною: де лев, а де я (малась на увазі віддаленість усіх корпусів від головного корпусу НУВГП), або ж зневажливий сміх – часу нема на таку дурню, краще вивчити матеріал, аніж сподіватися на „шару” від лева...

То ж інстинктивно (чи як там) студенти відчули, що із левом краще не жартувати і за панібрата його не мати. Цар звірів, як не як!..

Чому ж архітектор Б.П. Андрєєв обрав для оздоби входу саме лева, яка ідея заволоділа розумом митця, що він мав на увазі? Бачені мною варіанти малюнків підказують, що думка архітектора все виважувала до деталей, проте лев був присутнім фактично на кожній сторінці. В кінцевому результаті левова паща так і залишилась відкритою, але із неї не б’є струмінь води, як задумувалось на початках. Відмова від глибинного змісту задуму, або його переміна, без наслідків не залишилась. Практика доводить, що перше враження, перша думка, перша ідея – правильні, або ж істинні...

Митець – не митець, якщо він не провидець.

Публічне місце без джерела чи фонтану не дуже приваблює люд для масових зібрань. Хіба що задля нагальної необхідності і то – ненадовго. Натомість роззявлена паща лева стала символізувати рик, вселяючи усім страх і повагу перед владою, яка ототожнювалася із „керівною і спрямовуючою рукою”. Феодально-соціалізована тоталітарно-партійна диктатура мала потребу в постійному поповненні армії бійців ідеологічного фронту. Для цього їх і збиралися готувати в новозбудованій вищій партійній школі.

Провидіння із карою не забарилось. Воздалося партійцям! Через рік у будівлю відбулися входини „водного” інституту. Справедливість перемогла і лев повгамовував спрагу віртуальною життєдайною вологою. До часу...

Щодо зовнішності самого лева митець вдався до мови символіки. Напівоб’ємне зображення частини голови в частковому обрамлені гриви означає лева, який народжується і тимчасову недосконалість. Натяк більш, ніж прозорий!!! Будь-який навчальний заклад у кінцевому результаті випускає не фахівців, а лише ...заготовки „під щось”. За великим рахунком – дає базову освіту. І тільки ЖИТТЯ довершує процес перетворення фахівців у професіоналів певного рівня...

В кінці 90-х років „водник” зазнає відчутних змін. Ера губернаторства Миколи Петровича Сороки на теренах Рівненщини запам’яталася всім широким спектром усіляких реорганізацій та не зовсім логічних новацій. В навчальному закладі змінилось керівництво, назва – на Рівненський державний технічний університет (РДТУ), скоротилися набори на „брендові” „водні” спеціальності через появу маси інших, зовсім не пов’язаних із водним господарством.

Якою ж була реакція у лева на те, що „вода” зникла ще й із назви навчального закладу? Колектив лихоманило через болісне сприймання змін та пристосування до них. У 2002 р. РДТУ реорганізовано в Український державний університет водного господарства та природокористування (УДУВГП) і „вода” знову з'являється в назві „водника”. Поступово життя нормалізується та входить в оновлене русло. Загалом же – майже десятиліття після означених подій лев залишався „задобреним”. Прояви його норову особливо не позначалися ні на чому, хоча періодично у житті НУВГП відбувалися події різної полярності і з різними наслідками. Та по при все у рівнян поняття „водник” асоціювалося із поняттям „стабільність”...

В червні 2012 року гроші, політика та непомірні амбіції Миколи Петровича Сороки привели його в крісло ректора Національного університету водного господарства та природокористування. Уже не область, а доведений до кризового стану вуз, стане черговим етапом сходження колишнього губернатора до висот влади. Хто б міг подумати, що за сприяння у присвоєнні „воднику” звання „національний” в 2004 р., почесний професор  Микола Петрович візьме реванш у 2012 році?  І не просто візьме, а ще й залишить по собі фактичну руїну, здійснену його „посадниками” – високопрофесійними (!) спеціалістами від державного управління...

 А що ж лев? Тривалий час його нижня щелепа здавалася відвислою від ошелешення та шоку, викликаних бурхливою діяльністю нового керівництва по реорганізації НУВГП. Далі – лев знавіснів, коли особливо наближені соратники символічно коронували свого патрона президента-нардепа, вигадавши нову емблему (герб) для „водника”, де образ лева дуже нагадує почесного президента НУВГП Миколу Петровича Сороку. „Князь” без герба – не князь і не володар, навіть...

Однак, творці нової псевдо геральдики для НУВГП особливо не морочилися. Поєднали образ лева, що на фасаді головного корпусу, з елементом із колишньої емблеми „водника”, інтерпретуючи її під корону. Це й же означений фрагмент було „запозичено” з емблеми  „Рівненського тов. УСФ” (утилізація стоків та фекалій). Мова йде про вершок із зубцями від в’їзної брами до Рівного.

Таким чином, царя звірів – лева (своєрідного ангела-охоронця НУВГП), коронували фрагментом із емблеми, якою на люках позначалася міська каналізаційна система. Наруга над символом очевидна. Хто б з цим змирився? Виклик долі не завжди не користь зухвальців...

Після революційних подій у березні 2014 р. „водник” очолила молода команда звитяжців. Це випускники НУВГП різних років, патріоти рідної „alma mater”. Ймовірно, що прийде час для вирішення питання і про емблему „водника”. Образ коронованого лева символом каналізації у багатьох збуджує вкрай неприємні спогади...

 ***

 Після отаких роздумів, викликаних враженнями від зустрічі з незнайомцем, впіймала себе на думці, що недарма символ лева оповитий містикою. Вивчення символів – це нескінченний процес пізнання власних та чужих змістів, які приховані за різними формами, знаками, словами... Часто символи мають більш глибше підґрунтя для їх розуміння, аніж нам уявляється з першого погляду. Символи таки впливають на долю тих, на кого поширюється їх значення.

На емблемі, що на стіні головного корпусу, є факел знань, та нема головного – символічного ключа знань. Не гербі університету 2000-х рр., а саме – на стрічці унизу геральдичного щита, закарбовано кредо: „Інтелект – багатство нації”. А що, коли царю звірів дати ключ до знань? Символ мудрості не має бути в зубах у лева – в такому образі було здійснено уособлення царя Соломона. Хай би, наприклад, лев прикрасив собою „голівку” символічного ключа знань, „борідкою” якого була б книжка – джерело знань. Таким чином верховенство лева по праву буде збережено і шанобливе ставлення до оберегу відновленим...

Лев на головному корпусі вже понад півстоліття є ангелом-охоронцем „водника”, хоча і призначався, як оберіг, для інших. „Інші” уже давно на звалищі історії. То ж доля знає, кого обирає, і завжди прихильна до своїх обранців!

 

P.S. На рахунок „стоматолога”, котрий лева позбавив ікла, в основі якого було використано шматок арматури із  вуглецевої сталі, то це – випускник меліоративного факультету 1968 р. Дойбан В’ячеслав. Так порозважалися випускники „золотого набору” 1965 р. після „замочування” отриманих дипломів. Згодом зуб лева по естафеті передавався наступному організатору чергової зустрічі випускників. З курсу в 2009 р. залишалось тільки 9 чол. Мені пообіцяли, що зуб поверне той, хто залишиться останнім із цього випуску.

Дойбан В’ячеслав у 1968 р.  поїхав на роботу за направленням в Крим. Одружився на дівчині з Ялти. Однак, у 1977 році вона стала вдовою. Її чоловік В’ячеслав за нез’ясованих обставин пропав безвісті в Тюменській області.

 



назад


Повідомити про знайдену помилку поєднанням Ctrl+Enter виділивши текст на сторінці